Фази місяця і страждання вундеркінда

Нову експозицію в галереї «Ірена» склали роботи двох молодих киянок — Юлії Фірсової (графіка) і Ганни Волошко (скульптура).

На перший погляд здається, що спроба поєднати такі різні твори ( і такі різні світогляди) — ризик, якщо не зухвалість. Проте виставка існує, дві молоді художниці благополучно співіснують, а камерна пластика і монументальна графіка все тісніше стягуються невидимими нитками значень та асоціацій.

Роботи Юлії Фірсової об'єднані назвою «Зодіакальне коло». Елегантні графічні мініатюри «Знаки зодіаку», з яких починається експозиція, як здається, не стільки повноправні аркуші цієї серії, скільки епіграф і своєрідний ключ до неї. «Зодіакальне коло» здається відродженням титанічних за ретельністю й складністю ілюстрацій до астрономічних праць епохи барокко, в яких найприроднішим чином співіснували схеми руху світил і алегоричні фігури з трубами в одягу, що розвівається. Юлія Фірсова рішуче вторглася до героїчної епохи, коли найефектніші небесні видовища не тільки позначалися не нудними математичними викладеннями, а пишними термінами («Об'єднання», «До Близнюків»), але й усвідомлювалися водночас і як явища природи, і як знамення й таїнство. Її графіка гранично складна як за композицією, так i за колірним рішенням. На символічних фігурах і знаках, що переплітаються, виникають і зникають, лежить урочистий відблиск пурпуру й золота.

Ганна Волошко — майстер притчі, причому притчі в усіх (як виявилося — незліченних) її іпостасях. Можливо, саме тому вона віддає перевагу малим формам (але аж ніяк не дрібній пластиці!) — своєрідним скульптурним афоризмам, де кожна деталь вимагає максимального шліфування. Іноді художниця балансує на межі побутового анекдоту («Вундеркінд»), іноді ж схиляється швидше до байки («Спокуса»). При цьому в першому — несподіваний грайливий підтекст, так само природна в її творчості алегорія («Перевтілення»), умовності та філософській насиченості якої не заважають ледве не натуралістичні подробиці процесу. Така органічність і одночасно парадоксальність у розробці мало не кожної теми поєднується в Ганні Волошко з органічністю й одночасно парадоксальністю в праці з матеріалом. Художниця прекрасно відчуває властивості своєї улюбленої бронзи і водночас видобуває з неї найнесподіваніші якості, досягаючи необхідного ефекту.