«Моцарт диригування»

Записи Рахліна користуються величезною популярністю у професійних музикантів і слухачів. Нещодавно в Ялті американський диригент Аркадій Лейтуш виконав завершальну частину Другої скрипкової партити Баха «Чакона» в обробці Рахліна для симфонічного оркестру, а потім на концертах у Києві та Нью-Йорку. Диригент Гобарт Ерл, який очолює Одеський філармонічний оркестр, постійно включає в програми твори за партитурами Рахліна. Неабиякі диригентська майстерність та артистизм Натана Григоровича виявилися перш за все в неповторному стилі, а також у щирості, простоті, вмінні втілити навіть дуже складний задум композитора так, що він ставав гранично ясним слухачеві. Під час виступу маестро бачив і відчував кожного оркестранта. Як відзначив музикознавець Георгій Кантор, «Рахлін був народжений керувати оркестром, слухав музику в собі, а потім, на концертах, траплялося чарівне: він проявляв те, що він чув, як світлину». Світова знаменитість, яка назавжди ввійшла до «золотого фонду» культури України, Натан Рахлін багато років жив і працював у Ялті.

Сьогодні Музей Натана Рахліна в Місхорі — один із двох приватних музеїв Криму, включених до путівника по пам’ятках півострова... Уявіть себе в... японському саду. У ландшафт вдало вписалися скульптурні фігури з шамоту та майоліки. Сад розташований терасами. Алея, увита виноградом, перетворюється на дві доріжки, які, поступово піднімаючись угору, повертаючи то праворуч, то ліворуч, приводять до будинку гостинних господарів — Елеонори та Ігоря Лисенків. У їхньому приватному володінні, крім дивовижного саду, знаходиться й дача-музей Натана Григоровича Рахліна, а скульптор Ігор Лисенко — єдиний онук видатного диригента, народного артиста СРСР, України, Татарстану, лауреата Державної премії, головного диригента та художнього керівника Державного симфонічного оркестру ТАРСР. Екскурсію музеєм для читачів «Дня» провів Ігор Лисенко.

СУРМАЧ І КОМДИВ

— Дід з’явився на світ у Сновську (нині м. Щорс) Чернігівської губернії 28 грудня 1905 р. (10 січня 1906 р.) в багатодітній родині, —почав свою розповідь Ігор ЛИСЕНКО. — Батьки рано звернули увагу на музичні здібності сина (батько Натана був капельмейстером, керував різними гуртами й невеликими оркестрами, що виконували всілякі п’єси, — від популярних увертюр до народної української та єврейської музики). Хлопчиком Натан грав на весіллях і міських святах. Потім підлітка прийняли до військового оркестру Червонокозачого полку бригади Котовського, де він був сурмачем.

— А як же він потрапив до знаменитого комдива?

— Коли дивізія Котовського зупинялася в його рідному містечку, комдив познайомився з музикальною родиною. Почувши, як Ноня (так у дитинстві звали Натана) грає практично на всіх, що потрапляли йому до рук, інструментах, Котовський сказав: «Будеш сурмачем у моїй дивізії!» Юний музикант із радістю погодився, а батьки не перешкоджали. У всіх походах, на навчаннях юний сурмач завжди був поряд із комдивом. Натан вигравав усі армійські конкурси сурмачів. Військові сигнали він міг давати не лише сидячи в сідлі, а й навіть стоячи на коні, який скаче. Котовський дуже цінував його, розумів, що у хлопця велике майбутнє, і скерував його на навчання до Київської консерваторії. За родинними оповідками, юний вік викликав недовіру у викладачів, але після того, як Натан блискуче виконав скрипковий концерт Мендельсона у власному перекладенні для труби, всі питання відпали, й Рахліна було прийнято відразу на ІІІ-й курс. Він опанував гру на всіх духових і струнних інструментах. Одночасно з навчанням служив у оркестрі Вищої військової школи в Києві. Вчився симфонічного диригування в Київському музично-драматичному інституті імені Лисенка.

ДІД ВСІ ПАРТИТУРИ ЗНАВ НАПАМ’ЯТЬ

— Коли до Натана Рахліна прийшла популярність?

— Влітку 1935 року, після роботи в Симфонічному оркестрі Самари і в консерваторії, дід переїхав до Донецька, де очолив Симфонічний оркестр обласного радіокомітету (пізніше — оркестр Донецької філармонії). Саме в цей час Рахлін стає помітною фігурою в музичному середовищі. 1938 року він гастролював із оркестром вже як його керівник у Москві, де виступи було оцінено як видатні. Того ж року молодий диригент взяв участь у першому Всесоюзному конкурсі диригентів, де став лауреатом другої премії (першу премію отримав Євген Мравінський). Після початку Другої світової війни Рахліна було призначено головним диригентом Державного симфонічного оркестру СРСР. А на початку 1946-го вже знаменитим диригентом він повернувся до Києва, і став керівником Державного симфонічного оркестру Української СРСР. Одночасно Натан Григорович стає професором Київської консерваторії за класом симфонічного диригування. Потім він очолив симфонічний оркестр Московської філармонії. Ненадовго: за три роки повертається до Києва. Його концертна діяльність досягає гігантських масштабів. Він гастролює в усіх містах колишнього СРСР, які мають симфонічні оркестри.

У 1950-х часто приїжджав на гастролі до Криму, давав концерти в Сімферополі та Севастополі. Симфонічний оркестр Кримської філармонії був тоді одним із кращих в Україні. Коли ним диригував маестро, колектив досягав нових творчих висот: як відзначали музикознавці, у нього з’являлися нові барви, яскравіше ставало звучання, й це було помітно навіть простому любителеві музики. Багатьом запам’яталося, що перед диригентом Рахліним ніколи не було пюпітра з нотами — він усі партитури знав напам’ять. У кримському оркестрі досі працюють музиканти, які грали під його керівництвом.

1966 року Натан Григорович приймає пропозицію очолити симфонічний оркестр Татарської державної філармонії, який формується в Казані. На цій посаді він пропрацював до кінця своїх днів. Тут Рахлін отримав звання «народного артиста» спочатку Татарстану, потім СРСР, став лауреатом Державної премії, нагороджений орденом Жовтневої революції. У Казані він і помер (28 червня 1979 р.). За бажанням родини Натана Григоровича Рахліна було поховано в Києві.

— Що пов’язує «творця радянської школи диригентського мистецтва» з Кримом, окрім гастролей?

— Ставши лауреатом Держпремії, Рахлін дістав право побудувати дачу в будь-якому місці Радянського Союзу. Вибрав Місхор як найкрасивіше, на його думку, місце на землі. Він купив ділянку трохи вище нижнього шосе, що веде до Алупки, побудував будинок і розбив сад. Старожили Ялти пам’ятають концерти, які він влаштовував на набережній, свята пісні на озері Могабі. Вони збирали тисячі любителів музичного мистецтва.

РОЯЛЬ, КРІСЛО-ГОЙДАЛКА, АФІШІ...

— Ігоре, ви відкрили в будинку діда Музей Н. Рахліна...

— Клопоту було багато. Це тепер музей визнано, включено до путівника по пам’ятках півострова. А декілька років тому ніхто й чути не хотів про нього, не вірив, що це місце приваблюватиме численних екскурсантів, музикантів з усього світу. Основою експозиції стали родинні реліквії, які зберегла моя мама Леонора Натанівна. Тут можна побачити фортепіано Натана Григоровича, його письмовий стіл із друкарською машинкою й телефоном, етажерку з партитурами, музичною літературою та колекцією платівок, улюблене крісло-гойдалку маестро, різні предмети, що відтворюють життя родини, афіші, безліч картин і світлин самого Натана Григоровича й людей, з якими він працював чи просто спілкувався.

— Чим займалася дочка Натана Григоровича?

— Мама була дуже відомим у Києві екскурсоводом. Заснувала клуб любителів історії «Кліо» й була його головою. Після її смерті, чотири роки тому, її колега Лариса Липська підкреслила в одному зі своїх виступів, що саме завдяки мамі багато будинків на Хрещатику не знесли — вона довела їхню історичну цінність. Колеги відзначали, що Леонора Рахліна мала енциклопедичні знання: пам’ятала історію кожного будинку й вулиці в старій частині міста. Особливою популярністю користувалися її тематичні екскурсії «Храми Печерська», «Микільські храми Києва». Мама була музично обдарованою людиною, але пішла іншим шляхом. Вона закінчила в Ленінграді відразу два виші — Державний бібліотечний інститут та факультет мистецтвознавства Художнього інституту ім. Репіна. Мама була дуже тонкою, розумною людиною, з розумінням ставилася до людей, дуже мені допомогла в житті. Завдяки їй я відбувся як скульптор. У дитинстві мені дуже подобалося ліпити, мама це помітила й віддала до секції кераміки при Палаці піонерів. У п’ять років я вже брав участь в одній із київських виставок. Вже посмертно було видано книгу «Сім чудес Києва», про вихід якої мама так мріяла.

Натана Рахліна пам’ятають на його Батьківщині, в різних країнах світу. В Україні та Америці створено Меморіальні фонди пам’яті Натана Рахліна. Адже в генія немає національності — він належить усьому світу.