«Люди стали вільнішими, але хамство, жадібність, боягузтво нікуди не зникли»

Це сатирично-фантастична історія пригод Тараса Шевченка, який потрапляє до України на початку... 2014 року, де на Кобзаря чекає чимало сюрпризів. Анатолій Крим — майстер закручувати сюжет, у його творах гумор і драма сплітаються в химерний клубок. Окрім цього приводом поспілкуватися з письменником і драматургом стала його остання прем’єра в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра — вистава «Жіноча логіка», в Миколаєві — «Лист Богові», «Льовушка» і «Ліжко брати будемо», в Запоріжжі — «Жадання екстриму», поставлені різними режисерами за п’єсами А. Крима. Слід зауважити, що Анатолія Ісааковича можна назвати рекордсменом серед сучасних драматургів. Практично в кожному українському театрі йдуть вистави, поставлені за його п’єсами. Іноземні режисери теж виявляють інтерес до творчості А. Крима, за його сценаріями знімаються фільми та серіали.

— Чи «Украинская каб(б)ала», яку випустило харківське видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», відрізняється від того, що вийшло раніше у видавництві «Склянка часу»?

— Роман я закінчив влітку 2013 року. Насилу знайшов видавництво, в якому керівництво погодилося б надрукувати мій твір зі «скандальною темою», як його називали менеджери, прочитавши рукопис. Лише у «Склянці часу» директор видавництва Олександр Апальков ризикнув надрукувати «Украинскую каб(б)алу». Книга вийшла в непростий період — розпочався Майдан. Наклад був невеликий, і він дуже швидко розійшовся. Нині харківське видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» вирішило видати роман великим накладом.

— Анатолію Ісааковичу, ви писали роман напередодні ювілею Шевченка, але Майдан, анексія Криму, а тепер АТО на сході України змінили нас усіх. На ваш погляд, якби зараз ви писали книжку, чи вона б докорінно відрізнялася?

— Я не писав роман до ювілею. Його було задумано давно, писати його я розпочав влітку 2011 року, а за два роки поставив останню крапку. Не думаю, що сьогодні я що-небудь змінив би в романі. Він не про події, а про нас. Звичайно, після кривавих подій на Майдані, повідомлень із зони АТО, де щодня гинуть люди, ми змінилися. Але що змінилося в країні? Ніхто не покараний ні за розстріл Небесної Сотні, ні за корупцію, ні за зраду національним інтересам. У парламенті — «бойові друзі» Януковича, на своїх місцях і олігархи, й урядовці, та й нову владу з дуже великою натяжкою можна назвати «новою».

— В «Украинской каб(б)але» сталося диво, і Кобзар опинився в сучасному Києві. Пофантазуймо, якби Тарас Григорович встав і пройшовся нашою столицею, побачив нас сьогоднішніх, на ваш погляд, він порадів би чи засмутився б?

— У романі я описав реакцію Шевченка на сучасність до Майдану. Мені здається, що люди стали внутрішньо вільнішими, але хамство, жадібність, боязкість нікуди не зникли. Чи стало суспільство іншим? Вдивіться в обличчя наших парламентарів. Це наше дзеркало, яке й дасть вам відповідь.

— Біблійний Мойсей водив єврейський народ 40 років пустелею. Україна, як незалежна держава відзначила 23-тю річницю. Виходить, що половина людей нашої країни прокинулася і вийшла на Майдан, а інша половина немовби спить летаргічним сном і ностальгує за колишнім СРСР. Може, тому в Донецькій та Луганській областях стали популярними ідеї «русского мира»?

— У нас, на жаль, немає сьогодні ні пророків, ні лідерів, за якими піде більшість українців. Так, молодь більш активна і патріотична, вона перша піднялася за європейські принципи. Якщо ви пам’ятаєте, першими потерпілими на Майдані були студенти. Коли почалися бойові дії на сході, свою мужність показали не лише кадрові військові, а й бійці Національної гвардії та добровольчих батальйонів, які не служили в армії, відродився волонтерський рух. Це, звичайно, величезні зміни... А що ж до Мойсея... У моєму романі на аналогічне запитання відповідь один із героїв уточнює, що Мойсей ішов разом із народом, збиваючи ноги в кров, долаючи весь шлях пішки, а не на чолі натовпу на лімузині або в кареті. Отже, з вождями у нас деякий дефіцит. Десять років тому, під час Помаранчевої революції люди вийшли на Майдан, але черговий «месія» виявився провінційним хазяйчиком, яких так не любив Тарас Григорович. Та й зараз після Революції Гідності, люди не розуміють заради чого загинула Небесна Сотня. За те, що одних функціонерів замінили іншими?

— Виходить, що має рацію Бісмарк: «Революцію роблять романтики, а її плодами користуються циніки»...

— Розхожі речення набивають оскомину, але ці слова не втрачають своєї актуальності. На превеликий наш жаль.

— Ви один із найпопулярніших драматургів, чиї п’єси ставлять не лише в Україні, але й за кордоном. Остання прем’єра відбулася в Київському театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра. Виставу «Жіноча логіка» поставила молодий режисер Тамара Антропова, учениця Едуарда Митницького. Глядачі дуже тепло прийняли цю комедію, а вам, як авторові вистава сподобалася?

— Едуард Маркович не просто режисер високого класу, але ще й прекрасний педагог. Митницький дає своїм учням майданчик для експерименту та прояву своєї творчої фантазії. Можна говорити про «Школу Митницького», з якої виросло вже декілька поколінь цікавих режисерів. П’єса «Жіноча логіка» — це побутова комедія, написана мною давно. Але Тамара Антропова знайшла цікаву гротескову форму і дуже завзято сміється над запропонованою ситуацією.

— Розкажіть, які ваші п’єси цього року були поставлені в інших театрах?

— Нещодавно я приїхав із Болгарії, де відбулася прем’єра сумної комедії «Ліжко брати будемо?» (виставу назвали «Брудершафт»), в якій прекрасно виступив корифей болгарського театру Васил Михайлов. У листопаді в Запорізькому театрі ім. В. Магара поставили «Жадання екстриму», а днями я приїхав з Миколаєва, де в Українському академічному театрі драми та музичної комедії відбулося відразу декілька прем’єр, за моїми творами. Це комедія «Ліжко брати будемо», також «Лист Богові» й «Льовушка», вже знайомі київському глядачеві. У Миколаєві мене вразила публіка, яку театр виховував два десятиріччя. Посеред похмурої зими, з погано освітленими вулицями, я був свідком свята, де пані красувалися у вечірніх сукнях і туфлях на підборах, а чоловіки — в краватках. Люблять люди театр, хоча українська влада його впритул не помічає...

Сьогодні політики та державні мужі забувають про те, що країну без розвиненої культури, мистецтва, без європейські освіченого молодого покоління, що знає світову і національну класику, ми не побудуємо. А може, і не знають, як це робити. Ось чую, що «нова прогресивна» київська влада збирається за 100 млн гривень впровадити в метро wi-fi. Я, звичайно, прибічник прогресу, але чи потрібен сьогодні киянинові Інтернет на 20-хвилинному відтинку своєї мандрівки метрополітеном? Може, на ці гроші добудувати будівлю Театру на Подолі й відкрити, нарешті, нехай невеличкі, театри на Троєщині, Виноградарі, Оболоні? Ста мільйонів вистачить.

— Наприкінці листопада в Києві відбувся фестиваль «Тиждень актуальної п’єси», завдання якого — підтримувати і розвивати сучасну українську драматургію. Але критики постійно говорять, що сьогодні театрам бракує п’єс на сучасну тематику. Чи ви стежите за роботою своїх молодих колег?

— Постійно відчуваю цейтнот часу. Навіть свої п’єси, поставлені в різних театрах, не завжди встигаю подивитися. Але критики в усі часи, з моменту появи театру, нарікали на дефіцит п’єс. Кожна історична доба залишає два-три імені драматургів і півдюжини п’єс. Час сам добере п’єси і драматургів, які репрезентуватимуть період, у якому ми зараз живемо. Майданчиком для новинок мають стати театральні фестивалі. Є цікаві п’єси, з якими я познайомився на фестивалях у Кишиневі, Херсоні та інших містах. Є п’єси у молодих, які театри, на жаль, наразі не помічають. Можу назвати одне ім’я — Віра Маковей. Запам’ятайте його! Я переконаний, що в цього молодого драматурга дуже велике майбутнє. На жаль, наша столиця не може похвалитися масштабним театральним форумом, щоб на ньому свої найкращі і резонансні постановки показували колективи з різних міст України і якщо всі почали перейматися майбутніми реформами, то я б розпочав їх зі сфери культури. З театрів, філармоній, симфонічних оркестрів. Бо реформи під силу людям освіченим і духовно багатим.

ДОВІДКА «Дня»:

Анатолій Крим — прозаїк, драматург, сценарист. Народився 1946 р. у Вінниці. Закінчив Московський літературний інститут ім. М. Горького (майстерня В.Розова) . Автор декількох книжок прози і 10 п’єс. За його сценаріями знято фільми «Повернення блудного чоловіка», «Жадання екстриму», «Квартет для двох» та інші. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародних літературних премій. Живе і працює в Києві.