Чи отримає «реєстрацію» у Києві Сергій Бондарчук?
Кіно подарувало людству спочатку одну з найдоступніших розваг, а потім — у бурхливому двадцятому столітті — стало й древом пізнання, і творчим полігоном. Ще не навчившись говорити, воно стало інтернаціональним — адже люди люблять і ненавидять, страждають і сміються, незалежно від своєї ментальності. Вишукана красуня Віра Холодна і заворожуючий своїм танцем Фред Астер, кокетлива Мері Пікфорд і смішний трюкач Макс Ліндер, фатальна Аста Нільсен, холоднокровний герой-коханець Іван Мозжухін і кумедний до сліз Чарлі Чаплін були й залишаються близькими і зрозумілими відкритому слов'янинові, загадковому японцю і діловитому американцю.
Поява звуку не принесла в кіно вавілонського роз'єднання. Почуття людські — любов і ненависть, подвиг і зрада, хоч і мають мовний нюанс, але є загальнолюдським надбанням. І однаково шануються світом Рене Клер («Під дахами Парижу», «Нічні красуні» тощо) і Сергій Ейзенштейн (від «Броненосця «Потьомкіна» до «Івана Грозного»), Олександр Довженко (від «Землі» до «Поеми про море») і багато інших славетних імен, що не потребують переліку зробленого. У найінтернаціональнішій компанії досить пригадати ім'я Андрія Тарковського, Френсіса Копполи або Фредеріко Фелліні — ця тема невичерпна і об'єднає співрозмовників.
Природно, що вдячні нащадки шанують пам'ять своїх кумирів, увічнюючи їх пам'ять у назвах вулиць і площ, навчальних закладів і населених пунктів.
Яскравою зіркою в кіносузір'ї був наш земляк Сергій Федорович Бондарчук. Серед його акторських робіт — від Андрія Соколова («Доля людини» до П'єра Безухова («Війна і мир»), — такі близькі кожному українцю образи, як Тарас Шевченко в однойменному фільмі Ігоря Савченка та Іван Франко в картині Тимофія Левчука. Багато які роботи майстра — як акторські, так і режисерські — були увінчані найпрестижнішими кінематографічними нагородами, серед яких найвища — «Оскар», яким була відзначена кіноепопея «Війна і мир».
— Сергій Федорович усе життя відчував кровний зв'язок з Україною, — наголошує Ірина Костянтинівна Скобцева, народна артистка СРСР, вдова режисера. — Він любив читати вірші українською мовою, яку добре знав, і з хвилюванням представляв свої роботи в Україні.
За ініціативою трудового колективу найстарішого київського кінотеатру «Жовтень», яким керує Людмила Горделадзе (вона не раз організовувала прем'єри майстра в Україні), подано звернення в КДМА з пропозицією назвати площу перед кінотеатром ім'ям Сергія Бондарчука. Звернення було підкріплене листом сім'ї Бондарчука до Президента України. Цю ідею підтримали Міністерство культури і туризму України, Союз кінематографістів, багато які інші державні і громадські організації, включаючи понад дві тисячі підписів подолян, звернення до мера міста пана Леоніда Черновецького Надзвичайного і Повноважного Посла РФ в Україні пана Віктора Чорномирдіна і керівника Федерального Агентства з культури РФ Михайла Швидкого.
Це було півтора роки тому, 31 січня 2006 року. Через кадрову й іншу плутанину в КДМА ніяк не могла зібратися Комісія з перейменування. У жовтні минулого року, у час МКФ «Молодість», де Ірині Скобцевій і Федору Бондарчуку була вручена премія «За внесок сім'ї у світовий кінематограф», родині й громадськості повідомили про те, що рішення про назву площі лише формальність і справа часу. Про це світовій громадськості повідомили численні друковані та електронні ЗМІ не лише України та СНД, а й світу, які були акредитовані на фестивалі.
Комісія дала «добро» на увічнення пам'яті майстра лише наприкінці квітня нинішнього року. Тепер питання чекає своєї черги винесення на сесію Київради, — адже лише завдяки депутатам наш великий земляк може отримати у Києві «реєстрацію».
