Does Gorbachov mistake? (Хiба «Горбачов помиляється»?)

«Українська культура мусить мати модерний напрямок; у нас є реалістичне, етнографічне мистецтво, визнане в світі, а тепер треба працювати над сучасним... Те, що ви класик, — дуже добре, реалізм теж, але давайте дамо їм шанс. Може, і в них щось вийде?».                                                                                                                      

(М. Скрипник)

«...мистецтво, як вираз душі, є рух... Цінне те, що загальнозначиме, й до сього стремить чоловічий дух... Національну добу в мистецтві (власне в тенденції до мистецтва) ми вже перебули, й характер нашого темпераменту таки виявить себе в тій мірі, скільки се буде потрібним. Нам треба догнати сьогоднїшньий день. Тому плижкуємо».                                                 

(Михайл Семенко, «Кверо-футурізм», Київ, 1914р.)

«Зміст, внутрішнє значення має відчуватися. Для мене зміст, що впадає у вічі, є потворною формою... Іноді немає потреби одразу ж бачити красу речі. Деякі речі на початку можуть здаватися незрозумілими. По тому з’являється краса. І лише після того, для чутливого глядача, внутрішній зміст. Річ має «звучати», і з тим звуком непоквапливо приходить зміст».

(Василь Кандинський — Габріелі Мюнтер, 31.01.1904р.)

«Художник кольору, художник звуку і художник об’єму є ті люди, котрі відкривають прихований світ і перевтілюють його у реальність».                  

(К. Малевич)

«Коли показувати вершинні явища, не складається враження провінції... Одне слово... наша справа — ці явища висвітлювати і поняття про провінційність саме собою зникне».                                                                                                                                   

(Д.Горбачов)

«Усе глибоке полюбляє маскуватися...»

(Ф. Ніцше)

Автор — сам Горбачов ! А якісь квіточки на обкладинці...  Це натяк на зошити, з якими піонери з таборів верталися (там поміж пісень, віршів і побажань тулились «розочки»: «Ну, шоб красиво было»)? А виявляється — це стилізовані квіти з полтавського килима  «українського генія дизайну», футуриста 1930-х років В. Єрмилова з колекції Д. Горбачова. А назва? Як згадує автор, «саме слово підслухав в одній общазі: «Дєвочки, давайте розказувать случаї!» Я таке теж неодноразово чула на «тихом («мёртвом») часе» в літньому таборі, як сил ставало. Тому, як видно з усього, людські спільноти прагнуть не тільки ковбаси чи згущенки, а й «розочек» і «случаїв». Цієї зустрічі могло й не відбутися... «Мистецький Арсенал» вже всьоме приємно дивує міжнародним «Книжковим».

На зорі Незалежності опиняюсь у Нідерландах, гостюю в голландській родині. Батьки (їхня донька вчиться малярству) показують художній альбом, де серед інших репродукцій — «Чорний квадрат»1  Малевича («найвідомішого в світі киянина», як з’ясується  пізніше). «Він теж  УКРАЇНЕЦЬ !²» — радо до мене . Я не прикидалася німою, та відповіді не мала. Я ніколи про це не чула! (Мої батьки були небайдужі щодо моєї мистецької обізнаності). Проте. Чому?!! Відповідь на це, як і на багато інших запитань, дає захоплююча книжка «Дмитро Горбачов. Случаї». Записала Т. Філевська, видало «Артбук».

«МОТЛОХ — КОЛИСЬ ЦЕ ВСЕ СПАЛЯТЬ. А ТЕПЕР ТАМ УСЕ НА МІСЦІ, НІХТО НІЧОГО НЕ ВКРАВ, НЕ ВАРТО РОЗКРУЧУВАТИ»

Так на початку 1960-х передавалися всліпу новопризначеному хранителю колекції Київського музею українського мистецтва Д. Горбачову накручені на вали картини зі спецфонду. Картини на валах були офіційно затавровані словом «формалізм»³. (2006 р. Чиказький культурний центр. Виставка. Попередня умова фонду, що робить її, — виключно українські колекції. Та, як виявилось, український авангард в Україні був настільки понищений, що зробили ширшу: «Український модернізм 1900—1930»). У це складно повірити, але твори українських авангардистів просто різали, мотивуючи це «контрреволюцією». Автор наводить прізвища виконавців. Доля виявилася поблажливішою до 27-метрового пам’ятника Ф. Сергєєву (голові губвиконкому Донецької губернії, псевдонім — «Артем»), створеного І.Кавалерідзе 1927-го. Скульптура в стилі авангард на крейдяній кручі у Святогірська — одна з 44 найвидатніших пам’яток монументального мистецтва України, що охороняються державою. 1952-го у Львові було знищено ще 2500 творів, в т.ч. й авангардистів. Вони не уособлювали аж так «шкідливу буржуазну ідеологію», як імпресіоністи, а от за формалізм і націоналізм... підлягали ліквідації. «Відірваність від народу» — додатковий і вагомий аргумент проти не до кінця зрозумілого.

1962-го ЦК Компартії України доручає хранителю музею показати бойчукістів. Автор згадує: «Я пам’ятаю, як розкрутив вали, там робота «Пилярі» Богомазова. Це ж підвал, уявіть собі, напівтемно, і раптом якийсь несусвітенний колір... Тоді я став великим прихильником авангарду, зокрема українського». 1970-го Д. Горбачов був позбавлений права обіймати займану посаду за формалізм і... «от написали, що ви таємно іноземців... Это же низкопоклонство перед Западом!»

«А ЧОГО ВОНИ РЕАЛІСТИЧНО НЕ МАЛЮЮТЬ?» — «... НЕ ВМІЮТЬ» — «НІ, ТУТ ЩОСЬ ІНШЕ»

Це діалог між автором і молодим робітником Дарницького ДВРЗ, куди музейники ходили з лекціями. Він змусив подивитися на предмет з іншого боку і, як визнає Горбачов, «перенастроїв» робітника. «Інше» ховалось і в словах сучасника Л. Курбаса — французького теоретика театру, зокрема концепції «чуттєвого атлетизму», А. Арто (вони теж шукали нову мову часу, тільки театру): «Комуністична революція ігнорує внутрішній світ думки». Теоретиками мистецтва серед українських авангардистів були: О. Богомазов («Живопис та елементи», 1914, 1928), О. Архипенко, М. Бойчук, В. Бурлюк, О. Екстер, В. Кандинський («Про духовне в мистецтві», 1911; «Крапка і лінія на площині»,1926), К. Малевич («Художник», 1913; «Від кубізму до супрематизму», 1916), К. Редько, В. Пальмов. О.Богомазов писав: «Сюжет — важливий (хоча Малевич без нього обходився), але сама будова картини — взаємини між формами — там є драматургія. Це і є «сюжет». І на це наша психіка реагує, на ритми... Добре, якщо...сюжет, ...як матеріал, пропущений через пластичну систему, ...а якщо сюжет головне... — це вже гірше, ...не по-авангардному». О. Богомазов, В. Кандинський разом з іншими, на думку В. Цвіля, «вдихнули життя у світ неодухотворених форм, котрі в мистецтві традиційно відігравали другорядну роль. ...відкрили життя там, де його ніхто не передбачав. Вони... створили альтернативний світ безпредметності».

Український авангард прагнув творити власне й нове. Події розгорталися здобутками. Грудень 1908-го. У Києві М. Кульбін (керівник петербурзької групи «Трикутник»), О. Екстер і Д. Бурлюк влаштовують виставку групи «Звено» (вважається одним із перших показів авангардного мистецтва). Тоді ж у с. Чернянка (Херсонщина, маєток графа Мордвинова) брати В. і Д. Бурлюки засновують літературно-художнє об’єднання «Гілея» (за назвою цієї землі в історії Геродота). Серед гостей — В. Хлєбніков і В. Маяковський. 1914-го у Києві — виставка мистецького об’єднання «Кільце», створеного О. Екстер і О. Богомазовим. Його картину купують Терещенки.

1917 рік. Лютнева революція. Перші рішення Української Центральної Ради переконливо доводять рішучість української влади в царині розвою української культури. 5 грудня 1917 р. ( в інших джерелах — 22.ХІ.1917р.) заснована Українська (Державна) академія мистецтв. Перший ректор — Ф. Кричевський; професори — М. Бойчук⁴,О. Мурашко, Г. Нарбут, О. Богомазов (1922 — 1930); слухачі — Т. Бойчук, О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр. Академія дає і вищу художню освіту, і сприяє підтриманню художніх шкіл. Серйозність намірів влади засвідчує й те, що книжки, картини, малюнки, креслення одержують без мита бібліотека й галерея Академії. А українські друкарні зобов’язані постачати їх виданими примірниками з фаху навчання (проводиться по майстернях професорів виключно за власними методами). 1919 рік. Всеукраїнська рада мистецтв закликає «будувати авангард революційного мистецтва». Декретом Раднаркому від 27.07.1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ» в усі типи шкіл запроваджується українська мова. Це  вважається офіційним початком українізації. «Яке суворе у століття в гарячій заграві лице!» — виголосить того ж року поет-символіст Яків Савченко.

1930 рік. На Венеційській бієнале в межах радянського павільйону існує окремо український розділ. Нікому, крім українців, не вдалося домогтися виокремитися, аби їх показали під назвою «Українська секція» (існують відгуки й на український авангард у Венеції 1928-го). У Пальмова вже написані «В селі. Об’їжджають коня» і «Портрет дочки»; у Богомазова — «Хрещатик» і «Пилярі», в Петрицького — «Турандот. Театральний ескіз» і «Конструктивна композиція». Останній вважався чи не найкращим твором. Того ж року їх побачать у Цюриху, а згодом частково — в Америці. (У костюмах, створених за ескізами Анатоля Петрицького, ансамбль Вірського полонитиме світ.) «Соковитість, — упевнений Д. Горбачов, — ознака української художньої ментальності... А «Срібний вік» — це десятки, якщо не сотні, геніїв. І воно на 1920-ті роки поширилося».  

GORBACHOV MISTAKES («ГОРБАЧОВ ПОМИЛЯЄТЬСЯ»), АБО «ЯКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРД? ЯКЩО АВАНГАРД, ТО НЕ УКРАЇНСЬКИЙ. ЯКЩО УКРАЇНСЬКИЙ, ТО НЕ АВАНГАРД»

Париж — центр розвитку авангарду⁵. Його представники:  А. Матісс, Ф. Леже, П. Пікассо, Р. Делоне. З французької AVANT-GARDE: avant — передова, а garde — охорона (згадайте кавалергардів — військовослужбовців спеціальних полків гвардійської важкої кавалерії у царській армії).

«В авангардизмі форми були не натуралістичні, а надто динамізовані. Вони казали, що ми живемо в промінні космічної енергії. Динамізм був адекват космічної енергії», — пише Д. Горбачов. «Лучизм» — назва творчих пошуків М.Ларіонова та Н.Гончарової⁶. Відмова від «копіювання природи», пошук нових форм і засобів виразності — духовні засади українських авангардистів 1920-х — єдналися з протестом проти вад дійсності, «академічної краси», закликом до ревізії духовних цінностей — «вибивання публіки із закостенілого дрімотного стану».

КАЗИМИР МАЛЕВИЧ, «ЛЮДИНА, ЩО БІЖИТЬ».1933 Р.

Авангардне життя Одеси вирує виставками «Групи незалежних» та «Інтернаціональних салонів» скульптора В. Іздебського (перший — 1909—1910, другий — 1910—1911; виставки проходили і в Києві). Учасник першого салону — Анрі Матісс. Ще не були написані його жінки зі скрипкою, мандоліною та славнозвісні одаліски, проте вже милувала око «Фігура з парасолькою». «Матісс — фарба, Пікассо — форма, — два великих дороговкази на велику ціль», — писав В. Кандинський. Експозиція робіт останнього на другому салоні становила 54 одиниці. Василь став і автором обкладинки каталогу (вважається першою абстрактною композицією в друкованій графіці). З 1917 по 1920 рр. в Києві діє художня студія О. Екстер за участю О. Богомазова й І. Рабиновича (відвідувачі: Г. Козінцев, А. Петрицький, В. Меллер, С. Юткевич). У Харкові авангардизм представляють «Голуба лінія», «Будяк», «Викусь», «Кільце» та футуристи, згуртовані навколо сестер Синякових. Там працював і В. Єрмилов (1928—1929 рр. — художній редактор журналу «Авангард»). Ще один центр українського футуризму — згадана Чернянка, де творили Бурлюки.

Авангард нестримною хвилею накривав і вже геніїв. 1925 рік. Куоккала — невеличке фінське містечко. З 1900-х у власному маєтку «Пенати»⁷ мешкає уродженець Чугуєва (Харківщина) Ілля Рєпін, автор полотна про відповідь запорожців Моххамеду ІV на його пропозицію перейти усією Січчю в турецьке підданство. (Професор Д. Яворницький консультував митця з приводу створення картини.) «Вождь всіх народів» відправляє до художника делегацію. Наказ: повернутися, щоб зробитися радянським громадянином, аби малював, як колись Миколу ІІ. «Скіф» (так полюбляв називати себе Ілля Юхимович) гнівно відмовляється. (Чуковский К.И⁸. Дневник (1901— 1929). — М.: Советский писатель, 1991.). І додає (записи за 21.01.1935 р.): «Покуда Питер зовется Ленинградом, я не хочу ничего общего с этим городом». І далі: «...когда Репин нуждался, г-жа Стольберг, жена президента, купила у Репина картину: мы очень бедный народ, у нас нет денег, но мы не дадим Репину умирать с голоду». Мужньо опановуючи кволість, 83-річний митець невпинно пише «Гопак» — танок козаків, вільних воїнів-захисників Вітчизни — гімн їхній нездоланній силі. Їм до снаги побороти не тільки земне тяжіння, злітаючи на запаморочливу висоту в запальному танку, а й будь-які виклики Долі, бо їх Віра й Життєлюбство непереможні! І хоча картина вважається незавершеною і з рисами імпресіонізму (з обов’язковим закріпленням миттєвості), хіба це не авангард?! Де, за словами родоначальника абстракціонізму Кандинського, «внутрішньо -«елементом» вважається не сама форма, а притаманне їй внутрішнє напруження»....А який сам шал танку! Відомо, хто і навіщо створив «Тріумф волі». «Гопак» Рєпіна — що це, як не «Тріумф Духу»!

Н.ТИТАРЕНКО У ВИСТАВІ «ГАЗ» Г.КАЙЗЕРА. РЕЖИСЕР ЛЕСЬ КУРБАС

Задля посилення викладацького складу Київського художнього інституту (колишньої Академії мистецтв) Іван Врона (ректор з 1924 по 1930 рр.) запрошує О. Архипенка, К. Малевича, В. Пальмова, В. Татліна. «Завдяки Скрипнику ліві художники тут мали великі можливості, й почалася еміграція лівих із Росії, де їх цькували... Ліві намагалися сюди приїхати, бо тут могли ще жити і працювати на свободі», — пише Горбачов. На початку 20-х наче зі джбану Хроноса через вінця лилися різноманітні напрямки доби: «супрематизм» (безпредметництво)⁹, конструктивізм, футурокубізм, фовізм, кубофутуризм, експресіонізм) та ін. Їх прихильники воліли називатися представниками революційного мистецтва — «лівими». Таланти перемагали. Разом жили на українській землі, творили під українським небом... І сонцем (освітлення різне). І «дуже хотіли бути модерними, це політика була Скрипника¹⁰, — зауважує автор. — Чого Бойчука і Малевич не любив, як і усі ліві? Малевич казав, що «фреска (бойчукістів цькували за те, що вони малюють під ікону) — це монастирська тема, а зараз потрібно гуркотіння; з іншого боку, вважалося, що монументальний стиль Бойчука найкращий у Радянському Союзі, бо в союзі не було монументальної школи» (1929-го саме з бойчукістів почнеться цькування української інтелігенції). 1914 рік. У трактаті Богомазова з’являється пункт «Як крапка розвивається в лінію, як лінія формує форму, як форма утворює ритмічну структуру і так далі». 1915 рік. Про це також пише Малевич. 1926-го у Баугаузі¹¹ Кандинський видає працю Punktund Linie auf Flache («Крапка і лінія на площині»). До слова. Arsenal Book Festival представив надзвичайно глибоке дослідження Володимира Цвіля «Невідомий Кандинський». З вітальним словом до автора звернулися присутні на заході й представники Франції та Німеччини. Вагома частина праці — висвітлення періоду життя й творчості митця в Україні, маловідомі факти біографії. І знову читаємо про конфронтації між Кандинським і Малевичем, між Малевичем і Татліним. Остання носила відвертіший характер. Що це, як не доказ нестримних творчих пошуків? Віл Дюрант в «Історії цивілізації» писав: «...відмінності творять зіткнення, співставлення, думку; марновірства взаємознищуються, відкриваючи дорогу розуму». Коли  ж це монополія була рушієм прогресу? Виключно добросовісна конкуренція. Авангардисти конкурували і на викладацькій ниві, стаючи відомими в Європі. Викладач Баугаузу Оскар Шлеммер лишив такі спогади: «Мій учитель Хьольцель у Штутгарті, Клее і Кандинський у Баугаузі; ...в Росії Малевич, і Лисицький». А німецький художник  Курт Швіттерс 1926-го писав: «...на мене вплинули Мохолі, Мондріан і Малевич... Лише кілька років тому це були ще Кандинський, Клее, Кокошка...». Дипломований юрист В. Кандинський головною метою освіти вважав навчити мислити одразу в двох напрямах — аналітичному й синтетичному; неможлива спеціальна освіта без обґрунтування змісту людської діяльності: «Аналізуючи досвід минулого, треба навчити молодь знаходити й обґрунтовувати органічний зв’язок галузей, удавано далеких одна від одної». А ще. Подивіться на вбрання акторки театру «Березіль» Л.Курбаса у виставі «Газ» (1923р.) авторства В. Меллера. Чи не нагадує воно тогочасні витвори Шанель? (Виведена Шанель формула елегантності — скромність і жертва, що означає вміння виключити зайве: зайвий ґудзик, волан, зайвий міліметр у проймі.., — ніщо інше, як практичне застосування започаткованого ще Сезанном і кубістами аналітичного принципу відсіювання несуттєвих ознак. Цим послуговувався в розвитку стилю і Малевич.) Отже, авангард 1920-х був спільним художнім явищем для тогочасної Європи. А завдяки ще спілці Societe Anonime (влаштовувала виставки європейського авангарду в США) та її засновниці, авторки біографій «Бурлюк» і «Кандинський» художниці Кетрін Дрейєр, імена українських авангардистів ставали відомі ще й Америці.

Н.ТИТАРЕНКО У ВИСТАВІ «ГАЗ» Г.КАЙЗЕРА. РЕЖИСЕР ЛЕСЬ КУРБАС

«Авангард — це частина модерністичного руху, заключна... ланка. І в авангард входить п’ять чи шість напрямків: це абстракціонізм, експресіонізм, неопримітивізм, ...сюрреалізм.  Ще дадаїзм і так далі... Але чіткої відмінності немає... І от якщо є картина, то як ви її назвали — так чи сяк — вона просто гарна. І це головне для культури», — запевняє Дмитро Горбачов.

То в чому ж помиляється адвокат українського авангарду: у тому, що так дико, страшно нищили полотна і катували творців?.. Українські художники: Софія Налепинська-Бойчук,  Михайло Бойчук,Тимофій Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр, Олекса Новаківський, Георгій Нарбут, Василь Семенко та ін. Українські поети й письменники: Гео (Георгій) Шкурупій, Микола Хвильовий, Михайль Семенко — поет-авангардист, автор «Маніфесту панфутуризму», редактор журналу українського авангарду «Нова генерація», в якому пропагував теоретичні праці К. Малевича, В.Татліна, О. Родченка, О. Архипенка. За них усіх  про їх свідомий шлях дав відповідь з переліку останній в поезії, присвяченій дочці:

Я не знаю — як виростеш —

будеш питати

...і може не дійде до тебе

про мене згадка.

...і я не винен, що моя путь

важка, але я знаю, що за оці гріхи

моє життя змагалося.

Чому в них у роках життя стоять 1920, 1922, 1933, 1935, 1937 останніми? Лише з 259 українських письменників 1930-го після 1938-го друкувалися лише 36 (своєю смертю вмерло сім). Слідчий у справі СВУ Брук: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання, і ми його виконаємо: кого не поставимо — перестріляємо» (березень, 1930). Д. Горбачов наводить слова одного НКВДиста: «Ми мучили так, що витримував один із тисячі». Ю. Лавріненко, автор терміну «Розстріляне Відродження», писав: «Усі промені кларнетичної, космічно-української веселки січе гострий дощ чорних крапель крові». Духовно-естетична програма відродження була представлена «світлоритмом», що проголошував лінію «духовної суверенності», новонародження, звільнення від комплексу малоросійства». (І. Бичко).

2007 рік. Гарвард. Конференція «Український модернізм-2007». Планується виступ українського мистецтвознавця зі спростуванням існування українського авангарду. Попередньо в Німеччині на виставці «Український модернізм 2007р.»  Казимира Малевича названо Ukrainische Maler (українським художником). (А ще перед тим. 1980-го мистецтвознавець із Франції В.Д. Маркаде (Васютинська) в Лос-Анджелесі для каталогу виставки «The Avant-Gardein Russia 1910—1930. New Perspectives» подає статтю «Vasil Yermilov and Certain Aspectson the Early Twentieth Century», де вперше у світі пише про український авангард. 1994-го у Німеччині видано довідник «Художники ХХ століття». Там у статті про Малевича значиться: «Український живописець та скульптор, видатний діяч російської культури». 1996-го Д. Горбачов видає працю «Український авангард 1920—1930»). І ось на конференції автор «Случаїв» у попередньо надрукованих матеріалах бачить першу фразу: Gorbachov mistakes («Горбачов помиляється»), бо ніхто у світі про український авангард не пише. А Маркаде, хоч і пише, однак теж mistake. Два дні доповіді про кіно, театр, літературу — і український авангард... Коли настала черга заперечень, ніхто на це вже не зважав.

* * *

Після прочитання книжки в думках лиш одне: «Честь і слава вірним!» Десяткам і сотням жінок і чоловіків, які, виявивши своє покликання, не зрадили йому під стугоніння 1930-х. Попри всі трагізми й карколомності українські авангардисти творили, лишаючись вірними своїм переконанням і людській гідності, в які б хащі й пащі їх не кидала Доля, і не тільки. Впевнена, і за це їх цінує Світ.

Погортайте Розділ 4. «Образотворче мистецтво» «Історії української культури» (книга 1, том 5). Достатньо лиш репродукцій. І ви зрозумієте, як нам без них... і тільки з реалізмом. Хоча, ні! Київ, бульвар Лесі Українки, реклама на  сітілайті: «Фестиваль караоке». Так, це ж майже супрематична композиція Малевича на фоні його ж таки чорного квадрату! Отже, вони — поруч ...

У книжці «Дмитро Горбачов. Случаї» наведені слова німецького поета А. Гріфіуса ХVII століття:

«Что значит в наши дни

быть бесконечно смелым ?

Звать черным черное,

а белое звать белым.

Позорно громких слов

тиранству не слагать,

Лгать только по нужде,

а без нужды не лгать.

— Gorbachov mistakes. (Горбачов помиляється).

— No, he doesn’t. (Ні, він не помиляється). Горбачов Дмитро Омелянович кольорів не плутає.

¹ 1915-го на виставці «0.10» картина «Чорний квадрат» (79,5 х 79,5) експонувалася вперше. Відтоді її автор — К.Малевич — і голландець Піт Мондріан стали лідерами напряму безпредметного мистецтва (супрематизму) — геометричного абстракціонізму.

² 1985-го, з приходом до влади М.Горбачова, заборона на авангард закінчилася. Та про те, що нащадок старовинного роду волинських шляхтичів (батько — поляк, мати — спольщена етнічна українка Галиновська) Казимир Северинович 1933-го написав: «Я — українець», дізналася лише з «Дня» (№106-107) 2016-го.

³ Напрям у літературі, мистецтві, що нехтує ідейним змістом, вважаючи форму єдиною естетичною цінністю мистецтва. Вікіпедія додає: «З другої половини 20-х рр. ХХ ст. упродовж десятиліть будь-який експеримент щодо форми художніх творів у СРСР догматично трактувався як прояв формалізму, переслідувався, оцінювався з політичних, а не з естетичних позицій»; «...идеологическое клише, использовавшееся в СССР в 1930—50-е гг. для идеологической борьбы с целымии направлениями в искусстве и гонений отдельных его представителей. Обвинению в формализме подвергались... советские художники, писатели и музыканты, не выразившие достаточной преданности партийному руководству искусством».

⁴ Уродженець Тернопільщини, закінчив Краківську, вчився в Мюнхенській, Віденській академіях мистецтв, вдосконалював майстерність у Парижі та Італії.

⁵ Умовний термін на означення новаторських напрямків у художній культурі 1920 ст.

⁶ 1912-го разом із К. Малевичем у складі «російського табору» братимуть участь у виставці художнього об’єднання «Синій вершник» (Німеччина).

⁷ Назву садибі Рєпін дав сам. «Пенати» у давньоримській міфології боги — захисники родини, Батьківщини; перен. — рідний дім. Куоккала з 1917-го опинилося по той бік кордону, Фінляндія була вороже налаштована до Росії.

⁸ 1901р. «Одесские новости» явили світу першу публікацію К.Чуковського — «К вечно юному вопросу (Об «Искусстве для искусства»)».

⁹ 1923-го художник І.Пуні писав: «Супрематизм довгий час був демонструванням найрізноманітніших простих комбінацій геометричних форм».

¹⁰ 1921—1922 рр. — нарком внутрішніх справ України; 1922—1927 рр. — нарком юстиції й генеральний прокурор; 1927—1933 рр. — очолював комісаріат освіти; з лютого 1933-го — заступник голови РНК України, голова держплану. Звинувачений у перебільшенні значення національного питання, симпатії до ідей «українського буржуазного націоналізму», зосередженні у наркомосі значної кількості націоналістичних елементів. Ставши свідком голоду співвітчизників 07.07.1933 р., Микола Олексійович покінчив життя самогубством.

¹¹ Bauhaus — Вище школа будівництва і художнього конструювання — навчальний заклад, що існував у Німеччині з 1919 по 1933 роки,а також мистецьке об’єднання, що виникло на його основі.