Музика геніїв Відня

Сучасники Франц Шуберт і Людвіг ван Бетховен жили у Відні, але не були знайомі. Їхня творчість наслідує ідейні напрямки двох різних епох – Французької революції і періоду Віденського конгресу, за якого після розгрому наполеонівської Франції світові лідери перекроїли континентальну політичну карту та долі людей. Бетховен завершив віковий розвиток музичного класицизму, а Шуберт став першим віденським композитором-романтиком. Попри це, в один період часу вони написали найвизначніші твори, які прозвучать 10 жовтня в Національній філармонії у виконанні солістів – заслуженого артиста, флейтиста Юрія Шутка та лауреатки міжнародних конкурсів, піаністки Марії Віхляєвої.

ВИБАГЛИВИЙ КОМПОЗИТОР

Відкриє програму написана Бетховеном 1801 року соната № 5 для скрипки і фортепіано (переклад для флейти та фортепіано – Ю. Шутка), яку назвали «Весняною». Композитор неохоче допускав спроби присвоювати його творам конкретні назви – «Місячна», «Патетична» тощо. Якось перед прем'єрою Шостої симфонії, яку охрестили «Пасторальною», навіть роздав публіці програмки з поясненням, що ця музика – скоріше, вираження почуттів, аніж живопис.

Те саме можна сказати і про сонату, за якою в силу радісної, пасторальної інтонації закріпилася назва «Весняна». Адже цій музиці властива яскрава образність, а не звуконаслідування і натуралістичність.

Того ж, 1801 року Бетховен створив «Серенаду» Ре-мажор для флейти, скрипки та альта. У 1803-у Ф. К. Кляйнхайнц зробив перекладення цього твору для флейти (або скрипки) та фортепіано. Бетховен перевірив і схвалив цю версію. Тому її видали як його твір, який одразу ж став популярним і почав приносити чималі гроші. Але це викликало невдоволення композитора, який написав листа видавцеві у Лейпцигу з проханням не приписувати цьому аранжуванню його авторство, адже це – не чесно. Утім, до його прохання так і не дослухалися…

ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ НОВАТОРСТВО

«Інтродукція та варіації» Шуберта на тему пісні «Зів’ялі квіти» з вокального циклу «Прекрасна мірошниця» – один із нечисленних масштабних творів найвидатніших композиторів світу, присвячених флейті. Його програма щільно пов’язана з життєвими колізіями, які випали на долю автора у період їх написання – 1823–1824 роки. Тоді він страждав від хвороби, яка підкосила його здоров’я (через 4 роки помер від тифу), а ще закохався в одну зі своїх учениць – Кароліну Естергазі. Різниця становища незабезпеченого артиста і доньки графа Йоганна Карла Естергазі фон Галант відразу зробила це кохання безнадійним. Але ніжне, стримане почуття перетворилося у сердечну дружбу.

Першим виконавцем «Інтродукції та варіацій» став товариш Шуберта – флейтист Фердинанд Богнер. Він користувався «віденською флейтою» моделі Г. Байра, цікавою властивістю якої було розширення нижнього регістру інструмента до «соль» малої октави, тобто до ширшого скрипкового діапазону. Це новаторство позначилося на флейтовому звучанні і збагатило трагічний твір композитора неповторним насиченим тембром, надавши йому небувалого драматизму.

За словами Юрія Шутка, цей надзвичайно складний у технічному і художньому плані твір є квінтесенцією усієї класичної музики, написаної для флейти. «Адже композитору вдалося розкрити глибинну сутність цього інструменту, голос якого змушує слухача задуматися над вічними питаннями людського існування: сутності, свободи і відповідальності індивідуума, етичної позиції людини, – долі особистості в світі, віри і невіри, втрати і набуття сенсу життя», – додає він.

Соната ля-мінор «Арпеджіоне» написана Шубертом для новоствореного інструменту, схожого зі смичковою гітарою, або віолою да гамба, шість струн якого мали чарівне та проникливе звучання, що доводило слухачів до екстазу. Його назва – арпеджіоне. Цей твір Шуберт створив улітку 1824 року в Желізо, де давав уроки музики у маєтку графа та закохався у його дочку. Уперше сонату виконав знаний музикант-віртуоз Вінсенц Шустер, який присвятив популяризації арпеджіоне кращі роки життя.

Надалі цей інструмент не отримав широкого поширення і, можливо, завдяки сонаті Шуберта, яка міцно увійшла в концертну практику, уник забуття. Нині партію арпеджіоне виконують на віолончелі, рідше – на альті. Згодом з'явилися найрізноманітніші транскрипції і перекладення цього твору Шуберта для струнних, духових і навіть ударних, наприклад, марімби. На концерті слухачі зможуть почути його у виконанні на «золотій флейті№ в транскрипції Юрія Шутка.