Кобилянська й сучасники

Увечері 18 квітня Червону залу Будинку кіно заполонить світ Ольги Кобилянської та її не менш талановитих сучасників. Світ вишуканого українства. О 18.30 студія «ВІАТЕЛ» презентуватиме стрічку Valse Brillante. Детальніше про сам фільм читайте у випуску «Дня» від 12 квітня. А зараз пропонуємо читачам розмову з режисером стрічки Василем ВІТРОМ — про те, чому він вважає Ольгу Кобилянську абсолютно сучасною письменницею та чому після роботи над фільмом про «Богдана Хмельницького» цей матеріал виявився для нього чи не найскладнішим.

— Кобилянська на рівні масової свідомості наразі не входить до культових постатей в українській літературі. Фактично вона, як і багато інших потужних, але не розкручених письменників, сучасниками ще не розкрита. Чим, на вашу думку, Кобилянська могла б зацікавити сьогодні?

— Я не зовсім погоджуюся з тим, що Ольга Кобилянська — не розкрита письменниця. У різні часи вона була досить таки відомою. Зокрема, у свою епоху, будучи сучасницею Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Кобилянська була досить популярною, і не тільки на теренах України, а також у Росії та Європі. Друга хвиля її популярності припадає на радянський час, зокрема, на період так званої анексії українських земель до УРСР. Хоч як це дивно, саме у радянський період, у 1920-х роках, вийшло дев’ятитомне — найбільше — зібрання її творів.

1954 року на Кіностудії ім. Олександра Довженка було створено фільм за повістю Ольги Кобилянської «Земля». На жаль, в Україні немає жодної копії цієї стрічки, вона зберігається під Москвою у Держфільмфонді РФ.

Третя хвиля популярності Ольги Кобилянської припала на кінець 1980-х — початок 1990-х років. Тоді були відзняті фільми «Царівна», «Природа». Тобто у кожному часі вона знаходила для себе адекватну нішу, якій відповідали певні її твори. А це означає лише одне: Кобилянська — надзвичайно глибока і тематично різностороння письменниця.

— Все ж які ідеї, озвучені у творах Ольги Кобилянської, найактуальніші, на вашу думку, саме сьогодні?

— Чимало. Наприклад, тема місця жінки у суспільстві, інтелігенції у суспільстві, зрештою, місця жінки-інтелігентки у суспільстві. Свого часу Ольга Кобилянська разом із Лесею Українкою активно порушували тему захисту прав жінок (можна лише уявити, яке становище наприкінці ХІХ — початку ХХ стст. мала жінка). Ця тема відлунює у багатьох творах письменниці. Якщо заглибитися у тему захисту прав жінок у викладі Кобилянської, то бачиш, що тут навіть у наш час непочатий край роботи.

Інший аспект: Кобилянська виховувалася на перетині української, німецької та польської культур (її мати була польсько-німецького роду, батько — українець), свої перші твори вона написала німецькою мовою. Зрештою, письменниця жила на Буковині у середовищі, де співіснували поляки, українці, румуни, німці, євреї. Цей її досвід теж актуальний у наш час, тобто вміння жити у полікультурному середовищі і в той же час ідентифікувати себе як українця не заради данини моді, а завдяки розумінню, що ти є частиною великої нації.

Відверто кажучи, якби будь-який народ мав лише одну таку письменницю, як Ольга Кобилянська, то міг би пишатися тим, що залишиться в історії назавжди. Утім, увага до творчості письменниці на рівні масової свідомості справді не достатня.

— Читаючи невеликі матеріали про Кобилянську, складається враження, що це була норовлива, де в чому містична жінка. Вам як режисерові важко було фільмувати її історію?

— Надзвичайно важко, особливо на першому етапі. Автором ідеї п’ять років тому була ведуча серіалу «Гра долі» Наталка Сопіт. І коли нарешті ми взялися за реалізацію цієї ідеї, то довелося, скажімо, знову почати вивчати життя і творчість Кобилянської, її зв’язки з багатьма людьми того часу. Можливо, після Богдана Хмельницького це для мене був найскладніший матеріал. Тому що довелося заглибитися не лише у творчість письменниці, а і в життя сучасників, з якими вона товаришувала. Це Осип Маковей, Леся Українка, Василь Стефаник. Доводилося буквально по дню відновлювати деякі події за її листами. Нам сьогодні досить важко відчути ту епоху, пережити різні настрої письменниці та її оточення, але якщо ми беремося за фільм і за певне розуміння чи хоча б наближення до розуміння Кобилянської, нам доводиться і ці речі відкривати для себе та робити їх доступними для глядача.

— Ви як режисер серіалу «Гра долі» відзняли вже понад півсотні фільмів про різних представників української культури. Зважаючи на цей досвід, чи принесла робота над фільмом про Ольгу Кобилянську щось нове для вас?

— Безумовно. По-перше, для мене творчість Кобилянської після роботи над фільмом стала абсолютно по-новому прочитаною. Вона відкрилася мені як письменниця абсолютно сучасна. Я віднайшов дуже цікавий етап у її творчості — період Першої світової війни, коли були написані оповідання «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» та інші. Ці твори звучать дуже по-сучасному. Я прочитав їх своїм студентам на курсі режисерів в Університеті ім. Карпенка-Карого. Ці оповідання справили на них просто неймовірне враження. Всі вони в один голос говорили, що чогось подібного в сучасній літературі ще не читали. Маю вам сказати, що частина наших студентів — люди, які здобувають вже другу вищу освіту. Тобто це відкриття не тільки для людини мого віку, а й для людей молодих, які ідентифікують себе з нашим часом. Ми, на превеликий жаль, дуже часто захоплюємося сучасними речами, які — якщо їх порівняти з Ольгою Кобилянською — на порядок нижчі за талантом, за драматургічним задумом. Тому Кобилянська своєю творчістю спростовує думку про те, що класику вже прочитано — і нічого нового тут не знайти.

— Коли три роки тому ви презентували фільм «Богдан Хмельницький», то говорили в інтерв’ю «Дню», що відчуваєте потяг українців до власного історичного кіно. Як вважаєте, ця тенденція збереглася?

— Скажемо по-іншому: цей запит ніколи не зникав. Серіал «Гра долі» — про людей, яких уже немає з нами, тому так чи інакше ми перегортаємо якісь сторінки історії. І треба сказати, що ми отримуємо чимало відгуків, звернень із запитанням, де можна переглянути фільми. Тобто запит на такого роду продукту зберігається.

Хоча не зовсім правильно визначати наші фільми як історичні. Ми створюємо історії про людей на тлі їхньої епохи. Наші герої жили в Україні. Немає значення, якого вони походження та віросповідання, хоча, звісно, переважно це українці. Головне, що наші герої дотичні до України й багато зробили для її культури. Переконаний, що сьогодні такі теми притягують глядача до того, що називають історичним кіно.

— Чи буде продовження серіалу «Гра долі»?

— Ми знімаємо фільми на приватній основі, тобто самі шукаємо кошти. Останнім часом це стало важко робити. Кількість меценатів зменшується. На жаль, це загальна тенденція в Україні. Що ж до режисерського портфелю, то у нас наразі понад 20 сценаріїв можна віддавати в роботу. Але все залежить від фінансування. Тому я не можу сказати, чи візьмемося ми найближчим часом за фільми про Стефаника чи Грушевського, які дуже хотілося б зняти. Переговори тривають.