Мугам зазвучав в Україні в рік 100-ліття Фікрета Амірова

Цього року 100-річчя всесвітньо відомого азербайджанського композитора Фікрета Амірова відзначається на високому рівні не лише на батьківщині музичного генія, а й на міжнародному рівні — знаменну дату було включено до програми ювілеїв ЮНЕСКО, а міжнародна організація тюркської культури ТЮРКСОЙ оголосила 2022 рік «Роком Фікрета Амірова».

Видатний представник азербайджанської композиторської школи, основоположник жанру симфонічного мугаму Фікрет Аміров збагатив музичне мистецтво Азербайджану та світову скарбницю культури глибокими драматичними творами, увійшов в історію як композитор-новатор. Яскрава та багатогранна творчість композитора, суспільно-політична діяльність є широкими та фундаментальними, тому очікуваним стало Розпорядження Президента Азербайджану Ільхама Алієва про підготовку та проведення в країні та за її межами низки заходів, приурочених до 100-річчя видатного музичного генія.

Важливо відзначити, що завдяки ініціативі та сприянню міжнародної організації тюркської культури ТЮРКСОЙ та її генерального секретаря Дюсена Касеїнова (2008-2022) перший у світі концерт, присвячений 100-річчю Фікрета Амірова, відбувся саме в Україні, у Дніпрі, 12 лютого. Вже потім були концерти у Казахстані, Туреччині, Азербайджані, Франції, Бразилії та інших країнах.

Тоді на знакову подію у Дніпро приїхала високопоставлена делегація на чолі з Дюсеном Касеїновим. Приймаючи в міській адміністрації тюркських гостей, мер міста Борис Філатов акцентував на важливості такого роду заходів та розвитку міжкультурного діалогу, наголосивши, що Дніпро високо цінує візити дипломатичного корпусу та міжнародних організацій. «…Кризи приходять і йдуть, а музика та людська дружба – вічні», – написав тоді у Фейсбуці Борис Філатов, запрошуючи дніпрян відвідати концерт.

  І справді, хоч і ювілейний рік Фікрета Амірова нині закінчується, але той життєстверджуючий концерт, яким його було розпочато, багато визначив і у векторі українсько-тюркських відносин у сфері культури, які продовжують розвиватися, незважаючи на всі труднощі та «кризи».

А тоді, 12 лютого, у Дніпропетровській філармонії імені Леоніда Когана, музика Фікрета Амірова прозвучала для дніпрян у виконанні Дніпропетровського академічного симфонічного оркестру під керівництвом заслуженого артиста Азербайджану, професора, диригента зі світовим ім'ям Ялчина Адигезалова за участі заслуженого артиста Азербайджану, соліста Ільхама Назарова.

«Видатний представник азербайджанського класичного музичного мистецтва Фікрет Аміров як надзвичайно талановитий композитор створив глибокі драматичні твори, вдихнув нові звучання не лише в азербайджанську національну культуру, а й у тюркську. Ми з честю відкриваємо рік Фікрета Амірова грандіозним концертом у чудовому українському місті Дніпро, що вкотре наголошує на значущості розвитку українсько-тюркського діалогу. Я вдячний колективу Дніпропетровського академічного симфонічного оркестру, Дніпропетровській філармонії імені Леоніда Когана, професору Ялчину Адигезалову, солісту Ільхаму Назарову за дивовижне звучання Фікрета Амірова, яке, я впевнений, підкорило серця української аудиторії», — зазначив тоді професор, генеральний секретар ТЮРКСОЙ Дюсен Касеїнов.

А звучання музики Фікрета Амірова — це звучання азербайджанського культурного коду, який тисячоліттями розвивається, залишаючи сліди на стінах Гобустану… підносячи молитви біля полум'я Атешгяху, перетікає в музику тару, сазу, мугаму... І ця музика є звучанням найдревніших куточків азербайджанської землі - Карабахського ханства, держави Ширваншахів, чи казкового Тебризу.

Творчість Фікрета Амірова стала важливим етапом розвитку багатогранної, глибокої, древньої азербайджанської музичної традиції. І це не випадково, адже його майбутнє почасти було визначено від народження. Його батько — майстерний ханенде, композитор, актор і диригент Мешаді Джаміль Кербелаї Мір Аслан оглу (1875-1928), був віртуозним виконавцем на народних азербайджанських інструментах тар, уд, канон і був родом із міста Шуша, культурної столиці Азербайджану, цієї «консерваторії Кавказу». Столиця Карабахського ханства Шуша з давніх-давен славилася як невичерпне джерело народних музичних талантів, подарувавши світу чимало видатних музикантів.

Мешаді Джаміль, рано проявивши музичні здібності, дуже захоплювався таром – цей старовинний азербайджанський інструмент просто заворожував його. Своє життя він присвятив музиці. Як вказують азербайджанські ЗМІ, в 1907 році Мешаді Джаміль переїхав з сім'єю в Гянджу, де також виступав разом із корифеями народного вокалу, у тому числі відомими ханенде Мугабейлі Гамідом, Мусою Шушинським, Аскером, Мешаді Мамедом Фарзалієвим, Сеїдом Шушинським і Бюльбюлем. З його ініціативи у 20-ті роки минулого століття в Гянджі було організовано перший музичний оркестр та відкрито першу музичну школу, в якій він вів заняття з тару та музичної грамоти, а також керував оркестром народних інструментів.

Фікрет Аміров зростав у творчому середовищі, що сприяло розквіту вродженого таланту музиканта. У квартирі Мешаді Джаміля часто проводилися вечори мугаму з відомими ханенде, влаштовувалися музичні конкурси. Крім того, батько часто брав його з собою на численні виступи та музичні вечори – все це фіксувалося у його юній пам'яті, і коли у шість років він втратив батька, то впевнено вирішив стати музикантом.

Композитор розповідав, що «інтуїтивне тяжіння до творчості особисто у мене прокинулося вже в ранньому дитинстві – мені хотілося співати, грати, як батько на тарі, виконувати такі ж складні пасажі та музичні побудови – я заплющував очі та слухав свою уявну музику…»

Він вступив до заснованої ще батьком музичної школи в Гянджі, і, закінчивши її за класом тару, 1938 року приїздить до Баку з твердим рішенням стати композитором. Тут у музичному училищі, під невсипущим контролем близького друга батька – великого Узеїра Гаджибекова продовжує свою музичну освіту. Через рік вступив до Азербайджанської державної консерваторії, клас композиції професора Б.Зейдмана, і вже в студентські роки зарекомендував себе як яскравий і самобутній композитор, написавши перші твори – фортепіанні варіації, романс «Улдуз», музику до п'єси Самеда Вургуна «Ханлар», симфонічну поему "Нізамі". Далі була Друга світова, фронт, поранення, шпиталь, демобілізація...

Повернувшись до навчання у 1943 році, написав низку творів, серед яких дві музичні комедії «Викрадачі сердець» та «Радісна звістка», подвійний концерт для скрипки і фортепіано та концерт для фортепіано з оркестром народних інструментів (спільно з А. Бабаєвим). Далі була струнна симфонія «Пам'яті Нізамі», виконана на ювілейних урочистостях, присвячених 800-річчю великого азербайджанського поета.

Результатом багаторічних та наполегливих творчих пошуків стали симфонічні мугами «Шур» та «Кюрди-Овшари», написані 1948 року. Вони стали однією з вершин його самобутньої творчості, та принесли молодому композитору світову популярність, ставши новаторськими у сфері симфонічної музики XX століття. Ці симфонічні мугами пізніше були чітко означені музикознавцями як східний симфонізм, який сам композитор характеризував як «метод симфонічної композиції у взаємозв'язку з прийомами, музичним матеріалом і загалом з традиціями східних культур». Вони вражали дивовижним володінням неосяжними можливостями мугаму.

Композитор згадував: «У міру прослуховування та глибокого вивчення мугаму з'ясувалося, що динаміка його інтенсивного та цілеспрямованого ладового розвитку витримує порівняння із принципом симфонізму. І що переклад її мовою сучасного оркестру не послабить, а навпаки, згустить напругу, і жорсткі неприступні канони мугаму мудрі і гнучкі в руках того, хто, освоївши їх, підчинить їм свою фантазію. Стало також ясно, що, незважаючи на давність походження, мугам зовсім не архаїчний: він природно «лягає» на симфонічну партитуру, тим самим підтверджуючи свої необмежені можливості».

Іншим важливим етапом, новою вершиною творчості композитора, стала написана в 1953 році за однойменною п'єсою Джафара Джабарли опера «Севіль» – музика вражала своєю мелодійністю, яскравістю характерних образів та симфонічним звучанням оркестру. Неперевершеними виконавцями головних ролей у цій опері стали Фірангіз Ахмедова (Севіль) та Рашид Бейбутов (Балаш). Ідея боротьби жінки Сходу за свої людські та громадянські права була актуальною, і це зумовило той факт, що опера «Севіль» не сходила зі сцен багатьох театрів.

Потім з'являються «Концерт для фортепіано з оркестром на арабські теми» (спільно з Е.Назіровою), музика до драми Г.Джавіда «Шейх Санан», елегія «Пам'яті Узеїра Гаджибекова» для камерного оркестру. Незабаром композитор створює ряд дивовижних творів, серед яких сюїта «Азербайджан», «Азербайджанське капричіо», Симфонічні танці, Дитячий альбом для симфонічного оркестру, Симфонічні портрети, «Сказання про Насімі» для симфонічного оркестру, «Азербайджанські гравюри» та ряд інших.

Вже в цей час проявляється інтерес композитора до жанру хореографії: одноактний балет «Шур», балет-хореографічна поема «Сказання про Насімі», написана до 600-річчя великого азербайджанського поета і хореографічна поема «Підкорювачі Каспію», присвячена праці морських нафтовиків.

Аміров зізнавався: «Світ Сходу ніколи мене не вабив своєю екзотичністю – для мене це насамперед світ високих духовних цінностей, пам'яток архітектури, світ гармонії, краси та розуму».

Він об'їздив багато країн Сходу, знайомився з їхньою музичною культурою, водночас знайомлячи музичних діячів та виконавців цих країн із творами азербайджанських класиків та сучасних композиторів, виступав із лекціями та знайомив із зразками азербайджанського музичного фольклору.

Ще одним вінцем завзятих пошуків та кульмінацією багаторічних експедицій став балет «1001 ніч» за мотивами знаменитих арабських казок. Звук, ритм, рух – це гранично достовірно відтворювало поетичний дух древніх казок Сходу.

Мистецтвознавці зазначають, що творчість Фікрета Амірова розвивалася під сильним впливом західної музичної культури, музики народів Сходу та азербайджанського народного фольклору. У творах Майстра все відзначено печаткою потужного та самобутнього таланту, що хвилює серця у різних кінцях світу. Фікрет Аміров – композитор, що залишив нам дивовижний світ настроїв, вражень, відкриттів та нескінченної любові до свого народу та рідної землі. В одному з інтерв'ю він зізнавався: «Я завжди мріяв і мрію про те, щоб азербайджанська музика звучала у всіх куточках земної кулі, щоб про неї знали всі, щоб вона була своєрідною візитною карткою азербайджанського народу, - адже по музиці народу часто судять і про нього. І якщо я хоча б частково зумів здійснити свою мрію – мрію всього мого життя, - то я щасливий!».

Видатний композитор Фікрет Аміров залишив цей світ у 1984 році, але його шляхетна мрія продовжує збуватися - його твори прославляють Азербайджан, древню азербайджанську музичну традицію та ім'я видатного сина азербайджанського народу, який у свої твори вклав не лише свій талант, а й любов до свого народу та рідної землі як невичерпне джерело натхнення.

Марина ГОНЧАРУК