Діалог країн, епох і шкіл

На камерних концертах, що відбулися в Москві та Києві, молоді музиканти обох країн виконували твори Івана Федоровича Карабиця (1945 — 2002 рр.), його попередників і сучасників — від XIX століття до нинішніх. Масштабний проект, присвячений 65-річчю композитора, організували Артем Ляхович, Маріана Копиця-Карабиць, Олександр Пирієв, Національний портал академічної музики Music-review Ukraine, НМАУ ім. П. Чайковського, КІМ ім. Р.Глієра за підтримки Російського центру науки та культури в Києві.

АВАНГАРДНІ «ЛІРИЧНІ СЦЕНИ»

Шість вечорів у залі Фонду сприяння розвитку мистецтв тривав музичний діалог між країнами, епохами, композиторськими та виконавськими школами. Перший концерт подарував яскраву зустріч із російським авангардом початку ХХ століття: прозвучали «Наш марш» Артура Лур'є (вірші Володимира Маяковського) і «Хода життя» Івана Вишнеградського (текст автора) для читця і фортепіано, вальс Миколи Рославця, соната Олександра Мосолова. Роль лектора і мелодекламатора епохи футуризму зіграв композитор, викладач Московської консерваторії Федір Софронов, додавши вечору колорит театрального дійства. Воскрешали забуту музику Марія Ходіна (скрипка), Надія Гребеннікова (віолончель), Данило Єкимовський (фортепіано) — солісти відомого московського ансамблю «ХХ сторіччя». Органічно вписалися в авангардну стилістику концерту «Ліричні сцени» Івана Карабиця, «Шопен. Фуга» Федора Софронова, тріо «Royal-Flush» Кармелли Цепколенко. А для виконання «Троїстих музик» Володимира Тарнопольського на текст Григорія Сковороди «Гімн Різдву Христовому про убогість Його» в рояль помістили металеві предмети, і він «перетворився» на цимбали — це фантастичне звучання важко забути.

У Москві та в Києві прозвучав цикл Івана Карабиця «24 прелюдії» для фортепіано у виконанні Артема Ляховича, директора фестивалю, викладача НМАУ ім. П. Чайковського та КІМ ім. О. Глієра, і студентів його класу. До речі, після концерту в російській столиці багато слухачів підходили і просили ноти, тому найближчим часом Ляхович збирається записати весь цикл на диск.

— Фестиваль «Vivere Мementо» — справжній пам'ятник людському ентузіазму, — підкреслив А. ЛЯХОВИЧ. — Безліч людей зовсім безкорисливо підтримали нашу ідею, захоплено втілюючи її у життя. «Зерно» фестивалю підказали колеги по КІМ ім. Глієра — Мальвіна Зарудянська та Лідія Ковтюх: виконати «24 прелюдії» Карабиця. Коли познайомився з циклом ближче, то здивувався, що ця музика нині практично невідома. Через форум «Класика» знайшов москвичку Олену Ковальські. Вона відразу перейнялася ідеєю, домовилася про зали, і поступово показ «24 прелюдій» переріс у справжній міжнародний фестиваль. Цикл «24 прелюдії» — дивовижно щира музика, яка жодною нотою не стає банальною. У цьому творі Карабиця виконавець може розкрити свої найкращі та найрізноманітніші якості, тому я переконаний, що увцього циклу велике майбутнє.

У Москві відбулися чотири концерти — в Українському культурному центрі на Арбаті та в залах Музею музичної культури імені Глінки і Музею Прокоф'єва. Всі вони відбулися з величезним успіхом. Переглянути програми можна в інтернеті (на youtube.com, набравши у пошуковій системі olganikmelnikova). В рамках фесту виступили чудові музиканти, лауреати міжнародних конкурсів — москвичі Олексій Курбатов, Микола Кожин, Георгій Гусєв, Арсеній Котляревський, кияни — Тамара Ходакова, Олександр Пирієв, Аліна Романова, Олександра Зайцева, Дмитро Таванець та інші. На одному з концертів піаніст Микола Кожин виконав невидані твори Івана Карабиця, підготовані ним спеціально для фестивалю за три тижні, два з них прозвучали вперше у світі.

ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНЕ «БРАВО!»

У Києві виступ Миколи Кожина — технічного та серйозного піаніста став одним із вагомих відкриттів фестивалю. Вразила його глибока, продумана інтерпретація «Картинок із виставки» Мусоргського. Ще один відомий російський музикант молодого покоління — яскравий композитор і віртуозний піаніст Олексій Курбатов — подав свою Сонату №3 для скрипки та фортепіано в дуеті зі скрипачкою Надією Артамоновою, а також свій фортепіанний переклад «Весни священної» Ігоря Стравинського. Високий виконавський рівень продемонстрували москвичі, лауреати міжнародних конкурсів — флейтист Станіслав Ярошевський, скрипачка Тамара Єгорова, піаністи Андрій Каретников і Анастасія Окладнікова.

І в Москві, й у Києві вперше прозвучав увесь вокальний цикл «Мати» на слова Бориса Олійника, який спеціально до фестивалю підготувала солістка Київського муніципального театру опери та балету Тамара Ходакова (сопрано), партія фортепіано — Наталія Королько (до речі, в Москві «браво!» звучало після кожної пісні). Також у двох містах виступив талановитий київський віолончеліст Олександр Пирієв, представивши разом із піаністкою Севериною Жук-Жуковою Сонату № 1 Івана Карабиця. Їхній дует додав літопису «Vivere Мemento» особливої натхненності.

Суть будь-якого фестивалю — у відкритті нових імен і нової музики, але не менш важливо й те, що організатори запросили на свято друзів, колег та однодумців Івана Карабиця, серед яких були ректор НМАУ ім. П. Чайковського Володимир Рожок і відомий музикознавець Леся Олійник, які дали найдобріші напучення фестивалю. А коли москвичі Марина Діченко (скрипка) та Олександр Соколов (фортепіано) виконали «Мелодію» Мирослава Скорика, на сцену вийшов автор, голова Національної спілки композиторів України, голова «КиївМузикФесту» і вчитель Івана Карабиця в студентські роки. Мирослав Скорик подякував виконавцям і подарував їм диск із записами української скрипкової та фортепіанної музики.

Вишуканим виявився фінал київського свята: Квартет-поему Івана Карабиця і Восьмий квартет Дмитра Шостаковича виконав Квартет ім. Лисенка — виразно і натхненно. Не можна не пригадати, що художній керівник цього відомого колективу скрипаль Анатолій Баженов та Іван Карабиць із дитячих років були близькими друзями, навіть в армії разом служили.

Заступник голови Київської організації НСКУ Галина Степанченко, яка стояла біля витоків «КиївМузикФесту», очолюючи його прес-центр протягом 10 років, нагадала слова композитора: «Я радий, коли бачу молодий талант, і хочу, аби він розкрився якомога більше»...

«Vivere Мemento» втілює головні ідеї Карабиця, високий професіоналізм виконавців — це традиція всіх його фестивалів, і, звісно, такому чудовому почину необхідна державна підтримка Міністерства культури. А проректор КІМ ім. Глієра, директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця Юрій Зільберман назвав фестиваль «символічним» — адже Артем Ляхович був учасником найпершого конкурсу Горовиця — «дітища» Івана Федоровича.

«ПАМ'ЯТАТИ ПРО ЖИТТЯ»

Своїми думками про минулий фестиваль поділилася музикознавець Маріана Копиця-Карабиць, яка виступала в Москві із лекцією про творчість Івана Карабиця:

— Коли Артем Ляхович вперше розповів мені про свої плани, я не повірила, що ідею фестивалю може бути реалізовано, — у наш час, за нульового фінансування, за розбалансованих останнім часом контактів між нашими країнами. І раптом мені дзвонять і говорять: «Збирайтеся до Москви». Нас дуже добре зустріли в Українському культурному центрі, а після моєї лекції люди підходили, дякували: «Ви відкрили цілий світ абсолютно нової для нас музики». Все склалося цікаво — стилістика творів, що звучали у кожному концерті, резонує із творчістю Івана Федоровича. Це коло тих композиторів, яких він дуже поважав: Стравинський був його кумиром, Прокоф'єв, Шостакович — те, на чому він виховувався. Авангардна музика теж дуже вплинула на становлення Карабиця, молодий авангард — це було і в стилістиці Лятошинського, його вчителя. Цікаво, що перше визнання прийшло до Івана Федоровича з Росії, коли він на третьому курсі послав свій твір на конкурс молодих композиторів у Москві й став там лауреатом, а разом з ним — Леонід Грабовський і Валентин Бібік.

Фестиваль викликав у мене найпозитивніші відчуття. Головне, що закладено фундамент, створено чудову культурну концепцію — у кожному концерті українська і російська музика ведуть діалог, а це було близьким Івану Карабицю. Рада, що вийшов не стадіонний захід, а дуже теплий, щирий. Ми щодня слухали високу музику, в яку всі виконавці вкладали душу. Фестиваль, названий на честь вокально-симфонічної поеми Івана Карабиця на слова Івана Франка повністю виправдав свою назву — «Пам'ятати про життя».