Два амплуа Олени Ваєнги
У Києві виступить модна пітерська актриса та співачка
9 жовтня Олена Ваєнга дасть сольний концерт у Палаці «Україна», а 10 жовтня в Театрі оперети глядачі побачать актрису в комедії «Вільна пара». Виставу поставлено за однойменною п’єсою італійського драматурга Даріо Фо. У постановці Олена грає в дуеті зі своїм колишнім однокурсником Андрієм Родімовим.
Нещодавно про її творчість в Україні майже нічого не знали. Лише впадало в очі рідкісне ім’я акторки на сіті-лайтах по всьому місту: «ОЛЕНА ВАЄНГА». З наголосом на першому складі. «Ваєнга» в перекладі з саамської означає «самка оленя». Але не цей сенс вкладає в це співзвуччя Олена. Співачка народилася на річці Ваєнзі, яка стала частиною її долі. Щоправда, на початку кар’єри співачка з не меншим успіхом виступала і під справжнім прізвищем — Хрульова. А псевдонім їй довелося взяти за умовами контракту. Багато її пісень чомусь називають народними, але їхній автор вона сама. Узагалі, за свою кар’єру Олена написала понад 500 композицій. Серед їхніх виконавців Олександр Маршал, групи «Стрілки», «А-студіо» і «Божа корівка». А сама Олена співає не лише авторські пісні, а й композиції Раймонда Паулса, Олега Мітяєва, Володимира Висоцького, народні пісні.
Нині Олена в себе на батьківщині — в Росії, стала справжнім відкриттям для величезної аудиторії слухачів і глядачів, музичних критиків, журналістів і професіоналів, які називають її «феноменом і перлиною петербурзької сцени». Ваєнга співає лише «живцем», імпровізує на сцені, а її пісні приголомшують потужною енергетикою.
— Олено, про що ви співаєте?
— У кожної пісні своя історія. Для того, щоб живописати калюжу, треба в неї стати. У моїх піснях те, що на 92 відсотки я відчула сама. У мене різні слухачі, хоча критики пишуть, що головна моя аудиторія — жінки, яким «трохи за 30». Хоча на концерти приходить багато пар.
— У якому жанрі ви працюєте?
— Це фольк-рок, старовинні балади, романси — російські й циганські, шансон, виконую дещо з репертуару Вертинського. Зі мною на сцені виступають 12 віртуозних музикантів.
— А як у вашій долі з’явився театр?
— Я — співачка з акторською освітою. (З дитинства Олена мріяла стати акторкою, тому вступила до Театральної академії (ЛГІТМіК) на курс Тростинецького, але не закінчила, оскільки її запросили до Москви записувати перший альбом. — О.С.) Андрій Родімов — мій партнер по виставі й однокурсник у минулому — колись знайшов п’єсу «Вільна пара». Ми з Андрієм умовили режисера Катю Шамільову (петербурзький режисер, театральний педагог, мій і Андрія вчитель, а «Вільна пара» починалася 2001 р. як дипломна вистава.) Вона зауважила, що ми обидва чорненькі — «італьяно». Ми граємо дуже відому п’єсу італійських авторів Даріо Фо (лауреат Нобелівської премії) та Франкі Раме, в перекладі Миколи Живага. Її на російській сцені грали чудові актори: Анна Самохіна з Сергієм Кошоніним, Любов Поліщук, Марія Аронова з Борисом Щербаковим. До речі, п’єса насичена політичними мотивами, але ми їх трохи скоротили. У нашій виставі вистачає парадоксів. Там усе утопія, із самого початку, й зрозуміло, що нічим добрим це вільне кохання не закінчиться...
