Cело у фресках...

Лейтмотивом книжки письменника, журналіста і громадського діяча є розповіді про свою малу батьківщину на Сумщині під назвою Самар. Ця віддзеркалення життя села 1970—1980 років.

Тематика «САМАР-І-Я» — бажання ліричного героя вирватися з кам’яних стін мегаполісів і повернутися до природи, вдихнути свободу, відчути тепло й щирість. Герой новели Миколи Гриценка «Серед поля» зізнається: «Я йду безкраїм полем. І від того, що воно безкрає, — почуваюся вічним!» Природа тут постає мегаобразом, і ліричний герой не просто закоханий у неї, він розчиняється на її просторах задля повної гармонії з самим собою.

«САМАР-І-Я» починається повістю у новелах «Самар». Її герої — селяни, кожний із яких має свій характер, вдачу, погляди на життя і власну долю. Проте всіх їх об’єднує робота, до якої вони привчені ще змалку. Власне слова «життя» та «робота» звучать для них однаково.

Дещо інакше показано у збірці «Історія Барабошки» про здібного художника-самоучку. Він боявся почути від односельців: «Шо се за художник викопався?», і замість того, щоб малювати, складав свої картини до чемодану, хоча «спостерігав із великою радістю, як із кожним роком його рука все вправніше і вправніше водить олівцем». Життя в селі поховало талант. А скільки таких талантів поховано по всій Україні та світі?

Спогадами помережена повість «Первина», що повертає читача до маминої пісні, борщу, запеченої картоплі та «душі» хати — печі....

Дитинство, юність і доросле життя ліричного героя у «САМАР-І-Я» описано в дев’ятнадцяти оповіданнях. Автор збірки демонструє контрастне світосприйняття міщан і селян, для них навіть небо різне! Як жертва урбанізації сам герой відчуває задушливість буття, його «хитають» і «розхитують» політики, начальники, підлабузники, заздрісники, і врешті-решт — власна лінь. Аби не втратити себе справжнього, виникає потреба повернутися — хай, навіть у спогадах, чи у снах — до рідних витоків.

Миколі Гриценку вдається наблизитися до читача, заряджаючи його серце добром. Він не знехтував подекуди суржиковою, невідшліфованою мовою селян Полавсько-Слобожанського регіону, його твори наповнено деталізованими описами, колоритними героями, великими у своїй простоті. Приміром, багатство природи письменник змальовує, використовуючи зорові, звукові («Над землею цвірінчало, співало, тьохкало, скрекотало, тівкало, каркало усе мислиме й немислиме птаство»), дотикові образи (сонячне проміння «розтає на віях, як розтає загуслий мед»).

А закінчити свої враження від прочитаного хочеться своєрідним рефреном, що є на самому початку книжки «САМАР-І-Я»: «Як холодні й гарячі вітри розкрадають чорнозем, аби наблизити Ніч... Як надмірні зливи вимивають ринви, щоб винести ними купіль після обмитого добіла Коріння... Так Час підносить до жовтогарячої Стелі душі людей, що в борознах підошов носили свою Землю. Дай Боже мені втримати хоч жменю того пороху і на мить доторкнутися до оголеного кореня, що тікає в глибочінь». Із цим самозавданням Микола Гриценко і як письменник, і як громадянин справився блискуче!