I сміх, і сльози, і любов

Відому комедію польського драматурга Олександра Фредро поставив Юрій Одинокий.  Зважаючи на те, що О. Фредро  народився в Галичині, жив і помер у Львові, то інтерес до його творчості з боку принаймні західноукраїнських театрів міг би бути більш жвавим. Щоправда, драматург прославився, головним чином, своїм водевілем «Дами і гусари», який написав 1825 року.

Нагадаємо, найбільш відомою на пострадянському просторі постановкою п’єси про завзятих холостяків, яких спокушають жінки, що висадилися десантом у маєтку пана Майора, стала вистава Московського театру імені Євгенія Вахтангова. Поставлена  1959-го, вона не сходила зі сцени кілька десятиліть, аж допоки  1976 р. не було відзнято її двосерійну телеверсію (ще раніше було записано радіоспектакль). Своєму успіху ця постановка має завдячувати участі в ній чудових акторів, передусім Юрія Яковлєва, який зіграв головну роль — Майора. Сам Бог велів поставити п’єсу Олександра Фредро у Львові (до речі, з роду драматурга та поета походить відомий уніатський митрополит Андрій Шептицький). То ж 1975 року комедію на сцені Театру імені Марії Заньковецької втілив польський режисер Збігнєв Хшановський (тоді одну з ролей у виставі грав Богдан Ступка)...

Інтрига нехитрого сюжету  «Дам і гусарів» крутиться навколо спроби оженити затятого холостяка Майора (Лесь Задніпровський), що більшість свого життя провів у казармі та на полі бою, і не хоче міняти війну на домашній затишок. Однак, як виявиться згодом, головною перепоною до сімейного щастя для 58-річного чоловіка стануть не його холостяцькі звички та переконання, і навіть не сорокалітня різниця у віці з нареченою. Як виявиться, панна Зося (Анжеліка Савченко) закохана в поручика Едмунда (Назар Задніпровський), товариша та ад’ютанта Майора.

За водевільним сюжетом, кров настільки вдарить у гарячі гусарські голови, що вояки навіть схопляться за шаблі, щоб у дуелі з’ясувати, кому ж все-таки має належати молода панянка. Сама ж Зося, яка задля виконання волі матері була згодна вийти заміж за свого двоюрідного дядька, готувалася все життя оплакувати лиху дівочу долю... Однак, згідно із законами жанру, кровопролиття не сталося. А трагічної розв’язки та гірких сліз вдалося уникнути завдяки чоловічій дружбі, здатності вояків до самопожертви і уміння посміятися над собою. Сміятися гусарам не лише один над одним, а й над собою було чого. Усі вони, ідейні жінконенависники, піддалися жіночим чарам і готові були проміняти шаблю, якою хвацько рубали ворожі голови, на сокиру, що нею цюкають дрова, щоб підтримувати тепло домашнього затишку... 

Режисер Юрій Одинокий, який давно засвідчив своє володіння жанром комедії, дав акторам стільки волі, що ті балансують на межі допустимого навіть у водевілі гротеску. Найбільш свій темперамент і комічний дар тут демонструє Анатолій Гнатюк у ролі Гжегожа. Не стримує свій темперамент і одвічне акторське бажання дати волю почуттям і Людмила Смородіна (Пані Оргонова). Що ж стосується Леся Задніпровського, то він якраз виявив акторську стриманість у ролі сивочолого нареченого, який раптом, несподівано для себе та друзів, піддався принадності молодої панянки Зосі (Анжеліка Савченко, окрім молодості, краси, комедійного дару, також продемонструвала чудовий голос — колоратурне сопрано в Росснівській арії!).

Претензії до виконавців, яким у водевілі завжди загрожує небезпека перетворити гротеск на акторський капусник, можуть мати хіба що суворі рецензенти. Що ж стосується пересічної публіки, яка в день прем’єри запитувала зайвого квитка, то вона в цьому випадку пробачить акторам навіть перегравання. Бо ж доблесним гусарам, героям багатьох анекдотів, як і їхнім дамам, дозволено те, чого зазвичай намагається уникнути більшість людей: палко, до нестями закохуватись і голосно зізнаватись у цьому усьому світові. А там, де почуття не мають стриму, правда сірого, позбавленого пристрастей повсякденного життя відступає перед правдою палкого кохання.