Монолог для Ярослава Стельмаха
Тяжко звикнути до думки та змиритися з тим, що немає з нами чудового українського драматурга Ярослава Стельмаха, якому виповнилося б 55.
Літературно-театральна громадськість широко відзначила цю дату.
Спілка письменників України приурочила до цієї події презентацію Фонду ім. Михайла та Ярослава Стельмахів (президент — Микола Жулинський) і книжки спогадів Людмили Стельмах «Мій кіт за тобою скучив». Як писала вже газета «День», на вечір прийшло так багато людей, що не вистачило стільців, які збирали з усіх кімнат Будинку письменників. Стояли навіть у коридорі. Серед гостей було чимало видатних літераторів, провідних майстрів сцени, кіно, театрознавців. Спогадами поділилися письменник Володимир Яворівський, режисер Лесь Танюк, директор Інституту літератури НАН України Микола Жулинський, перекладач Анатолій Перепадя, поет Анатолій Кичинський і актриса Раїса Недашківська. Преса відгукнулася на цю подію численними публікаціями — «День», «Дзеркало тижня», «Україна молода», «Київські Відомості», «Літературна Україна», «Культура і життя», журнали «Контрамарка», «Кіно-Театр».
Телепередача «Афіша», редактор Олена Пальчун, представила глядачеві ностальгічно-щемливий нарис про творчість драматурга.
Радіоканал «Культура» випустив у прямому ефірі дуже живу бесіду з дружиною Ярослава Михайловича про театр, драматургію й деякі цікаві події з життя Я. і М. Стельмахів, давши можливість слухачам ставити запитання, що їх цікавлять.
Безпосередньо в день народження Ярослава Стельмаха актори театру «Колесо» натхненно зіграли чудово поставлений художнім керівником Іриною Кліщевською спектакль «Емма» за його п’єсою, а потім разом із друзями сім’ї зібралися за нарядним столом, щоб ушанувати пам’ять свого драматурга й друга, що стало вже щорічною традицією. Зустріч була теплою, і, незважаючи на смуток і сльози в очах, звучало багато веселих спогадів, жартів самого Ярослава, деякі з яких ще за його життя стали афоризмами.
А Національний театр ім. Франка днями представив комедію автора «Кохання у стилі бароко», також присвячену світлій пам’яті Ярослава Михайловича. Постановка незабутнього Сергія Данченка живе на сцені театру, збираючи переповнений зал. Але в цей день актори, здавалося, перевершили себе, привнісши на сцену нові відтінки, роблячи спектакль ще більш іскрометним, примушуючи публіку буквально вибухати від реготу. І, як завжди на «Коханні у стилі бароко», зал і яруси заповнені, як завжди — аншлаг. За твердженням акторів, для них завжди щастя брати участь у п’єсі, «в якій є що грати». Невтомно меткий актор Анатолій Гнатюк у ролі Слуги, кожна його репліка викликала в залі нестримний сміх, як і поява актора Петра Панчука в ролі псаря Онисима — глядач вгамовує вікове прагнення справжньої комедії. Жіночна та емоційна Ірина Дворянин — Графиня. І як завжди вибух оплесків після її монологу — каскаду винахідливих, соковитих «лайок». Оце так панянка! Оце так графиня! До речі, перекладачі п’єси чи то російською, чи то білоруською, чи то грузинською зазнають неймовірних труднощів із цим блискучим монологом, засмучуючись, що важко знайти відповідники українському тексту, переворушивши заздалегідь купу словників. Винахідливість драматурга Стельмаха — неперевершена. Цей монолог театральні критики вважають уже класикою, називаючи «Кохання...» загальнонаціональним шлягером. Говорячи про спектакль, не хочеться обійти увагою жодного з талановитих акторів: ні Олега Стальчука, ні Ларису Руснак, ні Івана Кодубця, ні Володимира Зозулю. Не повертається язик назвати просто масовкою Слуг і «добірне товариство» — злагоджений комічний ансамбль, повноцінного і рівноцінного учасника дійства.
А потім Богдан Ступка з властивою йому дотепністю вміло «тамадував» на багатолюдному фуршеті, в якому взяли участь і члени Спілки письменників, і голова його київського відділення — академік Анатолій Погрібний.
Україна не забуває свого славетного сина — чудового драматурга, прозаїка, перекладача Ярослава Стельмаха. Він — з нами.
Вічна йому пам’ять і побажання довгого духовного життя.
