Коротко / КУЛЬТУРА

Вертепи не здаються

У Луцьку завершився міжнародний театральний фестиваль «Різдвяні містерії» — один із двох форумів на території України, що офіційно фігурують у реєстрі УНІМА — організації, що об’єднує лялькарів світу. Фестиваль на Волині виник в апогеї національного відродження, шаленого пошуку коріння, очищення традицій, повернення до автентики — і тим вразив кілька років тому й саму Україну, й зарубіжних фахівців. Ідея зібрати в Луцьку лялькові містерійні спектаклі з усього світу провучала в унісон із відроджуваною традицією вертепних вистав. Сьогодні «вертепний» ажіотаж в Україні спав, тому питання про проведення вже третього фестивалю було проблематичним. Однак кошти, слава Богу, знайшлися, і фестиваль вдалося провести, запросивши на нього театри з Білорусі, Польщі, Румунії Росії й навіть із ПАР.

Реабілітований театр

Дослідник Валерій Гайдабура інколи жартома називає себе театрознавцем-геронтологом. Як і в будь-якому жарті, тут є неабияка частка правди: протягом десяти років цей надзвичайно чуйний і скрупульозний чоловік зустрічався зі старими акторами, по крихтам намагаючись відтворити в розмовах із ними (а також, звісно, докладно вивчаючи архіви) абсолютно невідому сторінку історії національного театру — його діяльність у період гітлерівської окупації. Величезний масштаб зробленого вченим важко навіть уявити, зате тепер можна оцінити: у видавництві «Мистецтво», завдяки фінансовій підтримці фонду «Відродження», вийшла книжка «Театр, захований в архівах». Основна думка цього унікального дослідження полягає в тому, що, навіть пригноблений загарбниками, театр (а за років окупації на території України існувало понад півсотні стаціонарних труп) був для своїх співвітчизників не просто розрадником, а й захисником їхніх заповітних ідей — про свободу й національну незалежність. Тому ця захоплююче написана, багата раніше абсолютно недоступними фактами книжка має й важливий моральний ефект, реабілітуючи багатьох людей, котрих за радянських часів оголошували мало не зрадниками й колабораціоністами, які все життя потерпали від підозр у «непатріотизмі». І, можливо, одним з найголовніших достоїнств ученого є те, що він зумів вислухати й виправдати цих уже немолодих людей.