Коротко / КУЛЬТУРА

Неспійманий ловець

«Світ ловив його, але не спіймав!»: таку сковородинську формулу можна застосувати й до американського письменника Джерома Девіда Селінджера, який помер у 91 рік. Понад півстоліття тому, вже в статусі відомого автора, він утік од світу й поселився відлюдником у містечку Корніш, штат Нью-Гемпшір. Останній опублікований ним твір з’явився у 1965-му... Роман Селінджера «Ловець у житі» («The Catcher in the Rye»; у нас частіше вживають кальку з російського перекладу «Над прірвою в житті») став культовою книгою невдовзі після своєї появи 1951 року. Мільйони молодих людей по всій Америці, а згодом і в усьому світі, впізнавали себе у Голдені Колфілді: він говорив їхньою мовою і про їхні проблеми, так само не знаходив собі місця в світі дорослих і бунтував проти його нещирості. Роман донині лишається обов’язковим читанням для всіх розчарованих і бунтівних підлітків, а отже, письменник зачепив справді глибокі проблеми. Одне з улюблених слів Голдена Колфілда — «phony», себто «фальшивий, удаваний, штучний». Саме таким бачив довколишній сучасний світ і Селінджер, а несподіваний успіх тільки зміцнив його переконання. 1953 року він переїхав із рідного, однак надміру велелюдного Нью-Йорка до маленького Корніша й поволі звів свої зовнішні контакти майже до нуля. Не в останню чергу цьому відлюдництву посприяло пристрасне захоплення східною філософією, зокрема дзен-буддизмом. Вплив цього вчення особливо помітний в оповіданнях Селінджера 1950-х та 1960-х років, героями більшості з яких є члени вигаданої ним родини Гласів (передусім діти). Щоправда, від дзен-буддизму письменник невдовзі перейшов до численних інших духовних учень, вірувань і практик — зокрема, він захоплювався ведантичним індуїзмом, йогою, саєнтологією, гомеопатією, акупунктурою, уринотерапією і багато чим іще. Через дотримання правил «християнської науки» (вчення, яке говорить про духовне зцілення і відкидає офіційну медицину) ледь не померла від хвороби його дочка від другого шлюбу Маргарет. Саме від дочки, яка десять років тому видала мемуари, ми сьогодні приблизно знаємо про відлюдницьке життя Селінджера. Інші мемуари про нього написала Джойс Мейнард, із якою письменник 1972 р. мав нетривалий роман, що почався з листування.Чи продовжував Селінджер писати увесь цей час? Обидві авторки мемуарів стверджують, що так. Він казав, що пише тільки для себе і знаходить у цьому задоволення, але не збирається нічого публікувати. Маргарет Селінджер згадує про стоси рукописів, які він нікому не давав читати, але планував видати посмертно. Смерть людини — завжди трагічна подія, однак це той випадок, коли смерть містить певну інтригу: чи справді в будинку письменника лежать його невидані романи? Чи дозволив він їх публікувати? Якщо це так, можна уявити собі весь той ажіотаж, що невдовзі почнеться — літературознавці отримають купу нового матеріалу, перекладачі по всьому світу — багато роботи, а видавці зароблять хороші гроші. Ігор САМОХІН.

«Океан Ельзи» заспіває про цінності

У березні вийде новий, сьомий студійний альбом музикантів під назвою Dolce Vita, а також пройде великий концертний тур, який охопить понад 70 міст у Україні, Росії, Європи та США, повідомляє прес-служба гурту. За словами Святослава Вакарчука, лідера «Океана Ельзи», назву альбому дала пісня Dolce Vita: «У ній йдеться про справжні та несправжні, штучно вигадані цінності. За суттю, це наша точка зору на те, у чому є справжня dolce vita життя та чим її можна підмінити. Ми не намагалися дати конкретне визначення, що це таке. Кожен сам обирає свою власну «дольче віту»: хтось шукає це в собі, у своїх стосунках з родиною, друзями, у своєму оточенні, а дехто — у зовнішньому, показовому, шаблонному. У новій роботі ми повернулися до звуку, який був на альбомі «Янанебібув» — це в основному чотири інструментальні прояви та один вокальний. У більшості пісень усе зроблено музикантами гурту, а в окремих моментах будуть лише невеличкі цікаві додаткові музичні прояви, як, наприклад, звук справжньої пилки чи стукіт кулаками по роялю»... Нагадаємо, першим синглом нового альбому стала пісня «Я так хочу...», яка з листопада минулого року є в ротації радіостанцій України та Росії. Робота над новим матеріалом проходить у київській студії «211». Євген Ступка, саундпродюсер альбому, співпрацював з «Океаном Ельзи» на початку 2000-х. Їхні спільні роботи — альбоми «Янанебібув» (2000), «Модель» (2001).

Названо переможців конкурсу Руданського

Цього року на Всеукраїнський літературно-мистецький конкурс імені поета-гумориста Степана Руданського (він заснований 1994 р. з метою продовження національних традицій сатири і гумору, заохочення літераторів до написання високохудожніх творів означених жанрів, наукових та критичних праць про життєвий і творчий шлях автора співомовок) подали твори 13 письменників, із них п’ятеро увійшли до числа номінантів. А переможцем творчого змагання став кримчанин, мешканець Феодосії Євген Білоусов із біографічною книжкою для дітей «Степан Руданський — поет і лікар». Заохочувальні відзнаки отримали киянин Гриць Гайовий (збірка «Мисливець і шпак») та літинчанин Петро Щербань (збірка «На прийомі у психотерапевта»), повідомляє Федір БЕЖНАР, Вінницька обл.

«Моє життя у червоному»

Так називається мистецький проект, який пройде у Вінниці з 14 лютого до 7 березня. Творчі люди розглядатимуть «Філософію фарби» в контексті мистецтва та психології. Проект надасть можливість узяти участь у вечорах «Червоної музики» — музичних перфомансах, показах модних колекцій у червоному тощо. «Ми зламаємо стереотипи й доведемо вплив червоного на наше життя, його безпосереднє відношення до кожного, незалежно від його становища», — каже автор ідеї проекту артистка Ірина Френкель. Два тижні в одному із престижних центрів сучасного мистецтва міста — галереї «Інтершик» — відбуватимуться різножанрові події та програми, повідомляє Мирослава СОКОЛОВА, Вінниця.