Листи чарівниці з Богданівки

У стінах музею лунали щирі вірші-посвяти та пісні — і авторські, і українські народні, які так любила Катерина Василівна. Переглядали пам’ятні світлини, згадували, ділились враженнями. Але головною подією стала презентація перевиданих і доповнених видань письменника і мистецтвознавця Миколи Кагарлицького «Квіти, мої діти», «Листами, мов зорею, засвітилася», «Катерина Білокур очима сучасників. Частина I», які не лише демонструють літературний дар геніальної українки, а й відкривають таїни її душі — ніким нерозгаданої загадки.

ОЧІ ЗЕМЛІ

Білокур народилася 7 грудня 1900 року в день святої великомучениці Катерини. І назвали її Катериною, що ніби визначило її долю — страждати все життя, як і свята її посестра. Так написав про свою улюбленицю дослідник її життя Микола Кагарлицький.

«Щедро посіявши на полотнах калину, мальви, півонії, жоржини, нагідки, ромашки, чорнобривці, барвінок, кручені паничі, колосся жита, пшениці, ячменю, головки соняшників — найулюбленіші квіти рідної землі, символи її поетичного народу, — вона такою всесильною любов’ю їх опромінила, що зійшли вони на її полотнах набагато чарівнішими, одухотворенішими, загадковішими, ніж у натуральному бутті», — відзначав він.

«ПЕЙЗАЖ З ВІТРЯКОМ»

Художниця-самоука з Богданівки, як себе називала Катерина Білокур, квіти мала за живих істот, які мають душу, окрасою і очима Землі. Ніколи не зривала живих квітів, вважала, що це — гріх, а малювала їх з натури. За потрібною для картини квіткою йшла хворими ногами за 20 — 30 кілометрів у ліс під Пирятин, у мальовничі куточки Яготина.

У ПОШУКАХ ЛИСТІВ

Кілометри важкого шляху долав і дослідник творчості «чарівниці з Богданівки» й «звитяжниці духу» — Микола Кагарлицький, протягом тридцяти років збираючи по крихтах, мов цінний скарб, листи, які вважав такими ж талановитими, як і картини. Мріяв про той день, коли вони будуть опубліковані і стануть духовним набутком усього народу.

Щоб дізнатися про найменші подробиці з життя художниці, він їхав до Богданівки звичайною електричкою, а потім йшов по бездоріжжю пішки, через болото, досить примітивним у той час переходом із сусіднього села, згадує нині Ольга ШАПОВАЛ, — завідувачка Меморіального музею-садиби Катерини Білокур у селі Богданівка.

«ЦАР-КОЛОС». 1950 РІК

«У Богданівці пам’ятають, як одного разу, хворий, з високою температурою, поїхав дістати черговий лист чи спогад. Брів ранньої весни через річку по коліна в холодній воді, попри хворобу нирок, добираючись уночі до села. Його ніщо не зупиняло!», — розповідає вона.

Микола Феодосійович невтомно стукав у двері високих кабінетів і авторитетних літераторів, для яких опублікувати листи вже відомої народної художниці навіть у 80-ті роки минулого століття, значило ризикнути своєю кар’єрою. Йому відмовляли, а він знову стукав..

Лише 1982 року вперше невелика добірка листів унікальної епістолярної спадщини Катерини Білокур була вперше надрукована в березневому числі «Вітчизни». Згодом побачили світ і книжки Миколи Кагарлицького, які, на жаль, виходили невеликими накладами. Тому перевидання їх сьогодні важко переоцінити.

ПОДАРУНОК МУЗЕЮ

Уже надрукованим у збірці побачила лист Катерини Білокур письменниця Оксана Давидова, віднайдений у сімейному архіві дідуся — художника Івана Шила. Рік тому вона з хвилюванням читала його в стінах цього ж музею.

КАТЕРИНА БІЛОКУР. ПОРТРЕТ ОЛІ БІЛОКУР. 1928 РІК

У листі Катерина Василівна по-материнськи лагідно радить сільському вчителю як краще малювати. Адже вона, як ніхто знала, як важливі підтримка і дружня порада для людина, яка самостійно опановує мистецтво живопису. Цей безцінний лист і надалі буде зберігатися в родині пані Оксани, як сімейна реліквія, але його історія матиме своє продовження.

«У Недригалівському краєзнавчому музеї планують відкрити виставку робіт Івана Шила, де будуть представлені його картини та документи. Серед експонатів почесне місце посяде і нове видання книжки «Листами, мов зорею, засвітилася», — поділилася планами пані Оксана.

Ще один лист Катерини Білокур до мистецтвознавця Ніни Іванівни Велігодської, який був, вочевидь, одним з останніх її листів, віднині зберігатиметься в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Цей щедрий подарунок музею зробила Ольга Кагарлицька — вдова письменника.

У цьому трагічному посланні вже тяжко хвора художниця, яка ще доглядала стару матір, просила привезти їй якихось харчів — пшона, цукру, олії, придбавши їх за її ж кошти. «Якщо навіть машину не змастити, то вона не поїде», — писала Катерина Василівна, вибачаючись, що турбує.

Ольга Кагарлицька, попри поважний вік, продовжує подвижницьку діяльність свого чоловіка. Адже і сьогодні, щоб здійснити перевидання його книжок, теж потрібно стукати до кабінетів, в яких, на жаль, не всі знають про життєвий і науковий подвиг Миколи Кагарлицького. Тому пропозиція назвати одну з вулиць столиці його ім’ям, поки що не отримала позитивного вирішення, мовляв, «маловідома людина», з сумом зазначила Ольга Зіновіївна. 

Але, як і Миколі Феодосійовичу, їй щастить на щирих людей, закоханих у народне мистецтво. Це працівники видавництва «Альянт» і «Щасливої друкарні», які не лише здійснюють видання книжок про народну художницю України, а й згуртовують навколо себе її прихильників.

ВІДКРИТИ СВІЙ «КОСМОС»

«Подивитись і надихнутись картинами Катерини Білокур я приходжу до музею декоративного мистецтва з п’яти років», — розповідає одна з них — Іванна Братусь, виконавиця й авторка пісні-присвяти «Катерино, малюй».

«Раніше до музею я приходила з мамою — Галиною Лактіоновою. Вона в мене була незвичайна. Кандидат педагогічних наук, професор. Заснувала в Києві клуб «Співуча родина», який працював понад 25 років у Будинку вчителя. Вона відродила жіночу освіту, відкривши ще в 90-ті роки вечірню жіночу гімназію.

АВТОПОРТРЕТ

Коли вперше побачила роботи Катерини Білокур, я відчула, як на мене зійшов «космос» її творчості. Я відчула, що це моє і тоді зрозуміла — маю, щось зробити для неї особливе. Вже дорослою написала пісню-присвяту».

Наслідуючи сімейні традиції, пані Іванна, мати трьох дітей, і нині приходить до улюбленого музею зі своєю родиною, щоб відкрити їй незбагненний світ білокурівського мистецтва.

 «Нашому музею дуже пощастило, адже ми маємо надзвичайно цікаву колекцію Катерини Білокур, яка складається з 37 творів. Більшість робіт були придбані Міністерством культури та музеєм на виставках, на яких були представлені роботи видатної художниці, якою нині захоплюється весь світ. 

А відсьогодні маємо в колекції ще одну цінність — лист, написаний рукою художниці — такий рідкісний і дорогий для нас документ», — зазначила генеральний директор музею Людмила Строкова.

Сьогодні кожен має можливість відкрити свій «космос» народної художниці, відвідавши постійно діючу «Білокурівську галерею» в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, а також взяти участь у культурно-мистецькій програмі «Білокурівський листопад», яка кожного року відбувається в стінах музею.