Час прози

Здавалося б, у 70-ті роки для творчої особистості було лише два шляхи — або андеграунд і алкоголізм, або конформізм і кар’єризм. Чесну прозу, не кажучи вже про драматургію, без ідеологічного фаршу або бодай соцреалістичної приправи надрукувати було неможливо. Певною нішею, де не треба було служити режимові й фальшивити в творчості, стала медитативна лірика. Тоді з’явилися поети, які дали найвишуканіші зразки сучасної української лірики: Світлана Йовенко, Любов Голота, Леонід Талалай, Галина Паламарчук, Алла Тютюнник, Наталка Білоцерківець, Михайло Шевченко, Анатолій Кичинський... Серед них, як рівна серед рівних — чернівецька поетеса Галина Тарасюк.

На початку 90-х Галина Тарасюк почала друкувати таку ж саму чесну, правдиву, як її вірші, прозу. Її романи «Смерть — сестра моєї самотності», «Любов і гріх Марії Магдалини», «Тікаймо, Адаме, тікаймо...», «Гвадалквівір і далі» відзначаються незашореністю, розкутістю, пронизливою щирістю й відсутністю навіть натяків на подвійну мораль.

А порівняно нещодавно майже вся проза та вибрані поезії вийшли друком окремою книжкою за назвою «Любов і гріх Марії Магдалини», яка внесла нові орієнтири до млявоплинного сучасного укрлітпроцесу. Ця книжка — українська проза нової якості, література, яку читають. Бо справді треба ламати стереотипи доби соцреалізму, коли людина, яка змайструвала тоненьку книжечку й вступила до СПУ, носить горде ймення «письменника», «інженера людських душ», маючи в 50-мільйонній країні від сили п’ятеро читачів?! Гетто! Книжка Галини Тарасюк є спробою вирватися з цього літературного гетто.

Найбільший резонанс викликав роман Галини Тарасюк «Смерть — сестра моєї самотності». Його читали. А позаяк цей твір неоднозначний і кількаплановий, то кожен знаходив у ньому те, що шукав. Хтось — реалістичний зріз буття і звичаїв похмурих 70-х, хтось — в’їдливу сатиру на конформістів з числа «творчої інтелігенції», упізнаючи реальних прототипів романних персонажів, а хтось — просто читав добру українську прозу, якої йому так бракувало раніше.

№205 27.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»