Чи зрозуміє Україна Самчука?

Зі шкільної програми з курсу української літератури найбільше запам’яталось прочитане — кожний рядочок «Марії», «Жовтого князя», «Саду Гетсиманського»... Можливо, у шкільному віці важко усвідомити всю глибину людського страждання від руху безжалісного колеса великої державної машини (радянської чи імперської — наразі неважливо), від несправедливості долі чи власної наївності, та, напевно, серце кожного читача проймає моторошним холодом від картин, змальованих українськими письменниками ХХ століття, що волею долі опинилися далеко за межами рідної землі.

Що змушувало людей, які, здавалося б, знайшли своє місце в іншому соціумі, знову і знову в думках та рядками на папері повертатися до знедоленої Батьківщини? Чому, в достатку та спокої, їх серце все одно рвалося додому, де напередодні страждало і мучилося від несправедливості? Причини непримиренності української діаспорної літератури вже вдруге поспіль намагаються з’ясувати учасники конкурсу «Улас Самчук про Україну, Україна — про Уласа Самчука», що проводиться в Національному університеті «Острозька академія» Міжнародним благодійним фондом відродження Острозької академії з ініціативи єдиних розпорядників спадщини Уласа Самчука — Оксани та Ярослави Соколиків (Канада). Конкурс символічно приурочується до річниці з дня народження видатного письменника, який створив для українського читача «Марію», «Волинь», «Чого не гоїть вогонь» та багато інших творів, які, на превеликий жаль, й досі, через п’ятнадцять років незалежності омріяної автором України, не дійшли до адресата. Поглинуті власними буденними турботами, українці вдома не хочуть пам’ятати і знати того, що тримає в собі українське серце далеко за кордоном. Так, Уласа Самчука визнали на Вітчизні. До сторіччя з дня його народження, що відзначали два роки тому, в Дермані, де народився письменник, було відкрито музей Уласа Самчука, в Рівному поставлено йому пам’ятник, з належними почестями вшановано його пам’ять. Та чи зрозуміла Україна Самчука? Чи хтось з чиновників, що виступали на урочистостях, прочитав хоч рядочок з його творів, усвідомив, що хотів донести Улас до своїх земляків? Це навряд чи.

В Острозькій академії Самчука пам’ятають не лише в річниці. Для студентів університету, який став візитною карткою Волині, не лише на Україні, а й далеко за її межами, Улас Самчук — класик, що зумів, будучи далеко за кордоном, передати настрої земляків та неповторний менталітет свого краю.

Нащадки Уласа Самчука та єдині розпорядники його спадщини панство Соколиків надали ексклюзивне право видавництву Острозької академії перевидання творів Самчука для широкого кола читачів в Україні. «Ми здійснюємо мовну редакцію творів Уласа Самчука для того, щоб полегшити їх сприйняття українським читачем. Адже не секрет, що діаспорна мова, якою в більшості писав Самчук, не зовсім зрозуміла нам, — говорить Роман Свинарчук, керівник редакційно-видавничого відділу НаУОА. — Два роки тому, до сторіччя з дня народження письменника світ побачила трилогія «Волинь», яка вийшла за мовною редакцією викладача Острозької академії Любові Черухи. І хоч наклад — п’ять тисяч примірників — на сьогодні досить великий для немасової української літератури, у видавництві не залишилось жодного примірника. «Волинь» справді користується популярністю серед читачів. Крім того, абсолютно безкоштовно ми розповсюджували книгу серед бібліотек шкіл та гімназій Рівненської області з тим, щоб учні могли безпосередньо ознайомитись з творчістю земляка», — зазначає Роман Свинарчук. Нещодавно стало відомо, що вченою радою академії було вирішено перевидати «Волинь». Так що вже найближчим часом читачі можуть сподіватися на появу на книжкових полицях нових примірників найпопулярнішої трилогії Уласа Самчука.

Цього ж року до дня народження письменника підготовлено та передано до друку іншу книгу — твір-спогад, що складається з двох частин «На коні білому: спомини і враження» та «На коні вороному: спомини і враження». Це спогади Самчука про період воєнної окупації Західної України під час Другої світової війни, інтриги та перипетії, що вирували за лінією фронту. Персонажі та події, описані в книзі, не вигадані, а пережиті сотнями тисяч людей. Тут читач знайде багато знайомих імен: Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Ольжич. Книга буде цікавою і для істориків. Як зазначає мовний редактор видання Любов Черуха, «передовсім читача зацікавлять правдиві факти з воєнного минулого нашого краю, зокрема Рівного, Львова, Києва». За словами Любові Андріївни, ця книга стане одним з небагатьох свідчень того, наскільки важко було представникам української інтелігенції перебувати в умовах окупації... Радянська література більше уваги звертала на фронт чи партизанську боротьбу. Намагання ж патріотичної української інтелігенції зберегти національні цінності, як матеріальні, так і моральні, з відомих причин залишилися поза увагою літераторів. «Улас Самчук, як видно зі споминів, прагнув будь-якою ціною зберегти свою людську і національну гідність», — говорить Любов Черуха. Чи зрозуміє його прагнення український читач? Побачимо після появи на полицях книгарень твору «На білому коні. На коні вороному. Спомини і враження».