Михайло ЗАХАРЕВИЧ: «У театрі строєм не ходять»

Про плани і проблеми Національного академічного театру ім.Івана Франка — наша бесіда з генеральним директором Михайлом ЗАХАРЕВИЧЕМ.

«КОЛИ КОЛЕКТИВ ЗАСВІЧУЄ ЗІРОК, ТРЕБА БУТИ ГОТОВИМИ ДО ПРОБЛЕМ»

— Минулого року наш театр відзначив своє 85-річчя з дня заснування, — розказує Михайло Васильович Захаревич. — Один ювілей ми відзначили, а тепер готуємося до наступного: вже 80 років ми працюємо в Києві. Про історію франківців написано чимало ґрунтовних театрознавчих праць і багато різного. Але всі сходяться на тому, що основу нашого репертуару завжди складала українська драматургія, і на цій сцені були представлені кращі твори письменників світу. Наш театр ще під орудою свого першого керівника — Гната Юри — поступово став кращим колективом України, і цю планку ми тримаємо.

Сьогодні в афіші театру 35 спектаклiв. У наступному сезоні готуємо шість нових вистав: «Ромео і Джульєтта», «Марат Сад», «Шякантула», «Людина з Ламанчі», «Тіні забутих предків», «Прощавай, Чехов». До співпраці запросили найкращих режисерів: Володимира Козьменко-Делінде, Григорія Гладія, Володимира Петрова, Аллу Бабенко, Сергія Маслобойщикова та інших. Це майстри європейського ґатунку.

У червні Президент України В. Ющенко підписав Закон «Про театри і театральну справу». Від колективу франківців можу подякувати Віктору Андрійовичу за цей, такий довгоочікуваний, закон. Раніше ми не знали, хто ми такі. Бюджетна ми організація чи господарчо-розрахункова? А нині є чіткі визначення, зроблено підзаконні акти. Сьогодні кожен театр може сам обирати, ким йому бути (підприємством або бюджетною структурою) і заложити це у статуті. На мій погляд, Театру ім. І. Франка зручніше бути підприємством. Бо тоді є можливості зробити багато хороших справ для колективу. А бюджетна організація обмежена багатьма рамками у своїй діяльності.

— Театр — це особливі відносини — всі творчі особливості завжди люди амбітні, а від цього бувають невдоволені, виникають суперечки. Восени минулого року у пресі пройшли чутки, що не все так добре у франківців, але до розколу не дійшло . Як вдалося запобігти конфлікту?

— Сьогодні у нас працює гарний колектив: кращі з кращих майстрів театральної справи. Зараз у штаті — півтисячі працівників. Нині наш колектив добре збалансований. Режисери, які приходять ставити у нас вистави, завжди мають вибір: можуть знайти акторів, що необхідні їм для конкретної постановки. У трупі працюють актори різних поколінь, але ми все одно придивляємося до студентів театральних вузів і декого запрошуємо на вистави ще з третього або четвертого курсу. Добре себе покажуть — візьмемо у штат. Акторська селекція має продовжуватись постійно. Не закриваємо ми двері для акторів, що працювали в інших театрах, але які хочуть працювати в нас...

До речі, з початку 90-х років ми дуже складно жили, є проблеми й нині, але внутрішні кадрові резерви дають нам можливість з найменшими прорахунками і втратами виходити з важких ситуацій. А щодо суперечок, то якщо всі будуть ходити строєм, то це вже не буде театр, тоді нам «кришка»! Той, хто попереду йде, він може піти у іншому напрямку, і за ним всі гуртом — у прірву. Тому я вважаю, що у кожному творчому колективі мають бути дискусії. А коли колектив починає засвічувати зірок, то дирекція повинна бути готовою до того, що з ними буде багато проблем. І це нормально. Бо вони мають право на особисту думку. Дискусія дає змогу висловити і почути різні думки, а критика адміністрації навіть корисна, щоб керівництво не дрімало, а тримало руку на пульсі театру.

— Минулого тижня частина франківців (компанія «Бенюк—Хостікоєв») презентувала прем’єру рок-опери «Біла ворона. Жанна д’Арк», але не на рідній сцені, а в Театрі ім. Лесі Українки. Чому?

— «Біла ворона» поставлена не як репертуарна вистава, а як антреприза театральної компанії «Бенюк—Хостікоєв». До нас ніхто з них не звертався. Це їхнє право — де грати у вільний від основної роботи час. Богдан Михайлович і Анатолій Георгійович лишаються франківцями, ніяких заяв, що вони хочуть піти з рідного театру вони не писали. Антреприза — комерційний проект, і дуже добре, що наші актори доказують, що український театральний «продукт» конкурентоспроможний і дасть фору іноземним гастролерам. Хочу привітати наших колег-франківців з успіхом. У 90-ті роки «Біла ворона», яку поставив Сергій Данченко, з великим піднесенням сприйняли глядачі. Тоді у виставі головні ролі виконували Наталя Сумська і Анатолій Хостікоєв, і завдяки їм «Біла ворона» впродовж більш як десяти років була окрасою нашого репертуару. Нині Бенюк з Хостікоєвим дали нове життя легендарній рок-опері Ю. Рибчинського та Г. Татарченка. Нам приємно, що на наших акторів є певний попит. У вересні наш театр розпочинає свій новий сезон, і якщо ви хочете побачити Сумську та Хостікоєва, тоді приходьте на вистави «Пігмаліон», «Кін IV», «Майстер і Маргарита», а Богдан Бенюк буде грати у «Сентиментальному круїзі». Це я назвав лише спектаклі на вересень. Бенюк, Сумська, Хостікоєв були і є провідними майстрами нашого колективу...

«ЯКЩО АКТОР НЕ БАЧИТЬ ДЛЯ СЕБЕ РОЛI, ТО П’ЄСУ ВВАЖАЄ ПОГАНОЮ»

— Останнім часом деякi актори критикують керівництво франківців за репертуар. Мовляв, на головній сцені країни більше експериментують...

— Я пригадую засідання художньої ради, коли ще був молодим актором. Після тих творчих «посиденьок», може, я саме через те став директором театру. На засіданнях худради навіть маститі актори дуже сперечалися, коли мова йшла про репертуар. Бо якщо актор не бачив у п’єсі для себе ролi або ролей для своєї дружини, коханки, доньки... тоді відразу виникали суперечки: навіщо це ставити? Скільки у нас хороших акторів? Вважаю, що сто, і кожен творча особистість і хоче грати головні ролі. Якщо на кожну зірку поставити п’ять прем’єр, то репертуар розтягнеться на 20 років. Звичайно, треба вислухати акторів, але керівництво театру повинно мати свою генеральну лінію. Тому я за дискусію, а не за сварки.

Сьогодні у репертуарі театру понад 30 вистав, і це теж проблема. Бо щоб спектаклі були у хорошій творчій формі — їх треба часто грати, тобто у афіші треба мати 18 — 24 назв. У нас є дуже хороші вистави, але, на жаль, йдуть вони рідко. Буває, що новий худкерівник спектаклі свого попередника вилучає з афіші, але, до честі франківців, ми кращі постановки лишаємо у репертуарі. У нас багато років йдуть вистави таких майстрів, як Данченко, Молостова, Дальский, Опанасенко, Козьменко-Делінде, бо вони мають великий попит у глядачів. Але ж поряд з легендарними виставами: «Украдене щастя», «Тев’є-Тевель», «Візит старої дами», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Кар’єра Артуро Уї», «Майстер і Маргарита» та інші ми щороку випускаємо чотири-шiсть прем’єр... і цей список росте.

«НА МАЛУ СЦЕНУ ЧЕКАЄМО 15 РОКІВ»

— Ми багато робимо, щоб нашим глядачам було зручно у театрі. Останніми роками чимало зроблено з реконструкції будинку. Наш театр побудований на місці озера, і тому маємо проблеми з фундаментом. У 1986 році було прийнято рішення провести реконструкцію Театру ім. І. Франка. На жаль, держава не змогла дати можливість швидко і якісно відремонтувати приміщення. А тому величезні зусилля ми прикладаємо до того, щоб за два-три місяці, коли закінчується сезон, усунути неполадки; щоб глядачам було безпечно, затишно і комфортно у нашому театрі.

Ми пишаємося, що маємо прекрасних спонсорів, які нам багато допомагають. Наприклад, 85-річний ювілей ми провели, не витративши жодної копійки з державних коштів, а лише за рахунок спонсорів: банків «Аваль», «Надра», компанії «Лукойл» та інших. Виставу «Наталка Полтавка» поставили при фінансовій підтримці банку «Надра», а зараз працюємо над «Ромео і Джульєттою» (крім державних коштів, залучаємо спонсора — гроші «Лукойла»).

А Малу сцену коли-небудь відкриємо. Це питання не вирішується більше 15 років. Річ у тiм, що коли формували бюджет, кошти на реконструкцію Малої сцени поставили на кінець року, а тому ми не можемо провести тендер і розпочати роботу. Навіть гастролі у Севастополі, які були прописані як держзамовлення, ми провели в борг. Жили не у готелі, бо це дорого, а в пансіонаті будівельників. Керівництво дозволило заплатити їм пізніше. Але ми з різними неузгодженостями справимося. У державних інституціях нинi працюють нормальні люди, і ми знайдемо з ними спільну мову...