На розкопках Берлінського муру
У видавництві «Грані-Т» з’явилася антологія німецької літератури 1990-х років «Вертиголов та інші політичні тварини». Назва на перший погляд видається дивакуватою, але насправді вона — в комплекті з оформленням обкладинки — великою мірою пояснює суть цієї книжки. Вона присвячена громадському пристосуванству, різним формам суспільного тиску, спробам індивіда вирватися на свободу — так само рвучко й майже безнадійно, як це робить синій песик на білому верхньому полі обкладинки.
«Вертиголов...» — не широка панорама німецької літератури, а вузький зріз її відчутно соціально заангажованої частини, точніше частини, критично зосередженої на темі об’єднання Німеччини, падіння Берлінського муру та всього, що було потім. Зріз вузький, зате детальний! Серед авторів книжки: Дурс ґрюнбайн, Томас Брусіг, Фрідріх Крістіан Деліус, Свен Реґенер, Лотар Куше, Єнс Шпаршу, Катя Ланґе-Мюлер, Вольфґанґ Гільбіг, Томас Гетхе, Райнгард Їрґль. За винятком Томаса Брусіга, всі ці імена мало відомі українському читачеві, й це лише додає антології пізнавальної ваги. Також добре, що «виступу» кожного з них передує літературно-критична стаття, з якої про письменника можна скласти уявлення. Ці статті (писані Нелею Ваховською, яка, спільно з Денні Клаппером, та уклала «Вертиголова...»), проте, зосереджуються не так на постатях авторів, як на соціальних проблемах, яких вони торкаються в своїх текстах, на контекстах життя героїв та контекстах стратегій письма. Перед нами — розлогі аналітичні матеріали в дусі сучасної лівої критики, вони, знову-таки, поляризують потенційну читацьку аудиторію.
Нинішня німецька антологія представляє майже виключно прозу. Єдиний автор, виразно показаний як поет, — Дурс ґрюнбайн. Його вірші в перекладі Петра Рихла, коли вдатися до умовних, але зрозумілих українських аналогій, перебувають на межі ніби «шістдесятницького» риторизованого письма та спроб інтелектуальної асоціативності.
Більшість прози, котру можна прочитати у «Вертиголові», підкреслено рефлексійна, насичена інтелектуальними побудовами, має нешвидкий темп «руху тексту». Багатьом творам притаманне розкручування того самого настрою, емоції. Часом їм можна закинути надмірну одноманітність, хоча тут треба ще мати на увазі, що формат антології, звісно, не дозволив повністю вмістити до книжки великі твори, повісті й романи.
Найяскравіше вирізняються на тлі цієї більшості два тексти. Перший — «Пан Леман» Свена Реґенера. Це по-брусігівськи (якщо мати на увазі Брусіга «Сонячну алею») дотепний, брутальний і динамічний, але й сумовитий твір. Другий — «Собачі ночі» Райнгарда Їрґля. Тут скомпоновано кілька нереалістичних формальних технік на зразок потоку свідомості, відбуваються експерименти з правописом, зміщуються різні смислові блоки й мови різних героїв, змішуються простори.
Тематика «Вертиголова...» — критика й анатомія останніх днів двох Німеччин та перших днів об’єднаної Німеччини. Одні автори іронізують із медійної, стереотипної чорно-білої картинки об’єднання. Інші в різні способи деконструюють сам історичний момент, додають йому нових вимірів, смислів. Або порівнюють способи обмеження індивідуальної свободи в ФРН та в НДР. Критикують нове відчуження, збідніння, зверхнє ставлення, якого зазнали східні землі після об’єднання на явно не паритетних умовах і яке породило явище так званої остальгії (ностальгія за життям у східній, комуністичній Німеччині; взагалі, в книжці регулярно вживається маса специфічних східно- й західнонімецьких політичних термінів, у них легко можна заплутатися, тому краще одразу розгорнути словничок у кінці антології). Хоча при цьому, здається, часто гострота й суспільна спрямованість текстів «Вертиголова...» насправді помітно менші, ніж це прагнуть показати упорядники.
