Національно свідомий і в міру п'яний

Їхати у франківському потязі — задоволення. Потяг винятково вкраїнський, національно свідомий і в міру п'яний. Міру забезпечує добра закуска та рідна мова. Вона якось не узгоджується зі свинством. Свинячу карму, на думку більшості пасажирів, мають тягнути москалі. Життя, щоправда, вносить свої корективи. Якось в буфеті славного «поцьонгу» зав'язалась бійка. Хлопці чубилися старанно і затято, допоки «їден» екзотичного спрямування поет «не поломив їм кайфу». «Та ви ж українці!» — трагічно вигукнув він. На що парубки ледаче муркнули: «Так більше нікого немає...» І з тою ж ретельністю продовжили справу. Поета не зачепили, резонно вважаючи блаженним, а значить — недоторканним.

В усьому іншому потяг сповідає помірковану динаміку луплення яєць, споживання оковитої та промивання кісточок фантастично діяльним політичним трупам. «Свого часу ми вміли їм шиї крутити», — каже міцний і лисий, мов коліно, дідуган. Публіка розуміюче киває, а потяг мчить далі, поскрипуючи та стрясаючи давно не ремонтованими суглобами, коливаючи примарні тіні транзитників у запльованих тамбурах, що, здається, навіки застрягли в проміжку між Франківськом і Києвом; розхлюпуючи чай у жлобськім комільфо двомісних купе спального вагона, поширюючи різкий дух шкарпеток загальника та формуючи пересувний варіант літератур но- мистецької богеми, чий броунівський рух має забезпечити блискуче майбутнє рідній культурі. Все це він, Івано- Франківський експрес, Летючий Голландець, хробак, залізна рука двох затятих у своїй полярності міст, мегаполіс на колесах, зрештою, театр мініатюр. Брудний та заколисаний дебільним грюкотом коліс — він своєрідна модель нашого з вами буття, єдиною світлою плямою у якому є хіба що анемічне світло в кінці тунелю, обіцяне згаданими вище трупами, політичні барви яких, в силу особливостей мертвої матерії, злилися в єдину пляму, що погано пахне.