Кислота на десерт

Добре танцювати там, де нас не було. Нині важко пригадати, яка ще епоха вирізнялася такою байдужістю до «суспільного життя». Ні, звичайно, Косово і все таке... Ну просто модно сьогодні бути аполітичним. Неначе нічого й немає за межами танцпідлог. Навіщо? Коли тебе гойдають кислотні хвилі, коли під ногами — рай, а замість голови — «двері сприйняття», — куди вже тут до такої — справді нудної! — штуки, як результати виборів.

Є в політики, як відомо, одна неприємна властивість: любить вона займатися тими, хто нею не займається. Усе почалося, звичайно ж, у сусідів. На останній президентській кампанії в Росії під «Голосуй або програєш» підписалися лідери клубного руху. Результати відомі, але справа не в них. До речі, про кислоту. Нещодавно Явлінський, цей Девід Боуї російської політики, зробив заяву в тому сенсі, що, мовляв, коли молоді люди думають, неначе деякі «дядьки» (цікаво, якого кольору?) зрозуміють, що таке журнал «Птюч», нічні клуби та інше, то вони глибоко помиляються. Однак цей центральний «яблочник», як завжди, трохи помиляється. Дядьки розуміють. Принаймні, на просторах нашої рідної України. Тих, хто побував на останньому рейв- тусовищі на Казантипі, здивувала — як досить свіжий факт — велика кількість народу із фірмовими футболками ЛДПР. Жириноїдів не бракувало як серед охорони знаменитого Реактора, так і серед тих, що розважаються. І на всі запитання відповідали, що вони ніякі не члени партії, так, п'яте колесо до воза. На кшталт активістів- ентузіастів. Ну, зрештою, в Росії усе подібне вариво відбувається хоч і в межах Московського окружного автошляху, зате на користь багатьох. У нас же влаштовують усіма містами і селами великі «притупування» з усякими там «Стрелками» і «Руками вверх», а називають усе це «Я голосую за» — за кого, і так зрозуміло, про програш уже не йдеться, бо Головний і Єдиний кандидат гарантує загальні танці на весь термін правління, суцільний такий південмашівський ейсид-хауз, — які вже тут можуть бути сумніви?!

Приклади, звичайно, можна наводити і наводити. Однак усе це — вектор тиску з одного боку. Із другого ж, як і було згадано, — тихо та любо. Захаращувати свої мізкові файли злобою дня покоління «ікс» (або «П», або «зеро») все-таки не бажає. Хоч трісни. Дискотеку важко перетворити на мітинг (на відміну від живого концерту), хоч би про те мріяли виховані на рок- культурі, до речі, Лимонов, Жириновський, та й більшість інших. Однак техно будь-якого розливу цілком може подружитися з передвиборними технологіями. Адже на кожного ді- джея може знайтися ще майстровитіша людина, яка вже не диски, а чужі мізки мікшує. Будь-якому клубу потрібен дах, а хто в нас фахівець щодо дахів, пояснювати, думається не треба. Слава Богу, ще ні в одну світлу голову не прийшла ідея «кислотної вечірки» під патронатом Президента або претендента. А що? Спочатку крутимо семпли передвиборних обіцянок зацікавленого дядечки, а на десерт — усім по ЛСД-промокатці. Ото активність на передвиборному фронті підвищиться. Однак це так, фантазія. Складена, до речі, на абсолютно тверезу голову і в цілковитій тиші.