Iз крайніх точок — до спільної

Нагадаємо, сам формат з’явився 1997 року в шотландському театрі «Треверс». Спроба знайти талановитих новачків серед школярів несподівано для організаторів набула широкого соціального контексту і почала ширитися світом. До наших реалій її адаптувала сценаристка Наталія Ворожбит. Цього разу головними героями стали 20 підлітків віком 14 — 16 років із прифронтової Авдіївки (Донецька область) та Чопа (Закарпатська область), містечка на кордоні України з Угорщиною та Словаччиною.

ТЕАТРАЛЬНА ТЕРАПІЯ

Цілей у проекту кілька. Із назви зрозуміло, що одна з них — знайомство і налагодження взаємодії між жителями протилежних кінців України. Діти для цього підходять найкраще: їхні стереотипні уявлення не такі закостенілі та категоричні, як у дорослих, вони більш відкриті до нового досвіду і легше йдуть на контакт.

Формат натякає, що друга мета — показати підліткам внутрішню театральну кухню і безпосередньо долучити їх до приготування «страви», великої двоактної вистави, яка поєднає в собі десять сюжетів. Позитивний «побічний ефект» полягає в тому, що театр стає терапією для хлопців і дівчат, допомагаючи пережити особисті травми. І це не тільки бойові дії на сході, а й нерозуміння з боку близьких, нещасливе кохання чи втрата дорогої людини.

Саме історії про наболіле чи про «промінчик надії» у житті невеликих і сірих міст хотіла почути від школярів команда проекту під час «експедицій» до Чопа та Авдіївки. Уже в Києві професійні драматурги допомогли відібраним учасникам оформити їхні ідеї у завершені п’єси на 10— 15 хвилин. Після п’яти днів інтенсивного опрацювання текстів стільки ж часу на постановку мала потужна команда українських режисерів та акторів під керівництвом Максима Голенка, на рахунку якого вистави у театрі «Золоті ворота» та Дикому театрі. Людьми і ресурсами підтримали Театр на Подолі, Театр юного глядача на Липках, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка.

Образи, придумані підлітками, на сценах втілювали такі зірки сцен та екрану, як Римма Зюбіна, Олексій Вертінський, «кіборги» В’ячеслав Довженко, Віктор Жданов, Костянтин Темляк і Роман Ясіновський, Майкл Щур, Анна Кузіна, Тетяна Міхіна та інші. Дехто з них долучається до Class Act вперше, дехто із задоволенням працює з підлітковими п’єсами вдруге чи втретє.

Актори відзначають: цей обмін життєвими досвідами і сюжети, які пропонує для постановки молодь, становлять постійний виклик та великий інтерес для них як для фахівців і для громадян України. І, звісно, це додаткове джерело натхнення та відкриттів у собі й світі навколо. Підтримують їх і режисери: підліткові ідеї — сприятливий простір для професійних досліджень та експериментів.

РІЗНІ МІСТА, ОДНАКОВІ ДУМКИ

З кожним роком юні автори дедалі сміливішають, а їхні п’єси стають дедалі гострішими та актуальнішими. Наталія Ворожбит зазначила, що цього року з’явились теми, які не звучали в попередніх версіях проекту: фемінізм, життя секс-меншин, найрізноманітніші прояви дискримінації тощо. Поруч із ними все ж залишаються фундаментальні речі — родина, дружба та кохання.

Автори п’єс уважно стежили за репетиціями, були присутні й на прем’єрі, з нетерпінням і хвилюванням чекаючи на реакцію глядачів. Аліна Шеховцова з Авдіївки та Валерій Тромпак і Влад Кузяшин із Чопа розповідають, що в їхніх містечках культурне життя не надто потужне. Як і попередники, в театрах підлітки бували рідко і не завжди вдало, проте цей досвід їх вразив. «Навіть за день до прем’єри я досі не вірю, що це відбувається зі мною», — каже Владислав у перерві між репетиціями п’єс.

В один голос хлопці й дівчата кажуть, що спілкуватися їм так легко, неначе вони знайомі кілька років, а не десять днів. Вони пересвідчилися, що їхні думки й труднощі дуже схожі. Ось тільки відлуння вибухів у словах авдіївчан інколи змушує здригатися. Як і слова про те, що всі до цього звикли, що вже набагато тихіше, ніж раніше, навіть можна трохи пофестивалити на міських святах.

Творча взаємодія була не настільки простою — чиїсь фонтани ідей одразу злилися в потужний потік, деякі п’єси склеювалися з окремо написаних шматків, а деякі взагалі були віддані на відкуп одному автору. Але від цього твори нічого не втратили. Усі автори спромоглися наситити свої п’єси інтригуючими конфліктами, неоднозначними персонажами та колоритними деталями з їхніх реальностей.

Чергова зустріч сходу й заходу з київськими глядачами, яка відбулася у великій залі Національної музичної академії ім. П. Чайковського, не могла обійтися без овацій, сліз і сміху. Підлітки зізналися, що дуже хотіли нагадати глядачам про те, що людей навколо треба поважати й цінувати. І не важливо, живуть вони на сусідній вулиці чи в іншому кінці країни.