«Ми свідомо не вдягали акторів у «джинсу»

До речі, саме «Колесо» 2006 року нагадало київській театральній публіці про п’єсу Івана Тургенєва «Місяць на селі». Востаннє в нашій столиці цю історію кохання грали в 1950-х актори Театру російської драми ім. Лесі Українки. Потім, після постановки у «Колесі» вистави з’явилися в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра і ТЮГу на Липках. Зараз п’єсою зацікавилися в Новому українському театрі.

«День» попросив режисера і художнього керівника театру «Колесо» Ірину Кліщевську розказати, як народжувалася ця вистава-довгожитель...

— Моє перше звернення до цього матеріалу відбулося ще під час навчання в Театральному інституті, — пригадує Ірина Яківна. — Саме тоді я робила кілька уривків для курсової роботи. Тож для мене ця тургенєвська п’єса виявилась омріяною і задуманою за багато років до прем’єри в «Колесі». Насправді, ми кілька разів починали репетиційний процес, але за різних обставин не доходили до кінцевого результату. На мою думку, в кожного драматургічного матеріалу має бути свій час, місце, надзавдання. Напевно, десять років тому настав час саме «Місяця на селі», і все склалося — і акторський склад, і творча група... Мені здається, що ця п’єса актуальна й сьогодні. Відсутність кохання та життєвих орієнтирів, недостатність уваги, дефіцит емоцій — все це ознаки душевного вакууму, який утворився в житті Наталії Петрівни (цю роль грає Валентина Бойко). Зрештою, порожній простір мав наповнитися почуттями... За сюжетом чоловік Наталії Петрівни будує дамбу. Він весь час на будівництві. І життя героїні теж схоже на дамбу. От тільки, коли її прориває, то потік емоцій стає непередбачуваним, він руйнує все на своєму шляху. Так і Наталія Петрівна нищить долі своїх ближніх... Ми свідомо не відмовлялися й від конфлікту персонажів з природою, не переносили виставу в теперішній час, не вдягали акторів у «джинсу». Дія відбувається влітку, в селі, в атмосфері повільного плину часу, задухи. Натомість у душах героїв вирують пристрасті й почуття, але виявити їх — неприпустимо.

— Як змінилася вистава за ці десять років?

— На моє глибоке переконання, вистава — живий організм. Вона змінюється разом з нами. Мені здається, що зараз вона стала чуттєво глибшою. На тлі досить поверхового сприйняття сьогодення така емоційність глядачів заворожує, дає поштовх для роздумів. Нам не вистачає співчуття, співпереживання. «Місяць на селі» дає глядачам таку можливість...