«Міф Роду»

Минає четвертий рік загибелі співака-воїна, Героя України Василя Сліпака. Щороку до трагічної дати — 29 червня відбувається міжнародний марафон Пам’яті, який завершується в Національній музичні академії України імені П. І. Чайковського у Великому залі, що носить його  ім’я. Цьогоріч теж складається ланцюг  музичних присвят, але адаптованих до карантинних реалій — у вигляді онлайн-концертів. На жаль, заплановане на 29 червня масштабне музично-театральне дійство «Міф Роду», присвячене Василю Сліпаку, здійснити у нинішніх умовах не можливо. Між тим, «Міф Роду» є лише одна з частин великого міжнародного мистецького проекту, що має назву «Молода опера «Ukraine Terra Incognita».

У драматичній історії української культури ХХ (і не тільки) століття найяскравіші спалахи-періоди виникали в найбільш складні й важкі часи. Такі знакові її сторінки, як «Розстріляне відродження» —1930-х, «Київський авангард» 1960-х, «Неофольклорна хвиля» 1970-х припали на часи крутих суспільних зрушень. Є й зворотній зв’язок: геніальні протестні явища мистецтва викликали нещадну репресивну реакцію влади проти їх творців. Абсолютно різні за мистецьким дискурсом, представники різних художніх спрямувань єдналися навколо спільної національної ідеї — незалежності України, її права на власний шлях у світовій історії...

ХХІ століття принесло країні не менш жорсткі виклики, на які мистецтво реагує теж чутливо й далекозоро. Піднялася нова хвиля молодих талановитих творців, які також прагнуть через мистецтво боронити свої історичні коріння, право на самоідентичність, захищати національні духовні цінності. Вони знаходять нові шляхи, гуртуючи навколо себе творчих пасіонаріїв, здатних гори звернути для втілення своїх ідей, здійснюючи сміливі новаторські шукання.               

Ось саме така молода творча команда (про неї пізніше) запропонувала амбітний мистецький проект, мета якого презентувати світу молоде музично-театральне мистецтво України. Йдеться про створення масштабного синкретичного дійства, жанр якого умовно можна назвати «опера-міф».  Але спочатку була тема, і тема дуже важлива й завжди сучасна — основи духовного буття: Рід, Земля, Дім, Любов, Захист. Можливості креативного «озвучення» цих укорінених понять автори побачили у найдавнішому способі відтворення художнього світобачення — міфі, метамові і надзнаках міфотворчості. Тож опера складається з п’яти частин-символів: «Міф Роду», «Міф Степу», «Міф Дому», «Міф Любові»,  «Міф Залізного Серця».

Авторкою ідеї та арт-директором проекту є відома режисерка, співачка, дослідниця автентичного співу Уляна ГОРБАЧЕВСЬКА, його керівницею — виконавча директорка «YMCA Lviv» Олександра Сорокопуд. Музику створює випускниця Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка та Королівської Консерваторії в Гаазі (Нідерланди), композиторка Марія Олійник. У проектній команді також Юрко Вовкогон, Анастасія Безпалова, Орест Сліпак («Фундація Василя Сліпака»),  Алім Алієв («Кримський Дім»), які  співпрацюють з митцями та менеджерами зі Львова та Києва.

— Проєкт відкриватиме для українців глибинні коди нашої культури, виражені у модерних формах, а для світу — молоду Україну, де твориться сучасне мистецтво, де люди готові жертвувати своїм життям за свою країну, за свободу. Ще одна мета — об’єднати українців навколо мистецтва і навколо шанування своїх героїв, якби пафосно це не звучало, —  уточнює контент проєкту його речник Юрко ВОВКОГОН. — Тому що найважливіша річ — це вдячність людям, які віддали своє життя для того, щоби ти далі міг творити. І найкращий спосіб вшанувати пам’ять героя — продовжити справу, якою він жив. Незавершена війна іде, по суті, за нову ідентичність учорашніх рабів. Тому вбачаємо в нашому проекті своєрідне щеплення від комплексу меншовартості. І нам важливо, аби ця ідентичність була українською. Саме тому в основі мистецького проекту — українські пісні.

 — Так, пісні, як міфологічні пласти складають п’ять міфів, що створюють монументальне епічне полотно України, — продовжує Уляна Горбачевська. — Через ці пісні промовляє вся  краса, вся велич нашої країни. Для іноземців Україна — terra incognita. Тому на різних рівнях — це крутий меседж для світу і для нас самих про себе, про свою силу і красу. Якщо ми будемо усвідомлювати багатство своєї культури — говорю, насамперед, про музику — і свої витоки в ній, а наступну музику творити на нашій неповторності, тоді переконаємось, що ми не схожі ні на кого, цим і будемо цікаві світові. Над оперою працюємо не перший рік. Уже було складено лібрето, та сталася трагедія — загинув Василь Сліпак. Перед тим я мала переписку з ним у ФБ про українське багатоголосся, яке незаслужено незнане у світі. І в опері з’явився «Міф про Залізне серце» — про вічного воїна, захисника України, нашого Мамая, який понад тисячу років стоїть на розламі цивілізацій і захищає, насправді, європейські цінності. Тож першу частину опери «Міф Роду» присвячуємо Пам’яті воїна-співака Василя Сліпака й усіх воїнів, що полягли за Україну тепер і в попередніх поколіннях.

За творчим задумом, «опера-міф» є синтезом сучасного симфонічного оркестру, модерної хореографії, відео-арту, хору, співочого ансамблю (до речі, в його складі — актор театру ім. Леся Курбаса, виконавець головної ролі у фільмі «Червоний» Микола Береза) та солістів, які створюватимуть на сцені музичні імпровізації. Стрижнем і головними «персонажами» опери слугують народні й авторські тексти та прадавні народні пісні, більшість з яких майже невідомі. Вони звучатимуть в архаїчному виконанні, що має передати  закладений в них сакральний смисл, енергетичний образ-символ.

Поєднання народних пісенних джерел, автентичного співу з авангардною партитурою для симфонічного оркестру здійснив ще в 1978 році Євген Станкович. Його геніальний твір «Коли цвіте папороть» мав би розпочати в історії світової музики новий жанр — «фольк-оперу». Але її вихід на сцену зупинив ідеологічний «стоп-кран»: надто потужну енергетику спротиву несли стрілецькі, героїчні народні пісні, а прадавні купальські обряди дражливо свідчили про «три-тисячолітню» (Григорій Сковорода) національну історію. «Что-то Украина начала играться в самостийность» (майже дослівно) — такий «вердикт» фольк-опері Євгена Станковича виніс у Москві тодішній секретар по ідеології ЦК КПРС. Тож, у певній мірі, творча молодь ХХІ століття продовжує її ідеї у новітніх художніх вимірах.

Звісно, для здійснення складного арт-проекту необхідні універсальні актори, які володіли б різними видами мистецтва. Про це й говорить Уляна Горбачевська: «Потрібні не просто співаки, а ті «античні» актори, які поєднували б спів, декламацію, пластику, рухи тіла, аби передати глибинні меседжі тисячолітнього фольклору, що дало б можливість слухачу зануритись у товщу неперервної духовної традиції, а не просто ще раз сказати собі: «Які ж гарні у нас пісні!». Адже оті стародавні веснянки, колискові, весільні —  не просто пісні, це художня екзистенція світоглядної ментальності народу. На щастя, маємо чудову молоду команду акторів, музикантів, які усвідомлюють, що може бути щось набагато більше, ніж пісня. Це має бути справді автентичний фольклор, який треба відтворювати тим єдино «правильним» звуком, що доносить розмову з вічним Всесвітом, той спів, який наче звучання сковородинської сопілки, втішає і зцілює людину. Тому й досліджуємо смисл тексту, мелодії на «молекулярному» рівні та прагнемо відтворити її щонайглибшу сутність, як відлуння звуків історичного духовного інструменту.

P.S.

До здійснення задуму молода команда теж підійшла креативно: крім подання проекту на розгляд Українського культурного фонду, відкрили збір коштів на «Спільнокошт», який знайшов багатьох волонтерів-прихильників творчості молодих. Адже об’єднати українців навколо новітнього мистецтва є одним із надзавдань проекту, який слушно можна назвати «народним проектом». Тож, є впевненість, що сміливий задум творчої молоді здійсниться!