Друге життя піаніно Леонтовича

Легендарне столітнє піаніно, на якому композитор Микола Леонтович за життя виконував «Щедрик» та оперу «Євгеній Онєгін», а також килим з батьківської хати передали на реставрацію до Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Проведення реставраційних років стало можливим завдяки гранту, який виграв Вінницький обласний краєзнавчий музей від Посольства США зі збереження культурної спадщини (Фонд AFCP). Його бюджет становить майже 28 тисяч доларів. За ці кошти упродовж двох років реставратори працюватимуть над відновленням раритетних музейних експонатів. На складну реставрацію чекає інструмент, пошкоджений короїдом, та килим, котрий знищила міль. Доправили музейні предмети у столицю спеціальним транспортом, який займається перевезенням особливо цінних предметів, та з дотриманням усіх процедур (навіть відео відзняли для звітності). Музейники визнають, що до наших днів дійшло не багато родинних речей Леонтовичів. Чимало з них були втрачені в силу різних причин.

А чорне піаніно ХІХ століття, клавіш якого торкалися руки композитора, — це без сумніву найцінніший експонат ыз колекції. Попри роки інструмент досі продовжує звучати, а після реставрації заграє з новою силою. Щоправда, на концертах його точно використовувати не будуть, бо це вже не просто музичний інструмент, а меморіальна національна спадщина.

РАРИТЕТНИЙ ІНСТРУМЕНТ

Легендарне піаніно Миколи Леонтовича виготовлено 1896 року. На ньому вчилися грати діти брата Миколи Леонтовича Олександра і сестри — Марія, Вікторія, Олена. Інструмент, як каже директор Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина ВИСОЦЬКА, був дорогим (на нинішні гроші коштував би не менше 5 тисяч доларів) і дозволити собі його могли лише заможні родини. Після вбивства композитора його кілька разів намагалися вилучити. В архівах збережені численні листи від Товариства з вшанування пам’яті Леонтовича до різних інстанцій, у яких вони висловлюють проханням залишити інструмент у родині композитора. Як уточнює Катерина Висоцька, звернення датуються різними роками, що свідчить про декілька спроб забрати раритетний інструмент, та, на щастя, піаніно таки залишилося у Тульчині, в меморіальній квартирі композитора. До Марківки його передали у 1977 році, коли там уперше створювався музей композитора з нагоди 100-ліття від дня його народження. Презентувала його закладу особисто донька Миколи Леонтовича пані Галина. Та через два десятки років музей довелося зачинити через аварійний стан приміщення, а експозицію законсервувати... Лише після того, як об’єкт передали до обласної власності у підпорядкування Вінницького обласного краєзнавчого музею, почалися капітальні роботи з відновлення. Оновлений музей з інтерактивною експозицією запрацював у 2016 році. Його знаковим і смисловим центром стали розміщений на центральній стіні крупноформатний портрет Леонтовича роботи Б. Реріха 1921 року та родинне піаніно.

«На момент передачі меморіальної колекції родини до нашого музею інструмент уже був у досить занедбаному стані, але були збережені автентичні клавіші, струни і дека. Ще перед відкриттям, у 2016 році, ми радилися з фахівцями і вжили попередніх консервативних заходів, щоб його оновити і захистити, але цього виявилося замало: слонова кістка на клавішах відвалювалася, струни іржавіли, а дерев’яні частини знищував шашіль. Тоді реставраційна рада Вінницького обласного краєзнавчого музею, якому підпорядковується меморіальний музей у Марківці, вирішила, що треба шукати шляхи, як врятувати раритетний інструмент. Використовували різні можливості і були дуже раді, коли у 2021 році серед трьох переможців гранту від Посольства США був і наш музей, — розповідає Катерина Висоцька. — Тепер піаніно і килим будуть відреставровані за кошти посольського гранту. Сьогодні ми констатуємо, що реставраційний центр уже забрав піаніно і килим на реставрацію. Для цього був використаний спеціальний транспорт, відповідне пакування, маркування і перевезення. І ми маємо надію, що через два роки отримаємо оновлений інструмент. Звичайно, він ніколи вже не буде концертним інструментом, бо це меморіальна річ, яка точно займе своє чільне місце у музеї Миколи Леонтовича в Марківці».

СКЛАДНА РЕСТАВРАЦІЯ

На початку лютого співробітники Національного науково-дослідного реставраційного центру України забрали родинні речі Леонтовича на реставрацію. Як повідомив завідувач відділу реставрації дерева та кістки закладу Олександр ЗАКУСИЛО, головна мета — здійснити консерваційно-реставраційні роботи з відновлення та збереження музейних реліквій, адже предмети значно пошкоджені, а саме піаніно має доволі важкий принцип побудови матеріалів, що включає пластинки на клавішах зі слонової кістки, кілька деревних порід для самого об’єкта, металеві деталі та вовну, яку практично з’їла міль. Враховуючи обставини, реставраційна рада затвердила програму, яка передбачає кілька етапів відновлення. Це не тільки загальна реставрація і консервація, а й налаштування самого предмету, його музичного строю та звучання. Після реставрації музей Леонтовича отримає меморіальний предмет високого класу.

«Піаніно наразі в аварійному стані і має численні механічні пошкодження: це мілкі тріщини дерев’яної основи, покриття, деструкція політури, непрофесійне поновлення чорною фарбою, що спотворює авторське покриття, механіка та клавіатура мають значне спрацювання, клавіші забруднені, а на окремих втрачені пластини зі слонової кістки. Механізм глушіння струн при натиску на педалі — не спрацьовує, — коментує реставратор. — Металеві та декоративні елементи бронзового литва вкриті корозійними утвореннями. Дерев’яна основа корпусу пошкоджена жуком-деревогризом. Це все важливо усунути в процесі консерваційно-реставраційних заходів. Тому, враховуючи об’єми, маємо план і поетапність роботи. Залучені будуть фахівці з різних відділів. Разом ми маємо виконати складну реставраційну роботу і повернути музейні предмети до експозицій».

Щодо родинного килима, то у висновках реставраторів вказується на розвиток деструкційних процесів. Предмет має численні розриви, висипання ниток, втрату фрагментів. Крім того, містить забруднення та плями, внаслідок чого виглядає не естетично. Стан килима визначається як аварійний і відновлюватимуть його фрагментами, причому не лише орнамент, але й китиці та петлі, щоб після реставрації експонат можна було розмістити в експозиційній залі.

ІНФОРМАЦІЙНА КАМПАНІЯ

Загалом грантовий проєкт триватиме до кінця серпня 2023 року. Головна його мета — це реставрація музейних реліквій, але одним із блоків є інформаційна кампанія. В її межах музей композитора Миколи Леонтовича вже отримав власний логобук. Його розробила молода художниця та дизайнерка Маргарита Журунова. В основі логотипа образ ластівки — провісниці Нового року, який асоціюється із всесвітньовідомим «Щедриком» в обробці Миколи Леонтовича. Створення логобуку зумовлене тим, що заклад готує низку промозаходів, відтак потребує власного бренду, пояснила заступник директора Вінницького обласного краєзнавчого музею Світлана ШАРОВАРСЬКА.

«Наразі розробляється план з розвитку і популяризації музею Миколи Леонтовича у Марківці. Передбачається низка промокампаній, але заклад досі не мав логотипа. Тому виникла потреба в розробці логобуку, який дасть змогу асоціювати заходи, сувенірну і поліграфічну продукцію із закладом. Адже всі знають про Леонтовича, але не кожен чув чи був у його музеї, у селі Марківка, за 300 метрів від якого розташована могила нашого легендарного композитора, — розповідає Світлана Шароварська. — У межах проєкту, поки предмети реставруватимуться, ми намагатимемося популяризувати постать Миколи Леонтовича, його творчість і музей у Марківці як об’єкт культури. Маємо надію, що завдяки нашим старанням вдасться інтегрувати цей заклад у туристичні маршрути і кількість відвідувачів зросте. Адже формування локальної і регіональної ідентичності, формування міжкультурних і міжнаціональних зв’язків щонайкраще вдавалося завдяки творчості Миколи Леонтовича».

Як писав «День», https:// day.kyiv.ua/uk/article/naprykinci-dnya/yidte-u-markivku-yidte-do-leontovycha музей Миколи Леонтовича у Марківці складається з чотирьох кімнат. У першій розповідається про життєвий і творчий шлях українського композитора, його зв’язок з Вінниччиною та Поділлям загалом. У центрі зали — піаніно, на якому вчився грати Леонтович, а потім і його діти. Друга кімната — меморіальна, це кабінет батька, який був сільським священником. Тут зберігають автентичні речі родини Леонтовича, зокрема меблі з батьківського кабінету, його книги та одяг. Напроти родинна їдальня, з меблями, посудом, сімейними фотографіями, а на стіні розміщений килим з батьківського будинку, який спеціально реставрували для музею. Спеціально оновлювали і канапу, на якій начебто застрілили українського Шопена. Четверта зала присвячена вшануванню творчості Леонтовича в Україні та за кордоном. Загалом у закладі збереглося понад 500 експонатів, 70% з них були перенесені з колишньої експозиції музею, яка була сформована у 70-х роках минулого століття дослідником творчості Миколи Леонтовича Володимиром Завальнюком.