Чи стане сучасне мистецтво новим брендом Донецька?

Інтерес до мистецтва в Донецьку останнім часом значно зріс. А серед місцевих митців актуальною є тема індустріального Донбасу. Люди мистецтва надихаються урбаністичним пейзажем і виставляють свої роботи в різноманітних просторах — як у муніципальній галереї, так і в торговельних центрах. А на початку липня в Донецькій і Луганській областях вперше відбулися Ночі індустріальної культури. Ідея подібних заходів полягає в тому, щоб конвертувати старі індустріальні майданчики в арт-об’єкти або в місця, де можливий будь-який культурний обмін. Наприклад, у Донецьку Ніч індустріальної культури відзначили екскурсіями Краєзнавчим музеєм і заводом NORD, виставками в муніципальній галереї «Арт-Донбас», розважальною програмою в Парку Щербакова, екологічними акціями на териконі, а завершилася Ніч під пісні донецьких бардів на вершині терикона між Макіївкою та Донецьком.

Подібні заходи, покликані вдихнути нове культурне життя в нині «мертві», а колись грандіозні індустріальні об’єкти, регулярно відбуваються в Німеччині та Польщі. Чи стане ця культура новим сенсом для Донецька, який об’єднує його мешканців на абсолютно інших засадах, хоча й у старих напівзруйнованих стінах?

На відкритті виставки Art Point-2011: Donetsk Goes Contemporary, яку організувала до свого 11-річчя компанія СКМ, автор ще одного арт-проекту в Донецьку «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив» Любов МИХАЙЛОВА заявила: «Сучасне мистецтво завжди буде там, де є гроші. У Донецьку є гроші, значить, у Донецьку буде арт». Неоднозначна фраза, погодьтеся! Тим паче, що багато хто розуміє природу донецьких капіталів...

Чи є любов до образотворчого мистецтва в Донецьку новим трендом? Лише за останній рік у столиці шахтарів, металургів і футболістів сталася велика кількість арт-заходів. А почалося все років зо три тому, коли створювався Фонд «Ізоляція». За рік Фонд презентував грандіозний проект спільно з Цаєм Го Цяном. Китайський митець створював «порохові» картини прямо на очах у публіки. Запам’яталася також подія, організована, знову ж таки, компанією СКМ, — виставка сучасного мистецтва Art Point-2010 і Art Point-2011: Donetsk Goes Contemporary. На останній було представлено 16 сучасних митців. А ось кількома місяцями раніше відбулося відкриття нового виставкового простору «Арт-Донбас», яке планувалося як простір для місцевих митців. Але тут виставляють не лише регіональних авторів, а й відомих у світових масштабах художників-класиків і сучасних авторів: Саме там відбулися передаукційні виставки аукціонного дому «Золотий перетин», загальна вартість яких становила 150 — 210 тис. доларів. А це, погодьтесь, сума чималенька. Літо 2012-го стало новим поштовхом для сучасного мистецтва — «Ізоляція» приготувала два нові проекти: «Мінлива хмарність» і «У пошуках часу». Свої виставки підготував і «Арт-Донбас», і готель «Джон Х’юз», в якому також виставляються сучасні митці. Нещодавно в гаражному приміщенні відкрилася галерея DaSein.

Справді, тема зв’язку індустрії та культури для Донецька не є новою. У цей же контекст, за великим рахунком, можна вписати й екскурсії заводом шампанських вин у Артемівську, і виставки в соляних шахтах Соледара (Донецька область), а також новина Донецького агрохолдингу — екскурсії заводами, зокрема макаронною фабрикою. Щоправда, остання екскурсія зовсім не афішується і лише набирає обертів. Донецький металургійний завод, із якого, власне, й починався колись Донецьк, також раз на рік оголошує «День відкритих дверей». Все це — елементи «відкритої політики» заводів і фабрик. Але не лише. Одна з причин, з якої NORD погодився проводити екскурсії заводом для мешканців міста в рамках Ночі індустріальної культури, — залучення нової робочої сили, своєрідний піар серед молодого покоління.

На думку Ганни Агафонової, куратора проекту «Креативне село» Фонду «Ізоляція» (проект спрямовано на об’єднання мистецтва і творчості з об’єктами архітектури, екологією, місцями відпочинку, стійким розвитком, використанням природних ресурсів, на повторну переробку, дизайн тощо), арт-майбутнє в Донецьку може бути цілком реальним. «Якщо сучасне мистецтво і креативна економіка в цілому стане новим брендом Донбасу — це буде вигідно багатьом групам населення і вирішить багато соціальних та економічних складнощів регіону. Успішність такої трансформації має дуже добрі шанси (при дотриманні деяких умов і дисципліни), чому є низка передумов. Ринок культури і мистецтва найшвидше розвивається в Україні. Тому є політичні й економічні причини (легітимізація влади та первинного капіталу). Проблема полягає в тому, що українське мистецтво відстає від української сучасності», — вважає Г. Агафонова.

Донецьк любить ризикувати і любить усе робити у величезних масштабах. Щоправда, з мистецтвом, поки що, не все так грандіозно, як, наприклад, зі спортом. Але тут не бояться вкладати гроші в арт, бо бачать перспективу такого інвестування. Прикладом цього є готель «Джон Х’юз», який виставляє митців із Донецького регіону як молодих і маловідомих, так і вже досить іменитих. Вони пропонують художникам свої послуги абсолютно безкоштовно. Це й оформлення картин, і створення каталогів, і транспортні послуги. Керівник арт-проектів у готелі, арт-дилер Анастасія ПРИМАЧЕНКО стверджує: «В усьому світі давно широко практикують інвестування до індустрії мистецтва. Останнім часом і в нашому регіоні найпередовіша аудиторія — бізнесмени, банкіри, політична еліта — зрозуміли, що єдино правильний фінансовий вклад — це вклад у духовне. Зараз інвестиції в мистецтво — це нова тенденція, яка швидко розвивається і в Україні. Що ж до Донецька, то цей регіон багатий і багатогранний у своїх талантах. Наприклад, герой нашої наступної експозиції, відомий Москві, Нью-Йорку, Сан-Франциско, Парижу, Мюнхену та іншим великим центрам мистецтва, неповторний Равіль Акмаєв є в колекції Президента В. Януковича. Окрім того, це улюблений митець міського голови Донецька А. Лук’янченка».

Знаковим також є те, що саме сучасне мистецтво є небайдужим до індустріалізації. Ми всі звикли до того, що, наприклад, Львів і Чернівці багаті на культуру і тут є як традиційні, так і нетрадиційні жанри, але тут немає того, що може дозволити по-справжньому експериментувати. А індустріальний регіон Донецьк повен таких особливостей. Терикони, покинуті шахти і заводи, залишки радянського минулого, нетрища і бараки — ось вона приваблива (хоч і трохи похмура) сила території. Про це можна не лише писати, тут можна створювати. Підтвердження цього — та ж «Ізоляція», яка розташувалася в заводському приміщенні.

Прикладами також можуть слугувати подібні проекти у Польщі та Німеччині, де шахти і заводи стають арт-об’єктами. Так, наприклад, після закриття Металургійного заводу у Фелькнінгені (Німеччина) 1986 року влада землі Саар зробила з нього промисловий пам’ятник, у якому розташований музей, відбуваються виставки й концерти. Завод зараз знаходиться під охороною ЮНЕСКО.

Крім того, в Польщі і Німеччині ночі індустріальної культури — це дійсно репрезентація нової культури, спрямованої на поліпшення іміджу індустріальних міст, реальна можливість дати їм друге дихання. Тут проводять екскурсії, виставляють картини, показують вистави. Окрім Польщі й Німеччини, слід також згадати Росію, де щороку відбувається Уральське індустріальне бієнале сучасного мистецтва, а також арт-фестиваль «Завод» у Саратові.

Молодий митець, відомий в Україні під псевдонімом Михалич, коментує цю ситуацію так: «Тенденція в Донецьку дійсно є. Останнім часом я періодично чую про різні заходи, спрямовані на підтримку і розвиток мистецтва в Донецьку. З появою організацій, які підтримують творчі ініціативи, почалося піднесення інтересу в цій сфері. Такий різкий ажіотаж обумовлений зростанням інтересу до мистецтва в країні і, відповідно, зростанням самого ринку мистецтва. За останній рік сучасне мистецтво зарекомендувало себе як найнадійніша і прибуткова інвестиція. Безліч компаній в усьому світі давно вже мають у себе корпоративні колекції. Кількість меценатів постійно зростає. Люди вважають за краще вкладати гроші саме в сучасне мистецтво. Причетність до цієї сфери стала показником високого статусу. Ну і, звичайно, участь у творчих процесах і їх підтримка відображають культурний рівень того чи іншого регіону. Я думаю, прийшов час і Донецьку підключитися до останніх міст України, що беруть активну участь в культурному житті країни. І радий, що це вже відбувається. Хотілося б більшої активності від молодих донецьких художників, більшої сміливості і бажання виразити себе, а головне — виразити свої ідеї, свій погляд. Адже ми живемо у дуже непростий час, і де, як не в мистецтві, можна сміливо та зухвало висловлюватися?»

На сьогодні в Донецьку подібним виглядом простору могла б стати одна з 13 шахт, які було ліквідовано або які перебувають у стані ліквідації, або ж одне з 21 промислового підприємства, яке перебуває в стані банкрутства. Але чи звернуть їхні власники увагу на те, що простір може приносити прибуток в іншій області, невідомо. З іншого боку, який там арт, якщо Донеччина вся порита копанками, в яких працюють підлітки?

Дмитро МЕЛЬНИК, співорганізатор проекту «ВікіСітіНоміка», який спрямований на брендинг міст, переконаний, що сьогодні заводи і шахти мають отримувати нові імпульси. «Заводи практично вмирають. Людина хоче продовжувати себе реалізовувати і бути потрібною, але те, що вона робить, є ані потрібним, ані запитаним. А чому? Тому, що помер дух цього заводу, померла ідея, що була поєднана з цим заводом, вона зникла. Немає ні носія ідеї, ні самої ідеї. Структура смислів того, заради чого існує все це, руйнувалася», — впевнений Мельник.

«Хочеться, щоб саме мистецтво стало новим брендом Донбасу, бо промисловий регіон — це дуже цікаве середовище для зародження нових, передових ідей, — вважає художник Михалич. Індустріал завжди залучав фотографів та митців в усіх куточках світу — це дуже потужне джерело натхнення для сучасного мистецтва, місце переосмислення єства людини, його буття. Гадаю, донецькі власті зобов’язані дати свободу художникові, не диктуючи рамок його самовираження. Свого часу багато талановитих молодих людей покинули цей регіон, оскільки не бачили перспектив і підтримки. Ці люди вже не повернуться, але можна виростити нових, показавши їм, що перспектива є. Це величезна робота, але вона того варта. Донецьк уже давно має не найкращу репутацію в країні, і я бачу вихід лише в кардинальній зміні іміджу міста, у зміні курсу в бік розвитку сучасного мистецтва на високому рівні», — вважає митець.

Але в цьому сенсі для Донецька все тільки починається. Наразі ж віддають перевагу спорту.

«Під час Євро-2012 Донецьк дійсно закріпив за собою образ спортивної столиці України, бізнес-столиці і найбільш організовано підготовленого міста до Євро, на думку Мішеля Платіні. Донецьк не тягнув ковдру на себе, а відпрацював Євро в команді з іншими містами України та Польщі, залишаючись упізнаним і самобутнім. Багато гостей були під сильним враженням від міста шахтарів і металургів, великих бізнес-корпорацій та спорту, вдається лідирувати в балеті й театральному мистецтві, розвивати культуру національних меншин та дитячу творчість. Сьогодні для Донецька важливо утримати й закріпити ці світлі враження про себе і, зберігши власну унікальність, залучитися до стратегії брендингу України, — вважає Тетяна НАГОРНЯК, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Донецького національного університету. — Донецька облдержадміністрація останні півроку намагається активізувати робочу групу брендингу міста й області, але знакового результату немає. Ідеї, смисли, образи — цікаві, але вони розрізнені, не складені в єдину стратегію, а отже, не запрацюють, доки влада не почує тих, хто знає, любить своє місто і чиї діти хочуть тут реалізуватися».

Наразі в нашому регіоні ще не звикли створювати бренди з чогось іншого, ніж футбол чи хокей. Тому масштаби інвестування в галузь мистецтва значно менші. За словами Ганни Агафонової, і саме мистецтво поки що не дотягує до належного рівня. «Якість мистецтва, яке начебто підтримують фірми, залишається на дуже низькому рівні й часто зовсім не потрапляє до наративу», — каже вона.

Але навіть якщо в місті з’явиться ще декілька десятків арт-галерей, центрів, музеїв, навіть вони автоматично не зроблять із міста-мільйонника центр світового арт-простору, а з його жителів — поціновувачів малярства і графіки. Для цього потрібні сотні таких закладів, щоб люди їх відвідували десятки років та величезна кількість літератури, прочитана ще зі школи. І це проблема не тільки Донецька, це в компетенції усієї країни. Як зробити Черкаси центром зеленого туризму або з Кам’янець-Подільського — центр майстрів різьблення по дереву? Тому заявка на те, щоб перетворити індустріальний регіон на величезний культурний центр мала б привести до набагато значніших діяльних наслідків, найперше із боку держави, а не суто приватних ініціатив.