Глибше за море

11 концертів на будь-який смак — від виступів легендарних скрипалів Деніела Хоупа та Вадима Рєпіна до програм нової української музики — зібрали понад сім тисяч глядачів, що для класичної музики в Україні дуже оптимістичний показник.

Справа, звичайно, не тільки в цифрах. Вони, скоріше, свідчення того, що в Одесі є щось, окрім моря та кінофестивалю. Культурний потенціал міста набагато ширший, і туристів можна залучати хвилями, що не лише плюскочуть. Наприклад, спільним концертом президента фестивалю, піаніста Олексія Ботвинова та скрипаля Деніела Хоупа — п’ятикратного володаря премії EchoKlassik, лауреата Classical Brit Award і чотирикратного номінанта на Grammy. У Хоупа неймовірний звук — легкий і стрімкий, який дозволяє продемонструвати величезне багатство емоційних відтінків. Він був дуже хороший у класиці, але в сучасній музиці — взагалі неймовірний. Наприклад, еталонне виконання скрипкових п’єс Арво Пярта — це записи Гідона Кремера. Здавалося б, краще зіграти неможливо, але у Хоупа вийшло. Він змусив по-новому подивитися на творчість живого класика мінімалізму, його Пярт — це концентроване звучне світло, абсолютно потойбічне та надзвичайно привабливе. Щодо Людовіко Ейнауді, то Хоуп — найкращий виконавець його скрипкових п’єс. У дуеті з Ботвиновим ця музика прозвучала особливо м’яко, зворушливо та небанально. До речі, в рамках візиту до Одеси Хоуп відвідав спеціалізовану музичну школу ім. Петра Столярського — священне місце для скрипалів, із яким у Хоупа пов’язана особиста історія: його головний учитель, Захар Брон, навчався у цій одеській школі. Біля стіни з фотографіями видатних випускників, у тому числі і Брона, скрипаль спонтанно зіграв Кадіш Равеля.

Досить удалим вийшов оперний проект з українськими зірками — Ольгою Микитенко, Віталієм Білим та Оленою Бєлкіною. Ольга Микитенко порадувала хорошою вокальною формою та бездоганною дикцією, Олена Бєлкіна — новим амплуа. Її колоратурне сопрано, здавалося б, далеке від образу драматичної Кармен, по-новому розкрило цю героїню, наділивши її гаммою щонайтонших виразних відтінків.

Прекрасна традиція фестивалю — концерти open air, доступні і меломанам, і випадковим перехожим. На цей раз на відкритій сцені виступив київський колектив «Артехатта» разом зі скрипалем Мирославою Которович і баяністом Ігорем Саєнком. Їхнє пристрасне танго виявилося стовідсотковим попаданням в атмосферу спекотного одеського вечора.

Сольний філармонічний концерт піаніста Себастіана Кнауера — абсолютно протилежна подія, інтровертна й аристократична. У Кнауера феноменальна дрібна техніка, експромти Шуберта в його виконанні — просто фантастика, задоволення від делікатності звучання і захоплення від техніцизму.

До фестивалю увійшли також концерти джазової музики від «Давід Орловські Тріо», літературний вечір Віктора Єрофеєва та спільний концерт Бельгійського камерного оркестру під орудою Майкла Гуттмана та скрипаля Вадима Рєпіна. До речі, останнього разу Рєпін приїздив до Одеси 30 років тому, ще хлопчиком-вундеркіндом. Крім того, вперше в історії фестивалю з’явилася альтернативна програма нової української музики — New Ukrainian Soundscapes. До неї потрапила львівська програма від Collegium Musicum; театралізований концерт за поезією Лесі Українки від «Артехатти», Мирослави Которович та Ігоря Саєнка; ностальгічний перформанс у виконанні Олексія Шмурака, Максима Коломійця й Олега Шпудейка, а також п’єси для скрипки та віолончелі, які зіграли Андрій Павлов і Золтан Алмаші.

Фестиваль задовольнив найрізноманітніші смаки вибагливої публіки, і в цьому заслуга Олексія Ботвинова, надзвичайно сміливого музиканта, який знову ризикнув зробити фестиваль «з нуля», за спонсорські гроші. Відверто кажучи, таким фестивалем як Odessa Classics держава повинна пишатися і робити все можливе, щоб він зростав і далі, паралельно розвиваючи культурний і туристичний ландшафт Одеси. А те, що найбільш перспективними є проекти, започатковані на альтруїстичних основах, але у відповідальний момент підтримані національним бюджетом, історія європейської культури вже довела.