Чарівник танцю

Упорядниками виступили Ю. Вернигор та Є. Досенко. Монографія вийшла у видавництві «Нова книга». Павла Павловича критики називали «чарівником танцю». Вірський (1905—1975 рр.) був реформатором українського сценічного танцю, залишив чудовий спадок — ансамбль найвищого мистецького рівня, який нині продовжує закладені митцем традиції та носить його ім’я.

Книжка виявилася живою та захопливою. Це збірка матеріалів та спогадів про знаного танцівника і хореографа: біографія митця, розповідь про створення й формування започаткованого ним унікального ансамблю українського танцю, спогади сучасників Вірського, маршрути гастролей та бібліографія. Дуже цікавими є спогади знаного диригента і скрипаля Романа Кофмана, який упродовж 1966—1978 років працював у нинішньому Національному заслуженому академічному ансамблі танцю України ім. П. Вірського концертмейстером оркестру і другим диригентом. Нотатки Романа Ісаковича про спілкування з Павлом Павловичем розповідають про атмосферу тих років. У кінці книжки надано вражаючий перелік країн та міст світу, в яких гастролював ансамбль Вірського. Якщо підрахувати самі лише міста, де виступав уславлений колектив, то вийде список аж зі 160 назв!

Павло Вірський інтерпретував український фольклор і на його основі створював масові яскраві хореографічні полотна та проникливі ліричні, героїчні або гумористичні танцювальні мініатюри. Навіть такі, здавалося б, одноденки, як «Моряки флотилії «Радянська Україна», «Кукурудза», «Ми пам’ятаємо» чи «Бухенвальдський набат», — залишалися безумовно українськими за музикою, хореографічною лексикою та світобаченням. І досі не сходять зі сцени його іскрометний «Повзунець», лубочні «Ляльки», щемливі «Чумацькі радощі», «Одна пара чобіт на вісім ніг» та інші твори. А «Гопак» у постановці П. Вірського став справжньою візитівкою ансамблю, жоден концерт не проходить без цього танцю і завжди викликає бурхливі овації публіки не лише в Україні, а й за кордоном.

Своїми спогадами про митця поділилися Є. Досенко, В. Литвиненко, В. Дебелий, А. Авдієвський, М. Вантух та інші. Зацікавить читачів і розділ «Дозвілля. Зустрічі», який складається переважно з ілюстрацій, на яких зафіксовані різні сторінки життя і творчості П. Вірського, його соратників, світлини артистів. Вірський виховав цілу плеяду виконавців та учнів-послідовників, для яких український танець теж став справою життя. Ніби сама по собі виникла при ансамблі студія, яка сьогодні стала завдяки талановитому послідовникові Вірського — Мирославу Вантуху Академією українського танцю.

Павло Павлович — перший український балетмейстер, художні відкриття якого стоять поряд з новаторськими досягненнями світової хореографії. Був час, коли його звинувачували у «знищенні фольклору». Потім критики стали відзначати етнографічність репертуару ансамблю. Але всі наголошували на тому, що П. Вірський дав народній хореографії те, що мав сам — класичну школу. Його фантазійний розум і балетмейстерський талант спромоглися природно поєднати, здавалося б, несумісні хореографічні течії й напрямки і створити новий жанр — народно-сценічну хореографію. Видатному хореографу досить було пластичної фрази чи інтонації або лише кількох характерних рухів, щоб створити ціле хореографічне полотно.

Минають десятиліття, змінюються покоління танцівників, але створений і заряджений енергією маестро Вірського ансамбль продовжує жити і високо нести славу українського мистецтва по всьому світу.