Iз минулого в майбутнє

Засновники нового театрального простору Сцена 6, які своїми проектами швидко захопили не лише київського глядача — на вистави їдуть з інших міст, — знову здивували та потішили. На два дні сцену «окупував» міжнародний проект «Рюссофобія». Контент створений фінсько-російсько-українською групою. Первинна ідея режисера московського Театру.dok Варвари Фраєр, зазнала серйозних змін, коли до проекту долучився український драматург Максим Курочкін, який провів часові паралелі, між тим, що відбувалося 80 років тому з маленькою країною Фінляндією, але яка прагнула до самостійності і незалежності від «великого» сусіда, і сьогоднішніми подіями в Україні.

Страхи і досвід, надії і роздуми героїв п’єси, простих, звичайних людей безпосередньо пов’язані з темами давньої зимової війни та війною, розв’язаною колишнім «братом» в Україні.

Театр документальної п’єси — Театр.dok, був створений 2002 року декількома драматургами в жанрі документального театру. Це особливий жанр, що існує на стику мистецтва та злободенного соціального аналізу. Творчі групи театру створюють вистави на основі зустрічей з реальними людьми на найактуальніші та слушні теми довколишньої дійсності. Використовуються свідчення реальних людей, техніка verbatim, «глибока імпровізація», театральні ігри і тренінги. Участь у престижних театральних фестивалях як у рідній країні, так і в Європі, не лише не врятували, але стали лакмусовим папірцем неприйняття театру сьогоднішнім режимом. Але театр живий і продовжує свою справу, яка сьогодні, на мій погляд, прирівнюється до громадянського подвигу.

У «Рюссофобії», згідно з жанровою особливістю театру, вустами скорченого життям старого дитина згадує, як дядечко з літака з червоними зірками намагався пристрелити його з кулемета. А сьогоднішній герой у Києві не може пробачити собі своєї відсутності на Майдані, — адже в цей час він облаштовував свою довгождану іпотечну квартиру в Москві. Паралельно згадуючи, скільки всіляких плювків і ляпасів пропустив він і вся наша країна — від «краденої нафти» до Будапештського меморандуму, що виявився фіктивним. Адже були ж знаки, кров лилася давно — від Прибалтики, що першою розірвала з совком, через Чечню та вкрадені у Грузії території до «ввічливих зелених чоловічків» у Криму. За словами драматурга, найскладнішим для нього самого було усвідомлювати абсолютний спокій людей у момент історичних потрясінь. І це стало шансом порушити тему, яка його глибоко хвилює.

Прем’єра вистави відбулася в Тампере в кінці минулого року. Фінська версія пройшла з назвою Rajavirhe («Прикордонний інцидент»). Проте малюнок і текст вистав для Фінляндії, Росії й України — однаковий.

Акторський склад — трупа одного з найвідоміших у Фінляндії незалежних театрів Telakka, який  2016 року був визнаний найкращим театром року. Артисти його відомі далеко за межами країни. Наприклад, Томі Салмед знімався у фільмі Джима Джармуша «Ніч на Землі». І в проекті, який побачили в Києві, артисти порадували чіткими малюнками ролей і фаховою майстерністю. У не найпростішому жанрі документального театру.

З Варварою Фаєр, режисером Театру.dok і зазначеної вистави, вдалося коротко поспілкуватися.

— Варваро, спочатку проект замислювався як спогади фінів про війну їх країни з СРСР. Це була зовсім інша історія — про ставлення країни-гіганта до навколишнього світу. Нечесне ставлення. За участю українського драматурга Максима Курочкіна розповідь про ту війну набула абсолютно інші ракурси — з ревізій відчуттів історії перетекло до вибухонебезпечної точки сьогоднішнього дня — України. Спогади про минуле плавно перетекли в прогнози на майбутнє. Виставу вже зіграли у Фінляндії, Україні, через два дні буде прем’єра в Москві. Причому остання — це вже виклик. Які ваші враження від сприйняття того, що відбувається на сцені європейським, українським глядачем і ваші припущення на реакцію російського глядача?

— Так, Фінляндія й Україна вже подивилися готову виставу, в Москві у нас рік тому було читання. У Фінляндії думки розділилися — від захоплених до глибоко обурених. Частина публіки, приблизно половина, вважає цю п’єсу пропагандистською. А вони цього не люблять. Думаю, не лише у Фінляндії, взагалі — в Європі. Хочуть жити своїм розумом. Вважають, не все так однозначно — може, Путін у чомусь має рацію. Треба подивитися, подумати — не буває стовідсотково чорного або білого. Друга половина звертає увагу на те, ради чого я робила цю виставу, — на виплеск емоцій заради аналітичних роздумів. Там важлива жива емоція, людські відчуття, увага до «історичних віх». Вони наявні в контексті не для прикраси, а як певні найважливіші акценти, які недопустимо пропустити.

Українська аудиторія була більш одностайного. Навіть артисти зауважили, що зала приголомшливо дивиться та слухає. І це насичувало їх неймовірною енергією. До речі, нас уже запросили із цією виставою по всій Україні. Сподіваюся, побачимося. Мені у вас так легко дихається. Подивимося, як пройде через день вистава в Москві, але читання прийняли дуже добре. Тут треба враховувати, що в Театру.dok опозиційна аудиторія, саме вона прийде дивитися виставу.

— А як же ваші «постійні шанувальники» — ФСБешники?

— Гадаєте, прийдуть? Подивимося...

Фото надані театром