Киянка, яка не забуває про свою Батьківщину

Здивувати сьогодні публіку театрально-концертними заходами не так вже і просто. Національна оперета означила в мистецькому світі власний формат події, яку вже  четвертий рік з нетерпінням чекає публіка. Це — міжнародний музичний фестиваль оперети, опери та мюзиклу «О-Фест». Однією з гостей форуму була знана оперна американська співачка з українським корінням  Ірина ПЕТРИК.

— Я багато подорожую Америкою, буваю в різних країнах, але «О-Фест» — одна із кращих сучасних мистецьких акцій присвячених жанрам оперети, опери та мюзиклу. Такий культурний проект не має аналогів. Я в захваті від художнього керівника театру Богдана Струтинського. В Києві, в Національній опереті України я вперше пересвідчилася, що таке культурна дипломатія у дії. Вона надзвичайно ефективна, — відзначила І. ПЕТРИК. 

— Розкажіть про постановку «Запорожця за Дунаєм» в Нью-Йорку.

— Коли ми ставили в США оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, для мене було першочерговим завданням показати американцям, що ми, українці є нацією з багатою культурою, із стійкими і красивими традиціями, нація талановита, щедра і гостинна. Українці працелюбні, надзвичайно відкриті люди, і  в цьому у нас багато спільного з американцями. 2014-го на телебаченні в Олбані (столиці штату Нью-Йорк) мені запропонували прокоментувати події, що відбувалися в моєму рідному Києві на Майдані... Я вирішила здійснити проект, який показуватиме, стверджуватиме американцям, що Україна — це гостинно, це — щиросердно. Оперу ми назвали «Козак за Дунаєм» (щоб американській публіці було легше зрозуміти, хто такі запорожці).

Прем’єра пройшла прекрасно! Це був вибух позитивних емоцій!  Прийшли подивитися виставу  представники діаспори, телебачення, американські ЗМІ. Газета Ukrainian Weekly (найбільше україномовне видання Америки) тоді писала, що «за останній час постановка «Козак за Дунаєм»  найяскравіша подія мистецького життя».  Прем’єра відбулася в залі Нью-Йоркського університету, на замовлення компанії Комонуелз Лірик Опера,  оркестр звучав під керівництвом молодого диригента  Лідії Янковської. Партію Андрія співав соліст Метрополітен-Опера Адам Кляйн, я — Одарку, а мій чоловік Кевін Кіс виступив в ролі Карася. Всі діалоги опери ми переклали на англійську, витримуючи, певною мірою, «кантрі стиль», який добре знає і любить американська публіка. Глядачі щиро сміялися, вистава стала для них близькою і зрозумілою, хоча ми і не відходили від класичного прочитання, а зробили лише яскраві акценти. Завдяки підтримці нашої постановки Українським конгресовим комітетом Америки, Українською федеральною кредитовою спілкою та Українсько-американським культурним Центром у місті Вотерволіт  штату Нью-Йорк, цей проект мав значний резонанс. Особливої подяки  заслуговує «родзинка» нашої постановки — унікальний дитячий ансамбль «Зорепад», Столичної школи українознавства (я викладала там вокал). Юні виконавці які танцювали  неперевершений гопак і коломийку на цілком професійному рівні і  стали справжніми зірками цього шоу! Керівники ансамблю, талановиті хореографи чудове подружжя — Петро та Адріяна Філь, президент колективу пані Лідія Кульбіда — всі вони спадкоємці зірки українського балету в Нью-Йорку, Роми Прими-Богачевської.

— Вашу сімейну пару пов’язала сцена. Це романтична історія двох успішних оперних артистів. Як ви познайомилися?

— Ми познайомились в Бостоні, на постановці «Снігуронька» Миколи Римського-Корсакова у Гарвардському університеті, в Лоуел Хаус Опера. Я пройшла прослуховування  і вважала, що через те, що вільно  володію російською і маю сопрано, то  роль Снігуроньки належатиме мені. Пізніше я дізналася, що тривали п’ять днів... У постановці було два склади, я була разом із Кевіном Кісом, баритоном, він співав партію Мізгиря. Коли ми зустрілися, то обидва розуміли, що артистам важко бути разом, адже контракти, гастролі, все життя на колесах, у телефонних розмовах... але між нами ніби якась іскра промайнула. Колеги жартували, що опера «Снігуронька» досить цікава, але щоб подивитися справжнє шоу, варто прийти на репетиції і побачити нас із Кевіном... Спочатку він дратував мене шалено! І в той же час смішив...

Часто, як акторську пару, нас запрошують виступати у багатьох оперних виставах разом. Окрім Снігуроньки і Мізгіря,  Одарки і Карася, ми заспівали Марчелло і Мюзетту в Богемі Дж. Пуччіні (де ми зіграли майже самих себе!), у театрі Хаббард Холл Опера, Ліллі і Фреда в «Цілуй Мене, Кейт!», в Національному концертному залі Харпа в Рейк’явіку із Опера Скагафйордур. Вийшло так, що познайомилися ми, співаючи в опері про Снігуроньку, а заручилися в Ісландії, країні снігів та льоду... Ми разом вже п’ять років, а одружилися минулого року на озері Лейк Джордж. Чоловік підтримує моє бажання говорити і співати українською, він захоплено знайомиться з українською культурою, шанує її і, незважаючи на свою інтенсивну артистичну діяльність, знаходить час, щоб допомагати здійснювати українські проекти, я йому дуже вдячна. 

— Багато артистів прагнуть сьогодні переїхати за кордон. Ви навчалися в Америці, а тепер прилетіли співати в Україні...

— Я навчалася в консерваторії Сан-Франциско (спасибі моєму педагогу Памелі Фрай, заведуючій вокальною кафедрою, і ще завідувачці оперним відділенням Доріс Ярік-Кросс в Єльському університеті),  але свою першу освіту я  отримала в Україні. Мене помітила, підтримала Тамара Коваль, викладач вокалу в Київському інституті музики ім. Р. Глієра, якій я буду дякувати все своє життя.

— А ви викладаєте?

— Так, нещодавно отримала ступінь професора по вокалу і викладаю у Коледжі Сейнт-Роуз в Нью-Йорку. Також я працюю режисером в дитячому театрі в місті Саратога Спрінгз, маю власну приватну студію, там вчу вокалу і грі на фортепіано дітей.

—  Розкажіть про знайомство з українською діаспорою в Америці.

— Коли я тільки переїхала до Нью-Йорку з Каліфорнії,  почала працювати в Столичній школі українознавства, створеній за ініціативою української діаспори,  де викладала музику і готувала дітей до різдвяних і весняних концертів. З моменту мого знайомства з діаспорою, в мене виникло стійке бажання спілкуватись українською мовою. Мене надихнули ці люди, які зберігають і шанують мову, традиції та культурну спадщину нашого народу. Перебуваючи за тисячі кілометрів від України, американці українського походження  прагнуть позитивних змін у нашій державі, вони живуть світлою ідеєю прекрасного майбутнього для України. Я дуже пишаюся тим, що я є часткою цієї унікальної громади.

— Яким буде ваш артистичний сезон?

— В Америці розклад артистів планується на сезон вперед, і я вже маю календар своїх виступів. Спершу, я співатиму із Нью-Йоркським оркестром у виставі «Сон у Літню Ніч». Потім готую партію Графині  у «Весіллі Фігаро» в Атланті, далі заспіваю вперше для себе Тетяну, в постановці «Євгеній Онєгін» в Сіракуз Опера. Ще маю декілька контрактів у США, які знаходяться на стадії затвердження. Дуже сподіваюсь, що буду мати нагоду ще раз приїхати в Україну співати на Батьківщині.