Код «Гри»
Про амбітні плани зробити український театр шанованим і модним
На запитання «Що необхідно для потужного мистецько-культурного розвитку країни?» зазвичай відповідають: «Більше грошей». Якість мистецьких витворів і справді до певної міри залежить від фінансового аспекту, але великі кошти не гарантують творчих висот чи зацікавленості публіки. Відповідно, активність театрального життя в Україні та інтерес до нього з боку глядача не завжди враховано кошторисом. Бо незалежно від того, де відбувається спектакль — у розкішній будівлі чи скромному підвальчику, в столиці чи периферійному місті, — він може бути як по-справжньому унікальним, так і малопрофесійним та фальшивим.
Своєрідна інвентаризація сценічної продукції відбувається в більшості країн, де є розгалужена театральна мережа і де функціонери від культури реально зацікавлені в тому, щоб інтерес суспільства до театру не згасав, а театр не лише розважав публіку. Різні мистецькі форми подібної інвентаризації пропонують Польща, Литва, Грузія, Білорусь та інші країни. І як правило, йдеться про те, що професійна театральна спільнота визначає кращих і привертає до них увагу загалу.
Між тим, мистецький простір України також фестивалями і преміями не здивуєш: їх майже сотня різних рангів та рівнів, хоча жоден із оглядів не претендує на загальнодержавну всеосяжність. Тож за рік по зміні керівництва Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ) ідея загальнодержавного театрального огляду почала втілюватися в життя: старт Всеукраїнського національного фестивалю-премії, метою якого є відзначення найвизначніших творчих досягнень у галузі театрального мистецтва, уже оголошено.
Концепція фестивалю-премії «Гра», яка не один день розроблялася в надрах керівництва Спілки разом зі знаними театрознавцями й театральними журналістами, передбачає співіснування в одному форматі двох окремих етапів: перегляд і, власне, фестиваль. Фінальному показу міжнародному журі, який має відбутися в листопаді 2018 року, передуватиме перегляд спектаклів експертами. Міжнародне журі обиратиме переможців лише з дванадцяти вистав у шести номінаціях і відзначатиме творців вистав преміями у вигляді грантів на реалізацію майбутніх творчих проектів. Українські ж експерти формуватимуть так звані «лонг-лист» і «шорт-лист» із вистав, запропонованих самими театрами.
Кожен театральний колектив України незалежно від форми власності та особливостей діяльності може висунути для участі у фестивалі-премії лише одну прем’єру 2017 року, попередньо визначивши її номінацію: 1) драматична вистава; 2) вистава для дітей; 3) музична вистава у жанрі опери/оперети/мюзиклу; 4) хореографічна/балетна/пластична вистава; 5) вистава камерної сцени (до 150 глядачів); 6) пошуково-театральна вистава на перетині театральних і мистецьких жанрів. Подані заявки, в яких обов’язково має бути розміщено цілісний відеофрагмент вистави-претендента, розглядатиме експертна рада, утворена із провідних театрознавців, музикознавців і театральних журналістів країни. Українські ж експерти складуть остаточний перелік спектаклів, що їх вони надалі переглядатимуть наживо як вистави діючого репертуару.
Змагальна складова фестивалю-премії є найбільш дражливою та водночас притягальною для театральної спільноти. Усі театри-учасники будь-що намагатимуться перемогти, і в разі поразки зазвичай нарікатимуть на фахову некомпетентність і корпоративну залежність місцевих суддів. Тому й визначено остаточними арбітрами закордонних театральних діячів, а ще, звичайно, глядачів.
Глядацька зацікавленість вітчизняним театром — ще одна стратегічна мета фестивалю-премії «Гра». За великим рахунком, українська публіка шанує своїх сценічних кумирів, а не український театр загалом. Її цікавлять творчі вечори, шоу, концертні виступи «зірок», і вона зазвичай байдужа до прем’єр як таких, тим паче, якщо це не комедія і в переліку виконавців немає відомого театрального імені. Ще скептичніше ставляться українці до маловідомих театральних колективів без столичної прописки. І ця обставина унеможливлює повноцінний театральний кровообіг: театри мають обмежений ареал функціонування і цікавлять лише свого місцевого глядача. Так вони та їхні постійні завсідники й потрапляють у пастку ілюзій щодо того, що їм до вподоби, є найкращим.
У назві фестивалю-премії «Гра», яка має безпосередній стосунок до театру, насправді латинкою закодована абревіатура: GRA: Great Real Art, що означає Велике Справжнє Мистецтво. Тож уявляється, ця подвійна сила «Гри» в змозі розсіяти тумани, які ліниво лягли балками українських театрів і переховують нові ролі, нові режисерські ідеї, талановиту молодь, про яку не здогадується глядач. Амбітні плани Національної спілки театральних діячів зробити український театр шанованим і модним, так щоб квитки на фінальний перегляд бронювалися за півроку, а закордонні імпресаріо зліталися до Києва в пошуках, кого б запросити на престижні театральні фестивалі Європи, — уже почали втілюватись. Залишилося небагато: представити і переглянути вистави й відгукнутися на пропозиції меценатів, які прагнуть поповнити преміальний фонд.
