Лассо правди і Старший Брат

«Диво-жінка» (Wonder Woman) — супергеройська франшиза, заснована на однойменному коміксі американського видавництва DC Comics. Wonder Woman створив професійний психолог, винахідник детектора брехні Вільям МАРСТОН. 25 вересня 1940 до нього прийшла випускниця університету Тафтса, Олівія БІРН, щоб взяти інтерв’ю, яке вийшло під назвою «Не смійтеся з коміксів» і привернуло увагу видавця коміксів Макса ГАЙНЕСА. Останній найняв Марстона консультантом для компаній, що пізніше об’єдналися в DC Comics.

Змінилося й особисте життя науковця. Він взаємно закохався в Олівію, а дружина Вільяма, Елізабет, прийняла Олівію як члена сім’ї. Саме Елізабет спало на думку створити Диво-жінку. Марстон плекав ідею нового типу супергероя, який перемагав б не тільки кулаками, а й любов’ю. «Дуже добре», — сказала Елізабет. — «Але зроби її жінкою». До речі, сам Марстон мав профеміністичні переконання. Він розробив образ Диво-жінки, спираючись на риси Олівії, Елізабет, інших емансипованих жінок.

До смерті Марстона (1947) історії Wonder Woman писалися ним, а малювалися Гаррі ПІТЕРОМ. Диво-жінка — Діана Прінс — стала однією із найпопулярніших персонажок Золотої доби коміксів. А втім, перша екранізація вийшла тільки в 2017. Режисеркою запросили 46-річну Петті ДЖЕНКІНС, що дебютувала трилером про жінку-серійну вбивцю «Монстр» (2003) з дуже незвичною Шарліз ТЕРОН у головній ролі.

Зав’язка першої частини в основному нагадує оригінальний сюжет. Принцеса амазонок Діана (ізраїльська модель та акторка Галь ГАДОТ), яка живе на острові Теміскіра і має виняткову воїнську підготовку, витягає з води американського льотчика-розвідника Стіва Тревора (Кріс ПАЙН) після падіння його літака. Дізнавшись від нього про Першу (у коміксі — Другу) світову війну, вона покидає домівку, щоб убити бога війни Ареса, котрого вважає винуватцем бійні. Діана зображена як ідеалістка, переконана, що люди добрі за своєю природою, а агресія та війни — мана Ареса. Воювати їй доводиться на боці британської армії проти німців, які виношують план знищення мільйонів людей за допомогою отруйних газів. Головна зброя Діани — «ласо правди» — коміксний аналог детектора брехні у вигляді сяючого джгута, що дозволяє їй не тільки перелітати на сотні метрів і вигравати сутички, але й дізнаватися правду від захоплених ворогів. Найцікавіші сцени, як і належить у коміксі — батальні. Зовнішня ефектність плюс феміністична спрямованість принесли фільму понад 800 млн. зборів при 150-мільйонному бюджеті.

Режисером «Диво-жінки: 1984», як і в 2017, виступила Петті Дженкінс. Діану знову зіграла Гадот. Дія фільму, згідно з назвою, розгортається в середині американських 1980-х. Весь антураж — від зачісок і одягу до музики й інтер’єрів — відповідний. Антагоніст — дрібний пройдисвіт Максвелл Лорд (Педро ПАСКАЛЬ), який, викравши могутній артефакт, — камінь, що виконує бажання — поступово перетворюється на таку собі подобу орвелівського Старшого Брата (підзаголовок фільму таки має значення), влаштовуючи всепланетний хаос за допомогою телебачення.

Як і попередня частина, «Чудо-жінка: 1984» також є казкою, на цей раз більш гіркою й дорослою. Її сюжет — оснащена рясними спецефектами ілюстрація на тему благих намірів і бажань, що ведуть у пекло. Ми бачимо, як ці бажання роблять Діану вразливою і слабкою, шахраюватого, але не злого Максвелла — тираном, а подругу Діани, скромницю Барбару — справжнім чудовиськом. Розв’язка нетипова: ніякої епічної битви, натомість психологічна дуель правди і самообману. Диво-жінка дійсно перемагає, в повній відповідності з оригіналом, силою любові.

А ось вади тут, на жаль, успадковані від першої частини. Бойові сцени — бездоганні; щойно справа доходить до розмов і лірики — запановують нестерпна нудьга й пласка, невиразна акторська гра. Деякі моменти настільки по-дитячому наївні або прямолінійні, що без посмішки їх сприймати неможливо.

Але казка є казка. У ній, як обіцяно, є монстри, омана, боротьба, звитяжниці й мораль. Значить, будуть глядачки, глядачі й прибутки. А наступного року вийде нова іграшка, нова казка, де добро знову переможе. Хай смішно й патетично, але так це й працює. І, може, саме тому в нас зараз не 1984-й.