Микола ЯКОВИНА: "Реформування в царині культури успішно забалакали"

На першій сесії Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання 1990 року її щойно обраний голова - 33-річний місцевий художник і архітектор Микола Яковина - говорив про Франца Кафку. Точніше, про те, що помпезний будинок обласної влади нагадує йому замок з однойменного твору цього письменника, і бачив свою місію в тому, аби долати відчуження між простою людиною і владою. Нещодавно після тривалої владної одіссеї в столицях (був першим заступником, а згодом і виконувачем обов'язків міністра культури, очолював Культурний центр України в Москві) він повернувся на Прикарпаття на посаду заступника голови облдержадміністрації. Коло замкнулося?.. Відповідь на це запитання, а також погляд колишнього митця на владне і політичне середовище - в інтерв'ю з ним.

- Пане Миколо, як ви оцінюєте свій прихід у владу із семирічної часової відстані?

- Я немов посковзнувся у владу. Все почалося ще за перебудови. Значно посприяла цьому колишня місцева газета "Комсомольський прапор", яка друкувала всі мої статті без скорочень і редакційних правок. Якби цензура була прискіпливішою, то, може, я і не відбувся б як політик. Можливо, трохи зіграла свою роль і певна розкутість, притаманна митцям. У той час, коли ми з письменником Юрком Андруховичем створювали місцевий Рух, чимало добрих людей просто боялося "засвітитися". А нині практично не маю часу для малярства та проектування.

- Натомість ви набуваєте політичних навичок і, напевно, у цьому теж є якісь свої плюси?

- Зміна соціального статусу, безумовно, розсуває межі цього світу. Я пізнав більше людей. Дуже цікавою була моя робота в Міністерстві культури, хоча з різних причин не все із задуманого вдалося втілити в життя. Жаль, що не встиг тоді затвердити розпочату під керівництвом Івана Дзюби концепцію державної культурної політики України. Вона з невеликими "косметичними" корективами схвалена колегією нового міністерства. Та час втрачено. Реформування в царині культури успішно забалакали.

- Ваше перебування при владі постійно супроводжували різноманітні чутки, домисли. Як ви вважаєте, це просто вже така природа влади, чи "не буває диму без вогню"?

- Я йшов у владу з чистими руками і мені немає чого соромитися. А брехлива інформація в середовищі політиків, у владних структурах була завжди - опоненти знаходитимуть засоби, щоб очорнити суперника. Особливо я це відчув, коли виявився першим і, до того ж, наймолодшим в Україні безпартійним головою обласної ради. Робота старого ідеологічного апарату тоді звелася до того, щоби виправдати свою поразку перед Москвою і Києвом та дискредитувати тих, хто мав сміливість перехопити політичну ініціативу. Була маса пліток на побутовому рівні. Очевидно, така вже природа влади і така природа масової свідомості. Все це закономірно в суспільстві, де переважають люмпенські настрої. Колись ми це забудемо, бо наше суспільство набуває певної зрілості і певної політичної культури.

А взагалі кожен політик повинен боротися з тим, щоб негативна інформація не завдавала шкоди його іміджу. Очевидно, це мої прорахунки, що я не встигав спрогнозувати і відстежити появу якогось чергового міфу.

- Чи є у вас ностальгія за тими часами, коли ви створювали місцевий Рух? І коли вам було важче: тоді чи згодом при владі?

- Гріє душу спогад - хто з нас не любить згадати про молоді літа... А найважче було тоді, коли я був обтяжений владою, а сам чувся незахищеним. Адже тоді ми ще були в структурі Союзу, ще не була скасована 6-та стаття, ще діяв КДБ.

Вважаю свою тодішню діяльність успішною, бо жодне рішення обласної ради, за винятком одного кадрового, не було скасоване. Основне, що не було занапащено національну ідею і в області було забезпечено суспільну злагоду. 90-відсоткове голосування прикарпатців за незалежність України - найкраще тому свідчення.

Лад давали і в економіці, не допустили тоді спаду обсягів виробництва. Це сталося наступними роками. Івано-Франківська область досі дуже заполітизована. Гадаю, це й спричинило ту ситуацію, яка є нині. Частина тих, хто мав відповідати за щось, воліли бути бездіяльними, ніж наражатися на критику.

- Як думаєте, хто врешті-решт переможе у вашому внутрішньому двобої - митець чи політик?

- А хіба багатогранність нині не в пошані? Дві вищі освіти - мистецька та юридична, наукові студії (за це обраний радником Академії правових наук України), робота в органах місцевої представницької та центральної виконавчої влади дають мені досвід, який не схиляє нині до споглядальності. Рано йти з політики.

Розмову вів Тарас ТКАЧУК