«Ми тільки відкриваємо таланти»

Для міжнародного телевізійного фестивалю «Море друзів» 2005 рік — ювілейний. Десять років — солідна дата. І ювілей, хочеш того чи ні, завжди є приводом для підбиття підсумків та спогадів про прожиті роки. З перших днів життя «Морю друзів» пророкували недовгий вік, але воно виявилося одним із найпрестижніших форумів в Україні, що має статус міжнародного. Адже в рамках цього фестивалю уже дев’ятий раз проходить ще й конкурс молодих виконавців популярної сучасної естрадної пісні, на який з’їжджаються учасники майже з усіх країн пострадянського простору. У 1996 році він відкрив імена Олександра Пономарьова та Наталії Могилевської, у 1997 — Марини Одольської та Юрка Юрченка, у 1998 — Ірини Шинкарук та Неллі Чобану, а у нещодавньому 2004 — Наталії Валевської, яка вже встигла підкорити серця багатьох українців. Такий конкурс дуже запитаний у країні, де існують різні «телефабрики» та «шанси», де у молодих та перспективних немає грошей на фонограми, костюми, гастрольні поїздки та рекламу, і старанна робота вокаліста нікому не потрібна, а зірками стають ті, хто хоч раз «промайнув» на екранах телевізорів. Варто також відзначити, що головна фішка цього конкурсу в тому, що його учасники зобов’язані заспівати в першому турі пісню українською мовою. Як говорить ідейний натхненник фестивалю, народний артист України Микола Мозговий, це звична практика — співати мовою тієї країни, у якій виступаєш. До того ж, потім пісня залишається в репертуарі молодого виконавця, і коли він вiд’їжджає до себе на батьківщину, виконує її й там. Та й репертуар українських виконавців поповнюється не лише нині модними англійськими та французькими піснями, а й своїми — українськими.

І хоча цього ювілейного року з фінансових причин фестиваль перенесли на пізню осінь... до Києва, все склалося якнайкраще. На сцені Національного палацу «Україна» виступали: Національний президентський оркестр, двадцять три конкурсанти з Латвії, Грузії, Узбекистану, Болгарії, Вірменії, Білорусі, України та «море друзів» — як «старих», так і нових.

МОЛОДІ, АЛЕ ЗІ СТАЖЕМ

Цього року вокальні дані, манеру виконання, вміння подати себе на сцені й головне — підбір репертуару оцінювало міжнародне журі, до складу якого входили народні артисти України Микола Мозговий та Іво Бобул, заслужений діяч мистецтв Молдови Валентин Динга, народний артист Республіки Узбекистан Мансур Ташматов, заслужена артистка України Ольга Макаренко, постійний представник FIDOF у Європі маестро Паскал (Болгарія), та лауреати 1-ї та 2-ї премій Міжнародного конкурсу «Ялта-2003» Гюнеш Абасова та Дмитро Кочеровський (Республіка Білорусь). Гран-прі знову залишився без володаря. «Хоча цього року, — говорить Мансур Ташматов, — усі конкурсанти були дуже сильні та серйозні. Всі, як на підбір, — талановиті. Ми, журі, навіть розгубилися». А Іво Бобул відзначив, що всім би дав звання лауреатів і цього року нікого б не залишив у дипломантах. Але — безперечно яскравого лідера все ж таки не виявилося. А в правилах фестивалю «Море друзів» не «дробити» головну нагороду фестивалю.

Отже, перше місце посів Анрі Джохадзе з Грузії (грошова премія — 5 тис. у.о.), друге розділили між собою Шерзод Давронов iз Узбекистану та Наталiя Шкурко з України (3 тис. у.о.), третє — Емілія Валенті з Болгарії та Жадра Тулегенова з Узбекистану (1.5 тис. у.о.). Дипломантами стали українці Мар’яна Соболь та Володимир Квасниця. Всі вони — вже не вперше на фестивалях Мозгового. Наприклад, Володимир Квасниця — лауреат першої премії Міжнародного конкурсу ім. В. Івасюка в Чернівцях (2004). «Але цього року Квасниця, мені здається, неправильно підібрав репертуар. Пісні у його виконанні не беруть за душу і несміло звучать, — говорить Іво Бобул. — Взагалі проблема всіх молодих виконавців — репертуар. Усі вони беруть високу планку і не замислюються над тим, що подолати її їм ще дуже важко. Хоч у Квасниці — хороші вокальні дані». А Наталія Шкурко, яка підкорила Чернівці цього року, взявши першу премію, взагалі співачка зі стажем — першу нагороду отримала у 12 років. У неї оригінальна манера виконання та хороша підготовка. Зокрема, на її полиці стоять дипломи лауреата Всеукраїнського конкурсу «Золотий Скіф-2001» та Міжнародного фестивалю естрадної пісні ім. І. Дунаєвського (2004). Шерзод Давронов, який приїхав на фестиваль уже зі своїм першим диском, на думку журі, підкорив усіх своїм виконанням української пісні «Материнська любов». На думку Паскала, після Миколи Мозгового так гарно цю пісню не вдавалося заспівати ще нікому. А Жадру Тулегенову на сцені охрестили «Міс грайливість».

НОВИЙ ЧЕЛЕНТАНО

Для Анрі Джохадзе цей конкурс також був ювілейним — десятий у його творчій кар’єрі. До цього він встиг стати володарем гран- прі та лауреатом престижних конкурсів у Болгарії, Казахстані, Румунії, Кореї і, звичайно ж, в Україні. А цього року — кращим співаком року Грузії. Знайомство Анрі з Україною почалося з сімнадцяти років. Тепер, за визнанням Анрі, він закоханий у нашу країну й виконання пісень українською мовою для нього не складає жодних труднощів. Адже його перший міжнародний конкурс був саме в Україні — на фестивалі «На хвилях Світязя», де він отримав третю премію. Почав співати Анрі Джохадзе з чотирьох років. Його мама, за спеціальністю композитор, стала для нього першим викладачем, і саме вона, за визнанням переможця, прищепила йому любов до музики. Навіть пісню «Гумореска», яку Анрі виконував на конкурсі, теж написала вона. «Хоч як це парадоксально, — говорить Анрі, — але цю композицію моя мама написала для оркестру ще студенткою. Потім, коли ми шукали якісь цікаві рішення для мого репертуару, вона як дуже творча людина переробила її для вокалу». Вийшло непогано. Зараз Анрі займається виключно музикою і їздить на фестивалі. У нього вже виробився свій стиль, і головне — він відчуває музику, яку виконує. Може, тому, що пише її для нього рідна йому людина, і це дає йому стимул для розвитку. Незабаром вийде його перший альбом. І, схоже, в Україні його чекатимуть iз нетерпінням. На фестивалі його вже встигли назвати новим Челентано, «запастися» автографами й напророчити велике майбутнє.

«РОЗКІШ ЯЛТИ»

Ще однією талановитою персоною на фестивалі як журналісти, так і журі назвали Мар’яну Соболь, хоча вона й не увійшла до числа лауреатів. «Є люди, які чим більше співають, тим більше розкриваються. А є люди, які через хвилювання розгублюються. Друге можна віднести до Мар’яни, — говорить Мансур Ташматов. — У неї трiшечки не вистачає навичок. Чи то через втому, чи то через розгубленість... Але у неї — всі прийоми вокалу: джазовий, фальцет... У неї є своя манера виконання, і для неї — це сходинка в майбутнє». Сама ж Мар’яна говорить, що цей конкурс зумів допомогти їй стати набагато сильнішою, подолати своє внутрішнє «я», домовитися з собою, своїм характером, темпераментом, страхом і дає стимул, щоб розвиватися. Їй подобається джаз, класична та народна музика і у своїй творчості вона намагається не відступати від своїх пріоритетів. Музикою почала займатися з раннього дитинства під керівництвом батька і говорить, що вже не може без цього жити. Зараз у Мар’яни є своя група — її друзі та однодумці, з якою вона виступає у джаз-клубах Ялти. Планує випустити свій диск.

«ДО КОНКУРСІВ ТРЕБА СТАВИТИСЯ ПО-ФІЛОСОФСЬКИ»

У багатьох, звичайно, були сльози. Але ж не важливо, яке місце ти посів. Практика показує, що сьогодні ти можеш бути на вершині і взяти перше місце, а завтра — не дійти й до відбіркового туру. Важливо, як тебе, ще молодого й невідомого, сприймає зал. «І взагалі, — говорить Мансур Ташматов, — до всіх конкурсів треба ставитися по-філософськи. Оскільки справжній артист, коли виходить на сцену, забуває про титули, звання, нагороди, гонорари і думає тільки про глядача. Це те, що важливо». Що ж, тепер усе залежить від самих молодих виконавців. Адже, як говорить сам Микола Мозговий: «Ми тільки відкриваємо таланти, а вже подальша їхня доля — у їхніх власних руках».