Четверо яскравих

Виставка «2х2» у галереї «Кольори» зібрала несхожих художників, об'єднаних особливим поглядом на світ. Шукати точки зіткнення між творчістю двох живописців і двох керамістів (звідси — назва виставки) захоплююче, хоча не так-то просто. Всім їм притаманна декоративність; світ у їхніх роботах не стільки відтворюється, скільки прикрашається й — через декоративність — осмислюється. Кераміст Марко Галенко нерідко створює цілком символічну «ритуальну скульптуру», але частіше викладає реальну, хоч і абсолютно неправдоподібну історію, тобто просто — легенду, казку. Міф для нього, передусім — дуже красива й поетична казка («Викрадення Європи»). Для Володимира Подчекаєва життя — дивовижне поєднання театру (одна з його робіт так і називається) й звіринцю. Погляд художника при цьому цілком безпристрасний — він обмежується тим, що позбавляє кожного зі своїх численних персонажів не лише будь-якого виразу обличчя, але й обличчя як такого. Картини Володимира Подчекаєва не просто сюжетні, але й дуже захоплюючі. Діти, старики, чоловіки, жінки, навіть тварини — всі тут захоплені безглуздою, трохи жахливою суєтою, метушнею, в кращому випадку — невеселою, а іноді й відверто жорстокою грою у війну, любов, горе. І все-таки цей світ красивий — як декоративне панно, можливо, навіть — вітраж. Живопис Богдана Задорожного ще більш умовний. Він швидше символізує світ, ніж його зображає. Йому притаманна зовнішня простота й особлива урочистість, значущість кожної з нечисленних, ретельно дібраних деталей. Богдан Задорожний міфологізує навіть такий формалістичний живописний жанр, як натюрморт. Написані ним квіти, звісно, цілком упізнавані, але художнику потрібен не стільки конкретний представник фауни з його кольором і фактурою, скільки — «ідея квітки», суть його тисячі тисяч разів оспіваної й так і не розкритої краси. Й, нарешті, тільки форма в усій її складності та красі цікавить керамістку Ніну Скорую. Її порцеляна незвичайна. Сфера її діяльності ближча до скульптури, причому скульптури абстрактної. Для більшості її композицій, що експонуються в «Кольорах», існує лише дві назви — «Чорне й біле» або «Біле й чорне». Кожна з робіт Ніни Скорої — експеримент із формою, кольором, фактурою.