Естрадний бунтар

Микола Петрович помер уві сні (у власному будинку в селищі Кийлів на Дніпрі, що в 50 км. від Києва). І хоча це була легка смерть — заснув і не прокинувся, але від цього рідним, близьким, друзям, колегам і мільйонам шанувальників творчості самобутнього композитора і співця не легше. Це аномально-спекотне літо підірвало здоров’я багатьом людям, загостривши хронічні хвороби. Мозговий був сильним чоловіком і ніколи не жалівся, хоча шрамів на серці мав чимало, та й говорити, що жив легко, теж не випадає. Можна пригадати важкий 1994 рік, коли композитор потрапив у автокатастрофу, півроку був прикутий до лікарняного ліжка, переніс 15 операцій! Як зумів підняти на високий рівень Конкурс ім. В. Івасюка та фестиваль «Море друзів», засвітив багатьох естрадних зірок, зокрема Таїсію Повалій, Олександра Пономарьова, Наталю Могилевську та інших співаків. Мозговий не просто тягнув адміністративну «лямку», очолюючи як гендиректор Палац «Україна», а за п’ять років домігся того, що головна сцена країни стала такою за своєю сутністю (каса поповнювалася не лише за рахунок заїжджих гастролерів, а стала трибуною для провідних українських колективів і виконавців). Своїм прикладом — щороку проводити сольні концерти, які проходили з аншлагами, Микола Петрович заохотив колег по естрадному цеху. Здавалося ніщо не провіщало біди. У свій останній робочий день він приймав відвідувачів, підписував папери, роздавав завдання. Коли працівники палацу дізналися, що шеф помер, то спочатку не повірили. Мозговий фонтанував ідеями, і не просто прожектами, а ставив мету і домагався. Підлеглим ніколи своїх проблем не виказував. Храбрував. Такий у нього був характер — примхливий, непохитний і бойовий.

Микола Петрович першим поставив питання про фонограму, вважаючи, що на концерті виконавцеві неприпустимо ошукувати публіку і замість живого співу лише рота розкривати. Він не відкрив цією заявою «Америку», а чесно розставив крапки над «і», розповівши про залаштункове життя естради. Такої «зради» деякі колеги не пробачили маестрові. Були листи-відозви дуже шанованих артистів, а піднятий зоряний пил переріс не просто на скандал, а на цунамі. Тодішні урядовці від культури Мозговому «перекрили кисень», відмовивши в фінансуванні його проектів. Але Микола Петрович узяв кредити, продав помешкання, переселився зі столиці у село, але з боргами розрахувався. Час показав, що він мав рацію в багатьох питаннях, а однією з головних заслуг композитора стало те, що нині на всіх афішах вказується: «живий звук» чи фонограму використовує актор на концерті.

В одному інтерв’ю «Дню» композитор із болем зазначив: «Нам заважає нормально жити відсутність патріотизму. Потрібно любити свою країну. Впевнений, лише національний принцип вирішить долю України. Всі люди, які тут живуть — українці, росіяни, болгари, євреї, татари, румуни, поляки та інші, — мають захотіти жити в прекрасній, щасливій і багатій країні. Українство не має залежати від національності, щоб із гордістю говорити — «я українець». Як це сьогодні роблять американці, англійці, поляки, і хай вони будуть при цьому чорними, білими, жовтими чи в цяточку — не має значення...

З одного боку, ми — найбільш співоча нація, постійний донор талантів для російського шоу-бізнесу, а з іншого — на нашій естраді засилля песередностей і «зірочок на годину». Розквіт української естради був у 60—70-ті роки. Тоді ми дійсно були співочою нацією, причому в різних іпостасях вокального мистецтва: класиці, фольклорі, популярній музиці, а сьогодні багато в чому здали свої позиції. Візьмімо естраду. Тоді були актори різного рівня, першого та третього ешелонів. Ті, хто робив перші кроки, виступали на невеликих майданчиках, спочатку гастролювали селами, потім — у райцентрах, потім — у обласних містах. Завоював авторитет, ім’я — підкорюй великі зали, стадіони. Звання «заслужений» і «народний артист» мало ціну. Знали, хто є хто, і на що здатний... Часто хвалені «золоті й платинові голоси» вирушають після виступів не під грім оплесків, а під шерех своїх вій. Хтось купив ефір, хтось почесний титул. Хто справжня, а хто дута «зірка», визначається популярністю в публіки. Інакше винагорода за спів — не захват слухачів, а три з половиною оплески. Всі нинішні пісеньки про вітерці, спіднички, мишок цікаві лише самим авторам і заангажованим журналістам, які складають за певну винагороду хвалебні оди посередностям. Немає добрих пісень, які б хвилювали слухачів. Почитайте інтерв’ю «зірочок». Вони розповідають не про те, як шукають і створюють свої пісні, а хто скільки заробляє доларів. Раніше до Москви їхали за визнанням, а зараз — за довгим карбованцем. Не є таємницею, що кожна третя російська знаменитість має українське коріння. Ми були й залишаємося донорами талантів не лише для ближнього, але й для далекого зарубіжжя. Скільки музикантів, вокалістів, танцівників, режисерів, хореографів, педагогів виїхали в пошуках кращої долі! Я впевнений, що ситуація з відтоком талантів буде доти, доки політика нашої країни не зміниться. Потрібно плекати, леліяти і вирощувати таланти, а потім, укладаючи контракти, продавати їх, як футболістів, за кордон і мати від цього прибуток для держави»...

Навесні, коли Палац «Україна» відзначав 40-річчя, Мозговий признався «Дню», що не все спокійно у довіреному йому господарстві, й після зміни влади в країні на його місце мітять відразу декілька кандидатур, навіть називаючи імена претендентів. «Але ми ще повоюємо!» — говорив Микола Петрович. Три перевірки «перетрусили» роботу всіх служб палацу, але порушень не знайшли.

Нині обов’язки генерального директора тимчасово виконує вдова Миколи Петровича — режисер Віолета Борисівна Мозгова. Вона розповіла «Дню», що спробує втілити плани чоловіка в життя, а на початку наступного року провести вечір пам’яті композитора. З’явилася ідея започаткувати естрадний конкурс, щоб він носив ім’я М. Мозгового. Вона хоче провести його в Києві, в Палаці «Україна», а потім, можливо, проводити восени — це була улюблена пора композитора. Мозговій важко говорити про чоловіка в минулому часі, адже впродовж 24 годин чотири десятиліття вони були разом (у грудні відзначили б ювілей спільного життя). Це була гарна й гармонійна пара талановитих особистостей і соратників. Вони зустрілися у студентські роки, вчилися в Київській студії естрадно-циркового мистецтва. Микола співав, а Віолета танцювала. Як признається Мозгова, з її боку це було кохання з першого погляду. Вона жодного разу не пошкодувала, що пов’язала свою долю з маестро. Він обожнював родину, дочку, внучок. Дочка маестро Олена Мозгова нині є відомим продюсером і режисером, проводить популярну передачу «Пісня-2010», підростають онучки композитора: 14-річна Женя вчиться співати, і хтозна, може стане співачкою, а 16-річна Зоя ще не визначилася з майбутньою професією (журналістикою чи психологією).

Як признається Віолета Борисівна, чоловік у побуті був невибагливий. Мав золоті руки, міг і цвях забити, і шашлик приготувати так, що пальчики оближеш. Свої пісні писав, не висиджуючи за столом або фортепіано, а спонтанно, коли прийде осяяння. Інколи першою приходила мелодія, а інколи текст. Наприклад, легендарна «Рідній край» народилася, коли вони приїхали в гості до батьків Миколи Петровича в Сторожинець Чернівецької області. Пішли купатися на річку. Він тоді ногу чимось поранив і в цей, здавалося б, зовсім непідходящий час, народилися перші рядки цієї пісні й мелодія.

Там, де гори й полонини,
Де стрімкі потоки й ріки,
Де смерічок, ген, розмай,
Ллється пісня на просторі,
Вільна, сильна, наче море,
Про мій милий рідний край.
Приспів:
І у синю даль
Понад горами лине пісня ця, —
Про чудовий край,
Чарівній край Черемоша й Прута.
Край, мій рідний край,
Пісенній край завзяття і труда
Ти — моя любов
Ти рідна матінко, моя земля!
Завітайте в Прикарпаття,
Завітайте, люди добрі,
Завше будуть раді вам.
Хлібом-сіллю вас зустрінуть,
Файну пісню заспівають —
Шану нашим світлим дням.

Олександр Богуцький, колишній міністр культури, зізнався, що Мозговий був йому як брат. Вони дружили родинами, підтримуючи один одного у важкі періоди, і разом радіючи успіхам. Це була стійка й мужня людина, прекрасний організатор і творча особа. Пісні Миколи Мозгового відомі не лише в нашій країні, а й за кордоном, а пісня «Рідній край» стала візитівкою України.

З болем про смерть маестро говорить популярний співак Віталій Білоножко, згадуючи ту пору, коли їм разом доводилося виступати на величезних майданчиках-стадіонах. Завдяки Мозговому відродилася творчість Володимира Івасюка, стало модним співати пісні цього композитора. Миколу Петровича можна назвати «хрещеним батьком» багатьох естрадних співаків. Всі композиції Мозгового були яскравими, самобутніми, в них майстерно переплелися народні й сучасні мотиви. Він мав гарний голос. Це був правдолюб і патріот, а ще — незручна людина: не любив панькатися і на «біле» ніколи не казав «чорне». Його можна назвати Дон Кіхотом української естради, який бореться з вітряками — фонограмниками всіх мастей. Сьогодні пісні Мозгового нероздільні з нашим часом.

ДОВІДКА «Дня»

Микола Мозговий народився 1 вересня 1947 року в селі Сарнів Хмельницької області. 1969 року вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив 1973-го. З 1971-го до 1973 року одночасно навчався в Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва в Києві. Після закінчення студії був прийнятий на роботу солістом-вокалістом «Укрконцерту». Пізніше закінчив Київську консерваторію як композитор. Свою музичну кар’єру Микола Петрович починав як естрадний співак у Івано-Франківському ВІА «Беркут», а 1977 року його запросили до Київського мюзик-холу. Слава прийшла до нього 1979-го — спочатку як до композитора, коли Софія Ротару заспівала його знаменитий хіт «Рідній край». (До речі, виросли знаменитості в сусідніх селах і дружили з третього класу.) Зібравши власний гурт акомпаніаторів «Вересень» і виконуючи сольну авторську програму, деякий час Мозговий був найоплачуванішим співаком в Україні. Проте, попри консерваторну освіту з вокалу, посаду референта ЦК ВЛКСМ з культури й авторство таких відомих хітів, як «Рідній Край», «Минає день, минає ніч», «Материнська любов», до Спілки композиторів пробитися йому так і не вдалося. З 1991 року Мозговий припиняє концертну діяльність і керує Фондом імені Володимира Івасюка. Микола Мозговий був засновником і головою журі міжнародних телевізійних фестивалів: «Пісня буде серед нас» імені Володимира Івасюка (м. Чернівці) і «Море друзів» (м. Ялта), в рамках яких проводилися конкурси молодих виконавців сучасної естрадної пісні. Він влаштовував пісенні фестивалі «Море друзів» у Ялті та імені Івасюка в Чернівцях. У Мозгового була власна студія звукозапису, яка з часом переросла в Театр пісні. З 1999 року він завідував кафедрою теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв при Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова, був професором, кандидатом наук, народним артистом. З 2005 року — генеральний директор Національного палацу «Україна».

М.П. Мозгового поховано на Байковому цвинтарі в Києві.