Краса пам’яті

На розгляд журі та громадськості надійшло 149 проектів із 13 країн світу. Всі бажаючі мали змогу обрати найкращий проект шляхом голосування на платформі demos.org.ua. І от міжнародне журі на чолі з Карлом Фінгерхутом визначило переможців. В обговореннях узяла участь експерт з урбаністичного планування Департаменту містобудування та архітектури Німеччини Катеріна Георге. Всього конкурсних категорій чотири:

1   «Громадський простір Майдану та центрального ядра Києва».

2   «Меморіалізація подій Революції Гідності та увічнення пам’яті Небесної Сотні».

3   «Міжнародний культурний центр «Український дім на Європейській площі».

4   «Багатофункціональний музейний комплекс «Музей Майдану/Музей Свободи».

Хоча організатором виступила офіційна інстанція — Департамент містобудування та архітектури, «Територія гідності» є першим в Україні відкритим конкурсом, програму та завдання якого визначала громада міста, і так само вперше на схожий конкурс подавали проекти без обмеження фахового рівня.

Завдання сформульовано так (цитую з сайта конкурсу terradignitas.kga.gov.ua): «Перетворити територію революційних подій на Територію Гідності; увічнити пам’ять про Героїв Небесної Сотні на найвищому світовому рівні... перетворити «Український дім на Європейській площі» на Міжнародний культурний центр України як рівної серед європейських народів і знайти місце та візію головного центру розвитку української політичної нації — Музей Свободи / Музей Майдану».

•  Наразі всі конкурсні проекти можна подивитися на вищезгаданому сайті та на виставці просто неба, яка завершується на Майдані Незалежності в четвер, 25 червня.

Роботи оцінювали за кількома загальними критеріями, серед яких символічність проекту, його функціональність та можливість реалізації.

•  У номінації «Громадський простір Майдану та центрального ядра Києва» першу премію здобув проект, розроблений авторським колективом з Тайваню. Алесандро Мартінелі, Ханью Чен і Ксінью Жао взяли за концептуальну основу гасло бунтівних студентів Парижу 1968 року «Під цією бруківкою знаходиться пляж». Вони пропонують засипати частину Майдану гравієм — матеріалом, який є зручним у догляді й ефектним зовнішньо. Оновлення цього покриття щороку покладатимуть на новий регіон країни. Для подолання розірваності простору Майдану над Хрещатиком буде перекинуто арочний місток.

•  Другу премію отримав проект за авторством киян Юрія Бородкіна та Юрія Неграшевича, третє місце розділили команди зі США та Львова.

Як ідеться в повідомленні журі, найскладніше було обирати переможців у номінації, присвяченій збереженню пам’яті подій революції та героїв Небесної Сотні: туди подано найбільшу кількість заявок.

•  Першу премію отримав колектив з Ріміні (Італія). Ідея Андреа Маттейні, Бьянки Бардуччі, Елізабети Габріелі, Матіо Бігуцці, Фабіо Ре настільки ж проста, наскільки й доречна: на місці смерті вони запропонували увічнити життя.  

За основу взято чотири базових елементи: «вузол» — кам’яна опуклість на поверхні вулиці; протилежність «вузла» — «рана» — прямокутне заглиблення, врізане у вулицю й заповнене ґрунтом, засіяне травою; дерево, висаджене в «рані»; «вени» — тонкі червоні лінії, що поєднуватимуть «вузли», «рани» й усі місця зіткнень від бульвару Шевченка до вулиці Грушевського. В горизонтальній проекції меморіал виглядатиме як єдина жива система, пов’язана кровоносними судинами. У «ранах» зростатимуть дерева, накопичуватимуться листя й вода, утворюючи символічні оази спогадів, а сама Інститутська таким чином стане лісом пам’яті, в якому знайдеться місце і скорботі, і святу життя, за яке, власне, й умирали наші герої. Як зауважили автори, «життя приходить з ран історії».

•  Другу премію отримала команда з Києва, третю знову поділили — між двома колективами архітекторів зі США.

•  Доволі складне завдання стояло перед номінантами в категорії «Міжнародний культурний центр «Український Дім на Європейській площі», адже їм треба було надати колишньому музею Леніна геть інакші суть і призначення. Тут перемогли кияни. Антон Олійник, Андрій Шуляр, Марія Пахомова, Сергій Ферлей, Олена Орап, Олексій Пахомов, Дмитро Спєсівцев, Денисом Матвієнко, Юрій Ігнатенко виходили з того, що Український дім — місце, де наша країна зустрічається з Європою, і продумали навіть модель управління майбутньої структури, яка базуватиметься на ініціативі громадян.  Щодо власне будинку, то автори пропонують його докорінне переобладнання, яке дозволить відкрити майстерні, бібліотеку, медіатеку, виставковий  простір, конференц-залу на 750 місць.

Схил із північного боку будівлі перепланують під амфітеатр для публічних заходів, причому в якості сцени використовуватиметься дах конференц-зали. Ще один амфітеатр з’явиться на оновленій Європейській площі, яка частково трансформується на пішохідну зону з велопаркуванням, штучною зеленою гіркою (продовженням Хрещатого парку) та фонтанами. Офіціозні клумби перед фасадом Дому стануть терасами з місцями для сидіння, бічний двір, що напроти Філармонії — територією для мистецьких акцій. На даху будівлі відкриють оглядовий майданчик.

Другу премію присудили команді з Китаю, третя так само дісталася киянам.

•  Категорія «Багатофункціональний музейний комплекс «Музей Майдану/Музей Свободи» залишилася без переможців; як зауважило журі, «проекти потребують доопрацювання разом із робочою групою і надають швидше візію, ніж закінчений образ». Присудили лише третю премію, розділивши між мінімалістичними розробками з Ірландії та з Москви. Тут, крім неготовності проектів, здається, існує ще одна причина: для Музею немає визначеного  місця. За логікою, ним мала б стати напівзруйнована будівля Федерації профспілок України. Однак на заваді стоїть власне ФПУ — унікальний уламок радянського минулого, цілковито непрозора установа, яка жодного дня свого існування не захищала права трудящих, однак уміло «пиляла» ввірені їй активи та вірно обслуговувала владу з режимами Кучми та Януковича включно. З будинку на Майдані ФПУ теж наживалася, здаючи приміщення в оренду. Наразі повним ходом іде капітальний ремонт, причому всупереч усім нормам там уже надбудовано два поверхи. На співробітництво з муніципалітетом у справі облаштування музею «профспілковці» йти відмовляються. Справжнім благом було б псевдопрофспілкову богадільню розпустити, а власність (зокрема центральний офіс) передати місцевим громадам, однак для цього потрібне рішення на верхівці.

•  Проекти-переможці виглядають цілком прийнятно. Насторожує, втім, фраза на сайті конкурсу про те, що їх додатково «буде винесено на публічні обговорення». Усе вже ухвалено, фахівці, компетентність яких ніхто не поставив під сумнів, ухвалили рішення — які обговорення ще можуть бути? Направду це здається черговим спадком радянського часу з його вічними «громадськими обговореннями», які нічого не вирішували, а лише надавали вигляду легітимності рішенням бюрократів. Власне мало що змінилося: щойно кажуть про таке «обговорення»,  то одразу починає тхнути чиновним свавіллям і корупцією. Дуже хотілося б помилятися.

Якщо вдасться впоратися і з цією небезпекою, виникне проблема пошуку коштів та багато інших, але вже робочих завдань. Сподіватимемося, результат відповідатиме намірам, і Київ, принаймні в центральній частині, нарешті набуде вигляду справді європейської столиці.