«Мені щоночі сниться, що ходжу!»

Благодійний вечір називається «Срібний князь блакитного екрану», і він відбудеться у Малій залі  палацу «Україна». Понад сорок років Олександр Сергійович був «обличчям та голосом» телевізійних новин, вів урядові урочистості, концерти, пісенні конкурси, фестивалі. Його незабутній тембр був відомий  мільйонам телеглядачів. Внаслідок тяжкої недуги О. Сафонов  уже восьмий рік прикутий до інвалідного візка і потребує допомоги небайдужих людей. Після обстеження і курсу реабілітації з’явилась надія на одужання. Але для лікування потрібні чималі кошти, тому друзі й колеги  вирішили провести благодійний захід у Києві.

Найвідомішого диктора вважали не лише еталоном українського мовлення (за унікальний голос і чистоту вимови), а й законодавцем мод. Телебачення було його життям...

«Я МУСИВ УСІМ ДОВЕСТИ, ЩО ЗДАТНИЙ ВИЖИТИ І ВІДБУТИСЯ»

— Коли я вперше почув голос Вілліса Коновера, диктора «Голосу Америки», тоді «захворів», — пригадує  Олександр САФОНОВ. — Усе творче життя звірявся з його дивовижним тембром... Моя родина скептично ставилася до мого вибору професії. Грав у джазі, співав, вів концертні програми. Я мусив усім довести, що здатний вижити і відбутися, незалежно ні від кого, і ні від чого. Був час, коли у Києві сидів на воді й хлібі (отримував стипендію 20 карбованців), але оплачував за окремий куточок  і носив польські краватки.

З Польщею у мене багато доброго в житті. Моя бабця — полька, і цей гонор інколи мене рятував у найскладніших ситуаціях, не давав впасти духом. Та й мову вивчив легесенько...

— Я вважаю Олександра Сафонова телевізійним диктором номер один в Україні, — визнає його колега по цеху, диктор Львівського телебачення Роман ЛЕМЕХА. — Саша поліглот. Він так «шваргоче» польською, як говорять у Кракові. Англійську знає перфект, а його угорською захоплювалися будапештці!

— Цензура шліфувала і заокруглювала кожне слово, яке диктор мав сказати, — продовжує розповідь О. Сафонов. — Найбільші проблеми (з моїм зростом 192 см) я мав з костюмами, які були у той час дефіцитом. У 1960-х мав усього два. Рятувався під час поїздок за кордон, де купував взуття, сорочки, костюми і краватки. Так, завдяки закордонним майстрам, мене довгі роки вважали законодавцем моди на телебаченні. А тоді, у Львові, мав блакитний костюм, який мені пошили на випускний вечір у школі. На другий, темний, тканину купив у комісійному магазині, і його теж пошили в ательє. Але почав носити різні хусточки, краватки. Я жив поруч із готелем «Львів» і стригся там у Анатолія Доріна. Якось приніс йому журнал, і він намагався щось вчудити з моїм волоссям під модельну журнальну стрижку. З тією стрижкою моя фотографія перебувала довший час на вітрині фотоательє в центрі Львова, навпроти тодішнього пам’ятника Леніну. А фото Романа Лемехи було на вітрині фотоательє навпроти Головної пошти. Він підстригався на вулиці Руській, а пізніше — в «Чародійці».

«Я ОДРУЖИВСЯ ІЗ ПРОФЕСІЄЮ!»

— До столиці я перебрався у 1978 році. Обміняв свою однокімнатну львівську квартиру на київську. Тоді це було розкішшю, хоч починав з району Святошин (11 «квадратів» кімнатка і п’ять — кухня), і от став киянином... — згадує диктор.

На Українському телебаченні Олександр Сафонов читав усі постанови ЦК КПРС і КПУ. «Інколи навіть телефонували з приймальні ЦК і просили, щоб саме я щось прочитав, — каже Олександр Сергійович. — І некрологи читав... Я ж «поховав» усіх генеральних секретарів ЦК КПРС! Усе почалося з Брежнєва. От часи були... З ранку до вечора грає класика по телебаченню, народ знає з «Голосу Америки», що Льоня помер, а офіційного повідомлення немає. Так, Брежнєва ховав аж п’ять днів! Навіть якийсь гуморист надіслав листа на Українське телебачення, в якому, зокрема, написав: «...і як тільки витримало ваше мужнє серце п’ять днів ховати Генсека? Вам за це треба присвоїти звання героя»...

Я ніколи не був членом партії. Мені ж довелося читати повідомлення й про ГКЧП. Через це на якийсь час мене навіть відлучили від ефіру. Вішали ярлики. А я виконував свій професійний обов’язок, хоча мені самому це дуже не подобалося...

«ЛИШЕ ПОЧИНАЄШ КАЗАТИ СЛОВО «НАРОДНА ...» ЧИ «НАРОДНИЙ ...», А З ГЛЯДАЦЬКОЇ ЗАЛИ ЗРИВАЄТЬСЯ МОРЕ ОПЛЕСКІВ»

— Багато концертів вів із Оленою Коваленко — відомим і улюбленим диктором Українського радіо, — повертається спогадами у ті роки легенда ТБ. — Вона була вже у поважному віці й тому не виходила на сцену, а лише через мікрофон лунав її голос. Звісно, що я сам не міг вийти, тому провів сотні концертів теж із-за лаштунків, де було чути лише мій голос. Організатором і постановником найбільших державних і святкових чи урочистих дійств був Борис Шарварко. Хоч не раз його лаяли і дорікали за деякі моменти, все ж кращого режисера від нього ми тепер не маємо.

Завдяки Борису Георгійовичу, я вів перші фестивалі «Пісенний вернісаж» разом зі співачкою Оксаною Білозір. А Дні культури України в усіх республіках СРСР, зарубіжні вояжі майстрів мистецтв у країни соціалізму не обходилися без мене.

На відміну від телебачення, де читав офіційні новини, на естрадних концертах міг виявити свої акторські здібності.

Коли оголошував виступ Софії Ротару, завжди був внутрішній емоційний підйом. У кожному концерті були ті, кого глядач чекав з особливим нетерпінням, ще лиш починаєш казати слово «народна ...» чи «народний ...», а з глядацької зали зривається море оплесків. Улюбленці, переважно, закінчували дійства. Коли оголошував у Києві вихід своїх земляків, в душі завжди щось переверталося. Любив і люблю пісні Ігоря Білозіра та його «Ватри».

Тоді ми мали українську естрадну пісню найвищих зразків. Та ж «Червона рута» Володимира Івасюка, «Два кольори» Олександра Білаша, пісні Ігоря Шамо, Платона Майбороди, Володимира Верменича, Левка Дутковського, Анатолія Горчинського, Ігоря Поклада, Віктора Морозова, Богдана Янівського...

Завжди слухав і очікував із нетерпінням на нові твори в репертуарі Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Івана Поповича, вокально-інструментальних ансамблів: «Смерічки», «Кобзи» Жені Коваленка і «Ватри», «Арніки» чи «Світязя»... 

У Києві О. Сафонов змінив дев’ять помешкань. Ось у теперішньому, що на  вул. Лисенка, уславлений диктор у своїй квартирі — віч-на-віч із долею, і з тими, хто допомагає  йому в боротьбі з недугою.

— Я не одна, мені на зміну приходить ще одна жіночка, — каже Таня СИТНЮК. — Ми з Олександром Сергійовичем майже родичі. Його старша сестра Світлана вийшла заміж за мого рідного брата. Вони живуть у Росії. А я вже шість років допомагаю Олександру. Він оптиміст. Лишень без сторонньої допомоги не може обійтися. Після інсульту не працюють ноги. Є й інші болячки, проте не нарікає на долю, мужньо переносить усе...

На благодійному концерті у Палаці «Україна» виступатимуть: Іво Бобул, Оксана Білозір, Віталій та Світлана Білоножки, Іван Попович, Анатолій Матвійчук, Надія Шестак, Павло Зібров, Юрій Рибчинський, Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Тамара Стратієнко, Тетяна Цимбал, Ніна Матвієнко, Євген Коваленко і ВІА «Кобза», Лідія Михайленко, Оксана Пекун, Любов та Віктор Анісімови, квартет «Гетьман», Петро Мага, Тетяна Піскарьова,Сергій Шишкін.  Організатором вечора є  колектив НПМ «Україна».

Перерахувати кошти на лікування можна на благодійний рахунок Олександра Сергійовича Сафонова 5168 7573 1352 1439 (картка «Приватбанку»)