Літературний менеджмент

Цього року авторитетний Всеукраїнський конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова» відзначає свій п’ятилітній ювілей. За цей час видано близько 40 книжок, а відомий український режисер Роман Балаян відзняв фільм «Експеримент» за однойменним твором Олександра Жовни з Кіровограда. Віднедавна надсилати можна ще й п’єси, найкращі з яких будуть запропоновані для постановок провідним театрам.
Конкурс відкрив багато цікавих імен: Марина Гримич, Лариса Денисенко, Володимир Лис, Наталка Очкур, Ярослава Івченко, Анна Хома... У ньому беруть участь також відомі письменники — Василь Шкляр, Андрій Кокотюха, Марія Матіос, Павло Вольвач, Богдан Жолдак...
Нині науковцями Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України пишеться «Історія української літератури» в 10-ти томах. Сучасній популярній прозі відведена частина розділу, в якому також йтиметься про переможців та лауреатів «Коронації слова».
Про те, як змінювався вітчизняний книжковий ринок за ці п’ять років, а з ним і сам конкурс, «День» попросив розповісти одного із засновників та організаторів «Коронації слова», генерального директора компанії «Крафт Фудз» в Україні та Молдові Юрія ЛОГУША.

ОБОВ’ЯЗОК ПЕРЕД СУСПІЛЬСТВОМ

— Пане Юрію, завдяки підтримці вашої компанії в Україні проходили Міжнародний балетний конкурс ім. С. Лифаря, Міжнародний оперний фестиваль «Золота корона», фестивалі народної музичної творчості «Боромля» та сучасної музики «Червона рута», а також вперше на каналі «1+1» йшли іноземні фільми, адаптовані українською мовою. І раптом у 1999 році ви взялися за такий складний напрямок, як книговидання...

— У США, де я жив до свого переїзду в Україну, мав змогу читати американську, англійську, французьку, але передусім українську літературу — від давньої до сучасної. У діаспорі нам були доступні і твори заборонених радянських письменників. Тоді усвідомлював, що навіть за суворої цензури з’являлися прекрасні поезії, новели, повісті, романи. Приїхавши у 1992 році в Київ, я сподівався, що в умовах незалежної України настане розквіт вітчизняної літератури. Та на книжковому ринку діялися незрозумілі речі проти логіки ринку, торгівлі, прибутку й задоволення потреб споживача: закриття багатьох видавництв, відмова торгівлі від української книжки (мотивуючи, мовляв, вона — не формат), масовий завіз книжкової продукції із-за кордону... Це наче якби хтось у кондитерській галузі сказав: «Може вироблятися та продаватися тільки шоколад імпортний, а вітчизняна рецептура буде хіба що як виняток». Такі діяння назвали би економічним імперіалізмом. А книжка — це так само товар. Пригадую, у 1996—98 роках українська книжка була таким собі «нішовим» товаром: кілька імен, відсутність жанрового розмаїття, мізерні тиражі... Я ходив від книгарні до книгарні у пошуках творів вітчизняних авторів. Коли у продавців запитував, де вони представлені, ті байдуже вказували на поличку- дві десь там у кутку... Я знав чимало людей, які охоче купували би вітчизняні книжки, проте не знали, де їх знайти. Це одна із причин, чому в 1999 році «Крафт Фудз Україна» разом з каналом «1+1» взялися за проведення літературного конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова». Ми хотіли розпочати процес (розуміючи, що він буде непростим), який би привів до існування на книжковому ринку масової літератури, українських бестселерів. І першою умовою було об’єктивне та професійне журі (письменники, літературні критики, кіносценаристи). Вже кілька років поспіль його очолює Юрій Мушкетик. Другою — достойна матеріальна винагорода: перше місце — 18 тисяч гривень, друге місце — 6 тисяч, третє місце — 4 тисячі та лауреатство — по тисячі гривень. Гадаю, ми розуміли, що іміджевою премія може бути тільки на розвинутому книжковому ринку. І третя умова — реклама. Нині конкурс має інформаційне промо на телеканалі «1+1», на радіо, в «Дні» та ще у кількох газетах.

«Коронація слова» — громадський проект, адже наша компанія має обов’язок перед суспільством — не тільки запропонувати українцям якісні товари, а й збагатити їх духовно. Очевидно, його повинна відчувати кожна фірма чи то з вітчизняним, чи то із закордонним капіталом. Адже за нинішніх обставин держава не матиме й не повинна мати того пропагандистського впливу на культурний простір, як колись. Зараз вона потребує побудувати здорове повноцінне суспільство непрямими важелями, наприклад, оподаткуванням, пільгами. У таких обставинах необхідно, щоб приватний бізнес підтримував українську культуру. Наша ситуація — унікальна. За кордоном, наприклад, видавництва вже століттями, а телеканали — десятиліттями працюють на комерційній основі. У другій половині XIX століття дуже швидким темпом відбулася індустріалізація в Європі та Північній Америці. У той час меценати вкладали гроші в національне мистецтво для його популяризації. Ми, власне, мусимо пройти цей період, коли не тільки нагромаджується капітал, але цей капітал фінансує й розвиток національної культури.

— Пане Юрію, які тенденції ви як людина небайдужа помітили на вітчизняному книжковому ринку за ці п’ять років?

— Ситуація дуже змінилася. Збільшилася жанрова пропозиція книжок, з’явилося більше видавництв. Зараз організатори «Коронації слова» запропонували видавцям тендер на друк своїх книжок, до умов якого входять якісна поліграфія, цікавий дизайн, широка мережа реалізації... Проте тиражі й надалі залишаються малими — три- шість тисяч. На початку 90 х вони були взагалі тисяча примірників... Зараз десять тисяч вважаються добрим накладом.

— А який тираж є оптимальним для України сьогодні?

— Це можна вирахувати, взявши за основу наклади в Англії, Франції, Німеччині, де приблизно проживає стільки ж населення, як в Україні. Я цікавився тиражами у радянські часи: вони ніколи не були меншими за 150—200 тисяч для бестселера, який потім ще й перевидавався. Очевидно, сто тисяч екземплярів нині — мінімальний тираж.

Як і будь-якому товару, книжкам також потрібна реклама. Без неї продавці не дуже охоче беруться продавати вітчизняні видання. І читачеві теж, напевно, складніше орієнтуватися серед нових надходжень. Премійовані, прорекламовані твори швидше розкуповуються. Тому цього року рекламуватимемо кожну книжку переможця та лауреата «Коронації слова», а разом з тим і самого письменника та видавництво. Невирішеною надалі залишається проблема з книгорозповсюдженням. Видавці нарікають на торгівлю, мовляв, не бере українську продукцію або ж бере малу кількість. Деякі продавці чи власники книгарень не вважають українську книжку за товар і свідомо приймають рішення понести втрати на ній, заробивши на іноземній продукції. Але це ж навіть з погляду бізнесу не дуже розумно.

Думаю, що як в економіці держава захищає свого виробника, поки він не зможе конкурувати з імпортом, так само держава зобов’язана надати захист для свого видавця, поки той не стане конкурентоспроможний із завезеним товаром.

А це питання митного, податкового законодавства, податкові пільги на меценатство, тобто непряме регулювання ринку.

— Розкажіть про перебіг «Коронації слова — 2004». На минулорічному Форумі видавців у Львові ви оголосили про розширення умов конкурсу: окрім романів та кіносценаріїв, можна надсилати і п’єси. Чим це зумовлено?

— Урочиста ювілейна церемонія нагородження переможців та лауреатів «Коронації слова — 2004» пройде, як і торік, наприкінці квітня. До 1 лютого ми ще приймаємо твори. На початок січня їх надійшло: 476 романів та 419 кіносценаріїв та п’єс разом. Наші керівники проекту Микола Гриценко та Ніна Герасименко ведуть роботу з авторами. За останні роки ними було доопрацьовано близько сорока творів: в одному всередині губилася сюжетна лінія, в другому — образ дедалі ставав схематичніший... Бувало, на сторінках рукопису розписували, де автору варто скоротити діалог, де переробити сюжет, а де вмонтувати сцену. З одного боку ми, звичайно, могли від цих творів відмахнутися, а з другого — професійна честь нам цього не дозволяє. Вже з третього року проведення «Коронація слова» стала літературним рухом. Саме відтоді почали надходити твори авторів з Канади, США, Угорщини, Польщі, Росії, Казахстану, Молдови.

Взагалі набагато легше й дешевше видати книжку, ніж створити фільм. За п’ять років «Коронації слова» вийшло 39 творів наших переможців та лауреатів. Минулого року надруковані найновіші романи: «Останній герой» Олександра Вільчинського, володаря I премії, та «Синдром набутого імунодефіциту» Ярослави Івченко, володарки II премії. Готуються до друку наступні 12 романів інших переможців та лауреатів. Ми мали проблеми з виданням наших книжок у зв’язку із перепадами з пільгами. Деякі видавництва, вичікуючи, припинили свою роботу на певний час. Потім, коли пільги було відновлено, всі зосередилися на виборах. Від багатьох виробників в Україні, зокрема кондитерських виробів, податкова служба вимагала сплатити податки на три місяці наперед. Ситуація була незрозумілою. Це, очевидно, відбирало обігові кошти для друку наших книжок та їхньої реалізації.

З кіносценаріями складніше. За роботою лауреата конкурсу Олександра Жовни «Експеримент» режисер Роман Балаян зняв фільм. Однак це був поодинокий випадок. Наші партнери — канал «1+1» — зараз активно цікавляться «коронованими» романами «Репетитор» Анни Хоми та «Елементал» Василя Шкляра. У них є задум саме за цими творами написати кіносценарії. Думаю, до закінчення п’ятого року конкурсу зможемо видати кіносценарії та п’єси окремими збірниками й запропонувати їх на розгляд нашим кіностудіям та театрам. Власне, ідея про розширення умов конкурсу йшла від самих членів журі «Коронації слова» — відомих театральних критиків. Вони говорили, що театр потребує нових цікавих постановок. Зрештою, театральний сценарій — значно менший ризик для продюсерів, ніж кіносценарій.

СУСПІЛЬНІ ЯВИЩА ПОРОДЖУЮТЬ СВОЇХ АВТОРІВ

— Про події в Україні останніх двох місяців написано багато пісень, віршів, складено анекдоти, створено анімацію та комп’ютерну графіку... А у вас вже є такі прецеденти?

— Я думаю, що усі суспільні явища породжують своїх авторів, які тоді й пишуть про це. Було б дивно, якби події помаранчевої революції література не відобразила. На конкурс вже надійшли твори за таким жанровим визначенням, як політична сатира, політичний детектив, в яких зображується помаранчева революція, де герой вирішує свої внутрішні проблеми, — скажімо, чи бути йому українцем... Раніше у нас був тільки один твір такого спрямування — «Варфоломієва ніч» Марини Гримич. Українська література останніх років має соціальну спрямованість. І це добре. У попередні роки, коли по телебаченню йшли здебільшого бойовики та фільми жахів, до нас надходило багато кримінальних романів. Варто зазначити, що характерною рисою сучасної прози є те, що в ній немає дистильовано-чистих жанрів. У тих же детективах Андрія Кокотюхи чи Олександра Вільчинського розв’язуються суспільно-політичні проблеми. У любовному романі «Містичний вальс» авторка Наталка Очкур торкається історії.

— Хто і з яких регіонів вам пише найбільше?

— Пишуть люди різного віку, хоча переважають молоді. Професійна й суспільна діяльність авторів найрізноманітніша: лікарі та вчителі, охоронці банків і журналісти, океанологи, режисери та їхні помічники... Більшість з них написали свій перший роман на конкурс «Коронація слова». Декотрі надсилають свої роботи і вдруге, і втретє. От, скажімо, романістка Марина Гримич одного року стала лауреатом і отримала заохочувальну премію за жіночий роман «Ти чуєш, Марго?» (це її перший твір написаний під впливом нашого конкурсу), а через два роки — виборола I премію за історіософський роман «Егоїст». Причому на засіданні журі ніхто із наших шанованих митців не міг подумати, що за текстом «Егоїста» стоїть жінка (конкурсанти підписуються псевдонімом, вказуючи справжнє ім’я та прізвище на окремому конверті). Авторка вдосконалювалася за цей час, демонструючи різні зразки та жанри прози.

Як тільки-но оголошуємо про початок конкурсу, через два тижні вже отримуємо нові надходження. Найперше реагують жителі Львова та області. Відразу приєднується Івано-Франківська, Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Запорізька області. Київ до останніх місяців реагує дуже мляво: дає запити про умови, цікавиться, де можна прочитати вже видані наші книжки, а чи можна надсилати поезію?.. Зате в останні місяць- два столиця надсилає все те, що не додала за усю рекламну кампанію. Цього року дуже активно почали писати Чернігів, Вінниця, Черкаси та Житомир. Раніше ці області зараховували до пасивних. Можливо, тому, що, наприклад, кілька наших переможців були із Черкаської області: Марина Павленко (м. Умань), Володимир Ткаченко (м. Сміла). Отже, нам пише вся Україна.

— Та все ж, що є «Коронація слова» для її авторів, читачів?

— «Коронація слова» починала функціонувати як конкурс гостросюжетної прози. І саме такій прозі надавалася перевага перші два роки. А потім ми зауважили, що література так званого сугестивного типу якось залишається поза увагою наших експертів. Нині конкурс пропонує літературу для будь- якого читача, а це проза як інтелектуального рівня, так і гостросюжетного. Раніше усі читали здебільшого перекладну популярну літературу. «Коронація слова» засвідчила, що українська масова література може бути якісною й вона потрібна. Наші найяскравіші імена — Марина Гримич, Василь Шкляр, Андрій Кокотюха... Відкриття конкурсу: Наталка Очкур, Ярослава Івченко, Володимир Лис, Олександр Шевченко... Врешті-решт ми представили новітню прозу, й до нас почала прислухатися Академія Наук України. У Інституті літератури ім. Тараса Шевченка пишеться історія української літератури в десяти томах. Частина розділу відведена саме популярній комерційній літературі, в основному це стосується переможців та лауреатів конкурсів «Коронація слова», «Золотий Бабай», «Смолоскип», «Гранослов».

За допомогу в підготовці матеріалу висловлюємо подяку координатору Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» Ніні ГЕРАСИМЕНКО.