Лики Ісуса в Будинку Турбіних

— Напевно важко готувати експозицію, присвячену одній особі?

— Та що ви, такій, як Булгаков, шалено легко. Хоча це не тільки його музей, але й киян, які двадцять років домагалися його відкриття.

— Як вам здається, наскільки сьогоднішня атмосфера в музеї близька до булгаковського духу?

— Я переконана, що, не розбудивши своє особисте почуття, ти не зрозумієш іншого. Я ніколи, напевно, не зможу збагнути, що відбувалося з Булгаковим, коли він писав, але я відчуваю шкірою, коли йому було боляче, коли його не розуміли. Наприклад, Булгаков пише, що в будинку у Турбіних була кімната для книжок. А в його реальному, батьківському домі книжок майже не було, і книгозбірня у Турбіних — це, мабуть, його втілена мрія. Так що в нашій «книжковій» кімнаті стелажі приречені бути порожніми. Але це наш подарунок Булгакову, як і кімната Миколки, яку ми називаємо кабінетом Михайла Афанасійовича. Експозиція глибоко містична, адже ніхто з нас, працівників музею, не відчуває Булгакова померлим. Ви знаєте цю, вже легендарну історію, як 1991 року, під час відкриття музею, після слів: «А тепер прошу до будинку», в абсолютно чистому, безхмарному небі раптово пролунав грім. Після цього запанувала справді заворожена тиша, всі відчули присутність чогось ірреального. Тому, повторю, у мене ставлення до музею Булгакова, як до його справжнього будинку. Моє бачення «Білої гвардії» — це море крові, сніговий буран і тоненькі кремові штори, які намагаються захистити людей. І захистили ж: війна пройшла, а Будинок стоїть, і до нього приходять люди. Я зрозуміла, що тема, яка мене найбільше цікавить, — це пам’ять. Людина тільки тоді людина, коли вона пам’ятає про те, чого з нею не було. І в цьому допомагають саме музейні речі — вони зберігають пам’ять про тих людей, які ними користувалися. Адже пробудити пам’ять дуже просто. Треба не бути байдужим до близьких, розпитати їх. Людина і її досвід — унікальні, але за кожною конкретно стоїть пам’ять мільйонів.

— А відкрита нещодавно на нижньому поверсі Будинку виставка — логічне продовження основної, вже знайомої відвідувачам музею експозиції?

— Тут репрезентовано частину збереженої колекції Василя Ілліча Екземплярського «Лики Ісуса Христа в зображеннях», яку, за повір’ями, автор «Майстра і Маргарити» бачив і вивчав. Насправді з нею працювала молодша сестра Михайла Афанасійовича. Колекція тривалий час вважалася загубленою, але, на щастя, відшукалася в родині нащадків відомого в Києві священика отця Олександра Глаголєва. Завдяки Фондові сприяння розвитку мистецтва України «Лики Ісуса» тепер у нашій експозиції.

— Кіро Миколаївно, Булгаков, мабуть, не випадково з’явився у вашому житті?

— Мені Булгакова передано як спадщину від батька, якому пощастило бути знайомим з сестрою письменника Надією Афанасіївною. Я з дитинства жила в любові до Булгакова. Він для мене — втілення ідеалу.

— Булгаков-письменник чи реальний Булгаков з його непростим характером?

— Я вважаю, що суть творчої людини видно не зі спогадів сучасників про нього, а лише з його власних творів. У книзі збрехати не можна...