Кіно з Третьої авеню

Кінофестиваль «Трайбека» має доволі дивний статус. Заснований, аби якось притлумити біль нью-йоркців від катастрофи 11 вересня, він проходить у країні з нерозвиненим фестивальним рухом, ще й у місті, яке саме по собі нагадує цілодобове насичене візуальною інформацією шоу. За подібних умов будь-який кінофорум приречений на маргінальність.

Присутність фестивалю в місті помітна хіба що завдяки рекламним штандартам з логотипом «Трайбеки» в районі площі Юніон-сквер. Неподалік від цієї площі, знаходяться і фестивальний офіс, і середнього рівня кінотеатр АМС7 (ріг Третьої авеню та Одинадцятої стріт) — тут власне і йдуть усі покази. Все доволі скромно, навіть не зважаючи на намагання організаторів організовувати щовечора червоні доріжки з гостями фестивалю. Рятують «Трайбеку» від забуття знаменитості та незвичність формату.

По-перше, звичайно, ім’я Роберта Де Ніро. Саме знаменитий актор ініціював і досі підтримує фестиваль; окрім того, він ще є одним з головних інвесторів міського району Трайбека — котрий зараз після Сохо претендує стати новим осердям мистецького та богемного життя всього міста. Де Ніро виступає на кожному відкритті; цього разу компанію йому склали Ума Турман і Вуді Аллен, ліричною комедією останнього « Whatever Works«фестиваль і відкрився. Аллен є патріотом і знавцем Манхеттена. «Whatever Works«є першою картиною, знятою після тривалих кінематографічних мандрів режисера по Європі; як зазначив Аллен: «Було чудово повернутися на Манхеттен, аби зафільмувати комедію, й, особливо, з такими обдарованими акторами. Я дуже щасливий».

Що ж до структури фестивалю, то всі фільми об’єднані у кілька тематичних конкурсних блоків: «Оповіді», «Документальний», «В колі світла», «Зустрічі»; є також «Відкриття», «Опівночі», «Відреставроване/Заново відкрите», «Короткометражні програми». При цьому притаманна європейським кіно змаганням межа між авторським і жанровим, тобто більш розважальним, кіно не є жорсткою. Ба більше — у конкурсах бере участь «Відбуття» (режисер Йоширо Такіта, Японія) — цьогорічний володар премії «Оскар» за кращий фільм іноземною мовою. Інший цікавий момент восьмої «Трайбеки» — добірка трилерів і фільмів жахів, знятих молодими режисерами. Це не звичайні «жахалки», а фільми з певними елементами гри з жанром. Такими, наприклад, є «Розкажи казку» (екранізація оповідання Едгара По на сучасний лад, здійснена Майклом Куестою при продюсерстві братів Тоні та Рідлі Скоттів) та «Істеричний психопат». Останній є, швидше, чорною малобюджетною комедією і знятий Деном Форджером разом із молодим нью-йоркським театром «Сцена 13». А втім, такі роботи більш цікаві як, скоріше, формальні експерименти.

Поки що найцікавішим фільмом є «Вегас: реальна історія» (конкурс «Оповіді») Аміра Надері, вже відзначений, утім, на Венеційському кінофестивалі. Колишній іранський, а нині незалежний американський режисер зняв приголомшуючу історію про одержимість, про американську мрію, про мрії взагалі. Голова незаможної родини, котра живе на околиці Лас-Вегаса, з подачі шахрая вбиває собі в голову, що десь під його присадибною ділянкою закопаний скарб, і заради цього починає руйнувати життя своїх рідних. Знятий дуже скупо, мінімалістичними засобами, фільм тим не менш несе в собі колосальне драматичне напруження; аналогів таланту Надері у сучасній кінематографії важко навіть підшукати.

Загалом же, нерівна структура фестивалю, де вже широко визнані картини сусідять с творами початківців, створює, тим не менш, певну колізію, яку буде розв’язано вже у вечір нагородження.

Підсумковий звіт профестиваль дивіться у найближчих номерах «Дня».