Іслам ЕЛЬСАНОВ: "Джихад - це священне зусилля"

Чеченський прозаїк і видавець Іслам Ельсанов був однією з найпомітніших постатей цьогорічного письменницького форуму в фінському місті Лахті. За неповний тиждень перебування в Фінляндії він дав десятки інтерв'ю, тричі був запрошений на телебачення, машинопис його перекладених російською оповідань успішно розійшовся серед західних видавців у кільканадцяти ксерокопіях. Ясна річ, причини такого зацікавлення лежать на поверхні, їх можна цілком сміливо окреслити понятійним комплексом "нещодавня війна", невивітрюваним запахом крові, згарищ і нафти.

Я вирішив говорити з ним про все, крім війни. З цього наміру майже нічого не вийшло. Війна вдиралася в запитання й відповіді - як злочин, або як священне зусилля, або як усе це разом: священний злочин, зусилля...

Але для початку - невеличка довідка. Іслам Ельсанов народився на виселенні в Киргизії 1956 року, 1960 - переїхав до Чечні разом з батьками. 1981 року кинув навчання в Чечено-Інгуському університеті і того ж року вступив до Літературного інституту ім. Горького в Москві, де відвідував семінар Анатолія Приставкіна. Автор кількох книг прози, зокрема історичної повісті про кавказьку війну "Гай рожевих беріз". Головний редактор літературно-мистецького часопису "Орга", що виходить у Грозному.

- Ісламе, на жаль, у нас небагато знають про Чечню і чеченців. Знають, що це невеликий войовничий народ. Знають, що це впертий народ. Знають, що "незручний" народ. Але майже нічого не знають про вашу історію, культуру, мову...

- Наша мова належить до урартійсько-хуритської гілки китайсько-кавказьких мов. У вас, мабуть, чули про стародавню державу Урарту? Так от, є версія, що чеченці походять звідти. Однак усе це вкрите віками, загадками, таємницями. Можливо, під час великого переселення народів предки чеченців вирушили на північ Кавказу. Їхній шлях означують певні топоніми. Як, наприклад, Нахічевань (можливо, від "нохчі" - самоназви чеченців). У гірській Чечні й досі збереглося багато назв, які водночас зустрічаються у Вірменії.

- А якою була в давнину чеченська державність?

- Досить цікавий тип народного правління. Обиралася своєрідна "рада країни", по-чеченськи "мекел". Про неї відомо починаючи з XV століття. До неї входили найшанованіші, найавторитетніші люди.

- Чи вони делегувалися поселеннями?

- Так, але головним критерієм була кількість виборців. Тобто певна квота, від якої обирався один представник. Знаменно, що в Чечні не було станів - родових, майнових. Чеченці не знали рабства, завжди були вільними. Це відбилося на нашому менталітеті. Це в крові у кожного з нас - переконання, що ніхто не може бути позбавлений свободи. Починаючи з 1557 року, ця свобода опиняється під постійною загрозою. Це рік початку московської експансії. Через триста років їм-таки вдалося довершити свою улюблену справу - поневолення. Нашу боротьбу впродовж кількох століть очолювали імами. Це були духовні лідери, шейхи, яким водночас належала й політична влада...

- Але, наскільки я знаю, мусульманство досить нелегко утверджувалося серед чеченців?

- Воно прийшло до нас у кінці XVI століття. Ясна річ, відбувалося це досить драматично. Адже іслам базується на законах шаріату, а в гірських народів Кавказу панувало інше зведення, неписане, - адат. Боротьба цих двох морально-звичаєвих основ тривала страшенно довго. Імам Шаміль навертав інгушів у мусульманство ще навіть у XIX столітті. Щодо чеченців, то на кінець XVIII століття серед них уже не лишалося ні християн, ні язичників. Це єднання через іслам було просто необхідним з огляду на російську загрозу. Коран благословляє борців за свободу і вчить, що відібрати її в людини може тільки Бог. Отже, ідея газавату - це ідея зусиль, а не людиноненависництво й релігійний фанатизм, як стверджує дехто у світі. Джихад - це зусилля, спрямоване на добро. Будь-яке священне зусилля, не тільки визвольна війна. Це допомога тим, хто її потребує. Це, наприклад, будування моста через бурхливу річку. Це коли хтось присвячує себе чомусь більшому й важливішому від нього...

- Чи є якісь особливості чеченського мусульманства?

- Передусім, воно суфійського зразка. Суфізм є дещо неканонічним відгалуженням ісламу. Це виявляється в його містицизмі. Схильність до медитацій, споглядально-зосередженого осягнення світу, віра в божественні осяяння і екстатичне злиття з Абсолютом. Бог сотворив людей з глини, джинів - з вогню, а янголів - зі світла, в усьому цьому бачимо прекрасну ієрархію, надчуттєво проникнути вглиб якої прагне кожен суфій...

- Таке розуміння і відчуття світу мусило накласти свій відбиток на чеченську культуру...

- Звичайно. Колись в енциклопедії Брокгауза та Ефрона чеченців було названо "французами Кавказу" - за специфічний етикет, за образну гостроту й шляхетність багатьох наших притч, казок, усього фольклору. На жаль, дуже багато цих пам'яток нині незворотньо втрачені для нас, для світу...

-Чи це - наслідок останньої війни?

- Не тільки. Наші духовні книги вперше спалювали в рік виселення, тобто сорок четвертого. Крім того, багато книг арабською (філософія, поезія) було звезено в центр Грозного і - що особливо цинічно - звалено купою біля громадської вбиральні. Їх нищили, поступово роздираючи на шмаття. Це мало продовження вже зараз, у дев'яносто п'ятому. Нашу національну книгозбірню, де було понад шість мільйонів книг, російські війська піддали цілеспрямованому знищенню з вогнеметів. Спалено університет разом з його книгозбірнею - я приходив туди вже після всього, там був тільки попіл, білий такий попіл заввишки до коліна. Вогнеметний струмінь має понад тисячу градусів. Від цього - камені плавляться. А книги - тим більше. У нас не лишилося музеїв, архівів. Це було виконання конкретного наказу з Москви.

- Отже, типовий пейзаж після битви. Що робити письменникові за таких обставин? Чи пишуться сьогодні книги чеченською мовою?

- Нова чеченська література починається від "Прометея". Так називалося наше напівлегальне літоб'єднання, створене наприкінці сімдесятих. Прометей по-старочеченськи Пармат, він фігурує також і в нашому епосі. Усе це не надто подобалося "недремному окові" - нас неодноразово забороняли, розпускали. Єндарбієв, до речі, теж якийсь час до нас належав. Хоч він ніколи не відрізнявся радикальністю, був у ті часи, радше, "правовірним соцреалістом". Але ти спитав, як сьогодні. Звичайно, коли все лежить у руїнах, видання книжок майже неможливе. Друкарень теж не маємо: знищені. Намагаємось хоч якось репрезентувати літературу нашим часописом. Минулого року з шести запланованих чисел випустили п'ять. Цього року вдалося видати тільки одне. Друкуємо його в сусідів, у Нальчику. Гонорарів, звичайно, ніяких. Що залишається письменникові в цій ситуації? Залишаються зусилля. Залишається змінювати щось у собі, в інших. Ваші добровольці йшли за нас помирати теж в ім'я цього. Я вже казав, як це називається, - джихад.