«Інтелектуали» і «енергетики»

Джазовий рух у нашій країні досить інтенсивний, особливо порівняно зі штилем перших незалежних років. Якісно й упевнено розгорнули крила одеський Джаз-Карнавал, фестиваль під вікнами Будинку Волошина на набережній Коктебеля, Джаз на Дніпрі в Дніпропетровську, фести у Вінниці, Чернівцях, Львові, декілька джазових фестивальних проектів у Києві й, нарешті, донецький ДоДж. Він має давню історію, що розпочалася ще в часи совкової комсомолії, 1969-го. Молодці були тоді джазові музиканти, вміли пристосуватися до умов ідеологічного, та й творчого утиснення. Донецький Джаз став всесоюзною джазовою віддушиною, кватиркою, що дає ковток свіжого джазового повітря. Потім кватирку причинили, і про фестиваль забули. У нові часи відродження фесту та його подальше існування пов’язані з ім’ям команди ICMG під проводом продюсера Олександра Сєрого.

ТРИ ДНІ — ТРИ МІСТА

ДоДж-2005, як і його попередники, тривав три дні. Однак не в одному Донецьку, а ще й у Києві та Москві. У Донецьку з ранку пройшли конкурсні прослуховування молодих джазменів, а ввечері — концерт дорослих учасників фестивалю й виступ двох свіжоспечених юніорів- переможців. А на закуску — нічний джем-сейшн. Тобто всі фестивальні донецькі заходи відбулися протягом одного дня. Навантаження на всіх «активних» учасників було дуже велике (я маю на увазі журі, артистів, слухачів конкурсу ДоДж, організаторів і публіку, яка відвідала основний фестивальний концерт, що тривав до другої ночі). Потім значна частина арт-команди перелетіла до Києва, щоб виступити на двох майданчиках — у «Театрі на Печерську» й у клубі «Персона». Після Києва ДоДж уже з’явився перед публікою московського клубу «Jazz Toun».

Але повернімося в Донецьк. Ранній ранок фестивалю віддали конкурсу молодих джазових виконавців. На його першому етапі було подано 132 заявки. Відбірне журі виділило 12 найбільш професійних музикантів, які й змагалися в майстерності. Були представлені молоді музиканти Донецька, Києва, Москви й Ростова- на-Дону. Премії розподілилися так: Гран-Прі та $10000 не були присуджені. Першу премію отримали два номінанти: піаніст Олексій Чернаков, Москва, 16 років, студент Гнесінського училища (прийнятий прямо на III курс у клас Ігоря Бриля) та московський же колектив з оригінальною назвою «Ансамбль №1 у складі студентів Гнесінської академії (клас Олександра Осейчука). Друга премія дісталася Андрію Красильникову та донецькій групі B-complete. Третю отримали команда Impression з Києва (солістка — молода співачка Аня Коханчик) і біг- бенд Дніпропетровського музичного училища ім. Глінки під управлінням Юрія Паламарчука. Дипломами журі відзначило найкращих інструменталістів: бас- гітара — Данилевич Сергій, перкусія — Рамазанов Рафет, вокал — Коханчик Ганна, контрабас — Бєлоусов Дмитро, тенор- саксофон — Остапчук Олег, альт- саксофон — Красильников Андрій, труба — Речкалов Євген, гітара — Павлов Олександр, а також авторську композицію «Клаустрофобія» Олексія Чернакова й аранжування Ради Покаржевської (Донецьк, «B complete»).

БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ НЕ МОЖНА

Олексія Чернакова я чула вперше близько року тому в м. Южному під Одесою на дитячому джазовому фестивалі пам’яті Леоніда Утьосова. Він, тоді ще 15 річний учень московськоїДМШ, упевнено взяв Гран-прі, перегравши близько 250 суперників. Тепер, у березні, побувавши на концертах Першого московського міжнародного конкурсу молодих піаністів, я знову була захоплена зрілістю й креативністю його мистецтва. ДоДж підтвердив талант і майстерність молодого виконавця втретє.

Ігор БРИЛЬ, піаніст, професор Гнесінської академії, незмінний голова журі ДоДж:

— Майстерність джазмена включає в себе все абсолютно: володіння жанром, шоу, якщо дозволяють рамки конкретного стилю, відчуття себе в процесі виконання, а це передбачає почуття гумору. Усе разом.

— Як ви оцінюєте творчі можливості й перспективи сьогоднішнього переможця, вашого учня Олексія Чернакова, яскравого музиканта?

— Звісно, й у власних композиціях, і в аранжуваннях — творчість у Олексія — головне. Плюсом є і його працездатність, разюча неабстрагованість від усього іншого, життєвого: він чудовий організатор, здатний чудово організувати репетицію, домогтися точного виконання задуму. У зв’язку із цим пригадаю думку Марсіаля Солаля, французького піаніста, про критерії, за якими можна судити музиканта: фантазійність, володіння інструментом і формою. Усе це властиве Чернакову.

Ігор Бриль не випадково згадав про Солаля: видатний європейський майстер грає дуже яскраво, його фантазія та стилістика різноманітні, складні й багатопланові. Слухаючи Чернакова в Донецьку, я багато разів згадувала француза, якого слухала в Москві, відчувши сильне перетинання двох особистостей — 70 літнього європейського метраі 16-річного росіянина.

Гарне враження залишили молоді донеччани з «B-complete». Особливо привабила їхня лідер — вокалістка Рада Покаржевська, студентка Академії ім. Прокоф’єва. Вона майстерно «знімає» твори з аудіограм, доповнює власними аранжуваннями й оригінальною виконавською манерою. Колектив (а співачці допомагали вокальне тріо та інструментальний ансамбль) виглядав дуже індивідуально, сучасно й професійно, виконуючи етносуміш латини й ф’южну.

«КАВКАЗЬКЕ ПОВІТРЯ»

Увечері розпочався великий фестивальний концерт. Першою на сцену піднялася співачка з Грузії Ніно Катамадзе. Ніно легко полюбити, але з нею важко розлучитися. Після виступу «Insight» хочеться кинутися купувати квиток до Тбілісі й летіти слідом за цим казковим голосом... Пісні джаз-фанк-феї, що виконуються незнаною грузинською, залишаються десь глибоко всередині тебе, і їх не хочеться відпускати! Перлина вокалу Ніно гармонійно обрамовується чудовим релаксуючим міксом грузинського фольклору й джазових імпровізацій музикантів INSIGHT. Я ловила себе на відчутті виникаючої в залі атмосфери чистого свіжого дихання кавказького повітря, м’якого жіночного начала, буквально містичного благоговіння, яке співачка викликає у слухачів. Ніно багато усміхається й сміється під час виступу, вона наче перебуває в стані світлого трансу. Цьому сприяють і її світле гарне обличчя, прості вбрання й зачіска, відсутність гриму, цілковита відвертість почуттів і думок. У неї абсолютно своя вокальна манера й техніка. Співачка ніби допомагає собі й слухачам руками, рухами по сцені, вигинами тіла, рідкісними дивно-незграбними жестами, навіть стрибками. Вона не боїться природності. Ця артистка не піклується про те, як вона виглядатиме й поводиться на сцені, як велить серце: чарівниця, що підкоряє й очищає душі людей. Її позитивна енергетика колосальна й не лише стихійно-інтуїтивна. Чимало композицій дуже протяжні, під час їхнього розвитку виникають сильні динамічні підйоми, що чергуються зі спадами, часом мені здавалося, що я відчуваю буквально симфонічний розвиток драматургії композицій. Вона використовує дуже багато перкусійних примочок. У її руках усе перетворюється на музику. Навіть целофан від подарованих квітів, яким вона дуже ніжно і м’яко пошаруділа перед мікрофоном, привніс в атмосферу залу додаткову позитивну емоцію. Ламке, величезного діапазону мецо-сопрано Катамадзе несе в собі початкову політембральність. Не дивно, адже Ніно народилася й виросла в Грузії, закінчила Батумське музучилище, ввібрала культуру свого народу, багато чого навчилася в греків, що жили у Кобулетті поряд з грузинами. На її становлення найбільше вплиналуа краса рідного краю: гір, моря, свіжого вітру, сонця, квітів, запахів рідної землі. Її дитячість одночасно виражає вічну мудрість й глибокі нескороминущі цінності. Їй є чим поділитися зі своїми слухачами, вона популярна на Заході, й ми щасливі, що прилучилися до мистецтва великого майстра.

ПЕРЕМОГЛА МУЗИКА

Грати після артиста такого рівня дуже непросто. Хочеться зауважити, що організатори фестивалю не врахували цього моменту, й драматургія концерту виявилася «збитою з ритму». Другими цього вечора були учасники київського квінтету Олександра Рукомойникова.

У його складі навперемінно солірувати й ансамблювали два потужні саксофонисти-сопраністи-тенористи: Рукомойников і київський німець Гетц Грюнберг, який декілька років працює в наших клубах. Разом з ними на сцені були піаніст Олексій Саранчин, бас-гітарист Ігор Закус і барабанщик Алекс Фантаєв — усі визнані майстри, віртуози, відомі київські профі. Грали яскраво, потужно, енергетично, але залишилося відчуття прямолінійності, нетонкості, нечуйності. Декілька років тому після концерту відомих французьких музикантів, виходячи із залу, я почула схвальне зауваження слухачів з приводу їхньої гри: «Жабоїди валять конкретно». Саме так мовою музикантського сленгу можна визначити стиль, у якому відіграли кияни. Проте Грюнберг «чесав» на тенорі й сопрано ніби «між іншим». Рукомойников має звук ватажка стада слонів. Саранчин «шпилив», як реактивний літак. Закус стояв, мов скеля, а Фантаєв видавав свої традиційні акробатичні номери паличками, обличчям, очима, ногами й усім, чим хочеш. Виступ квінтету виглядав як дует-змагання, в якому, безумовно, перемогла музика. Проте здивувати стандартами можна лише за умови супервисокого класу гри, бо в джазі це, як в академічній музиці грати Баха.

У концерті брала участь і юна донеччанка Маша Степаненко в супроводі дорослого інструментального октету. Відпрацювали сумлінно, але у цієї виконавиці ще багато чого попереду, й головне для неї зараз — навчання. А вчитися на такому фестивалі, як ДоДж, ой як приємно й результативно. В оточенні таких зірок! І якщо в Донецьку вона відспівала програму скоріш по-учнівськи, то в Києві в Новому театрі на Печерську — в камерному залі — з’явились і драйв і кайф.

Потішив латиноамериканський ансамбль «Jazzinho», який нині мешкає в Англії. Це один з наймодніших джазово-босановних європейських колективів, що постійно бере участь у головному європейському фестивалі в Монтрі. Його солістка-вокалістка Гуїда Де Пальма — явище неординарне і яскраве. Вона не лише досвідчена виконавиця зі своєю власною технікою та стилістикою. Гуїда — повна протилежність Катамадзе. Вона дуже еротична й у своєму арсеналі має не лише музичні, а й танцювально- ритмічні прийоми, що підтримують інтерес публіки на високому градусі напруження.

Тріо американського гітариста Діна Брауна вже відоме в Києві. Він виступав тут декілька разів. Донеччани почули його вперше. І не були розчаровані. Йому допомагали чудові й імениті партнери: бас-гітарист Стів Логан — могутній темношкірий красень і барабанщик — поляк Кшиштоф Завадський. Брауна мало чути, його треба бачити. Його грубуватий, а часом вишуканий ф’южн — з частими ритмічними й тональними «перебивками», прискореннями й уповільненнями, даун-біт, що підкреслює кожну долю, вводить слухачів у сильний драйв. Браун — з довгим прямим волоссям, негарний і водночас привабливий, безперервно рухається, сіпається, скаче, змінює вираз обличчя, пританцьовує.

Останніми були кияни — колектив «Нічний квартал», але втома й перевантаженість програми не дали можливості сприймати їх більш уважно, як вони на те, можливо, заслужили.

У Києві до вищезгаданої джазової команди приєдналися чудові хлопці з «Ethnovation», що грають етномодальний ф’южн, у якому вдало об’єднані українська, сербська, татарська, вірменська етнічні мелодії в поєднанні із сучасними джазовими стандартами, а також авторськими композиціями сучасного авангардного напрямку. На її чолі стоїть дуже молодий скрипаль-піаніст- композитор-аранжувальник Усейн Бекиров. Йому поки трохи бракує «школи», але, оскільки Усейн дуже талановитий музикант, скоро ми пересвідчимося в явному прогресі. Його колектив виступав уже на минулому ДоДжі, щоправда під іншою назвою: Freenational Band, викликавши фурор і найбільший ажіотаж серед конкурсних виступів.

Отже, фестиваль відгомонів і, як сказав на підсумковій прес- конференції Олексій Коган — незмінний ведучий Доджа, а тепер ще й лінійний продюсер фестивалю: «ДоДж2005 вийшов найбільш вдалим, найбільш насиченим, найбільш різноманітним, а конкурс був сильнішим, ніж у всі попередні роки». Ми, наче в порерізі побачили, завдяки шикарним виконавцям, дві тенденції, що панують у сучасному джазі: інтелектуальну — європейську й енергетичну — американську. Обидві вони частково використовують технічний і виразний арсенал одна одної, взаємозбагачуючись і проникаючи одна в одну… Нам же, слухачам, залишається, не замислюючись над тенденціями, просто вбирати в себе весь цей джаз і жити очікуванням ДоДж- 2006. Добре, що цього року не підвів постійний партнер донецького джазу — компанія «Азмол», а допоміг йому й організаторам у цьому оператор мобільного зв’язку «Life».