«Навіть найсміливіш відкриття, як правило, засновуються на традиціях»

24 серпня о 20.00 сад «Софії Київської» наповниться дивовижною музикою і голосом — тут в рамках фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage звучатиме особлива музична програма у виконанні скрипальки Мирослави Которович, сопрано Сусанни Чахоян, гітариста Владислава Індика й камерного ансамблю «АРТЕХАТТА» — «Букет для маестро Которовича».

Мирослава Которович і Владислав Індик гратимуть знакові твори з репертуару легендарного дуету Богодара Которовича і Петра Полухіна. Звучатимуть твори Ніколо Паганіні, Мануеля Де Фальї, а також Вікторії Польової, яка спеціально для цього концерту створила версію своєї «Метти» для скрипки і гітари. А СусаннаЧахоян заспіває без жодного слова, лише мелодією вокалізів, Моріса Жозефа Равеля, Каміля Сенс-Санса, Арно Бабаджаняна, ЕйтораВілла — Лобоса в інструментальному супроводі камерного ансамблю «АРТЕХАТТА».

Bouquet Kyiv Stage, організований Домом «Майстер Клас», проходитиме вже втретє з 20 по 25 серпня у дворі «Софії Київської». Це буде шість днів музики, візуального мистецтва, театру, літературних читань і дискусій, інтерактивних дитячих програм і цикл бесід під ясенем із людьми, що творять зміни. Загалом заплановано приблизно 40 подій, більшість з яких транслюватиметься онлайн.

Цього року темою фестивалю обрали «Місто майстрів», щоби мовою мистецтва розповісти про тих, хто змінював чи змінює світ, а відтак і життя кожного з нас. Розповісти як про легендарних особистостей, так і про тих, хто лише починає свій творчий шлях, але починає його яскраво й неординарно. Наскрізну ж ідею цьогорічного фестивалю його ініціаторам підказав карантин — «Життя триває!».

У розмові з «Днем» Мирослава Которович розповідає про запланований концерт, творчі настанови батька й традиції, що дають силу

ПРО КОНЦЕРТ

— Цей концерт на День Незалежності ми плануємо зробити дуже камерним. Він буде присвячений Богодару Которовичу, моєму татові і вчителю. Ми вже колись робили з Сусанною концерт-присвяту двом майстрам нашого міста — майстру скрипки Богодару Которовичу й наставниці Сусанни Чахоян, нашому соловейку, як її називають — Євгенії Мірошніченко. Але той концерт був відкритою раною, на розрив серця, тому що вони тоді тільки відійшли у засвіти. З досвідом я бачу, наскільки важливо цінувати своїх вчителів. Майстерність не може народитися сама по собі, й так само вона не примножиться, якщо ми не пам’ятатимемо тих, хто нам її передав. Це щастя, коли Бог подарував справжнього вчителя. Нам із Сусанною пощастило — у нас були найкращі вчителі.

Уже минуло 11 років, як  немає батька, і думаю, що зараз концерт буде іншим, бо за цей час велич його постаті зросла, вона зростатиме й далі. Ми, музиканти, повинні мати опору. І Богодар Антонович якраз є тою особистістю, на яку ми можемо спиратися.

У концерті я хочу передати три складові: звучання скрипки й гітари знаменитого на весь Союз дуету Богодара Которовича і Петра Полухіна, яке для нас залишилося на платівці; звучання чарівного сопрано Сусанни як образ натхнення для скрипаля, який не лише грає, але й співає на інструменті; й ті твори для оркестру, що в моїй уяві відображають глибокий світ митця.

Для мене тато є фундаментальною постаттю, на яку я рівняюсь і в творчості, й у житті загалом. Його настанови — це мій внутрішній камертон. Він для мене є уособленням Скрипаля. Дотримуватися його традицій і пориватися до найкращого — це основа мого творчого пориву і творчих прагнень.

ПРО ДІЛОГ ІЗ БАТЬКОМ І ТРАДИЦІЇ, ЩО ДАЮТЬ СИЛИ

— Цю програму ми підбирали прискіпливо і ретельно. Я орієнтувалася на прохання організаторів створити концерт своєї мрії. Деякі прекрасні твори не увійшли до програми лише тому, щоб не порушити загальний настрій концерту.

Взагалі часто те, що ми бачимо на виході, це лише частинка того, що сховано у глибині. Я говорю і про концерти, і про фестивалі, й про будь-які мистецькі процеси загалом. Мій тато казав: «Миросю, ти не маєш казати в одному концерті всі істини одразу. Навпаки, якщо матимеш ці істини за кадром і покажеш лише частину з них, це наповнить людей на іншому, глибинному рівні, на рівні підсвідомості. Фактично все наше життя — це підготовка до того, що ми будемо грати на сцені й про що ми будемо грати»

Цього вечора це буде мій діалог із батьком, але так само це буде наслідування традицій. Мені здається, що традиції — це те, що тримає наш творчий світ. Тому що навіть найсміливіші відкриття та відгалуження все одно, як правило, засновуються на традиціях. І це те, що дає мені сили, що живить.

Мені здається, що тато передав мені не лише традиції, а й якесь внутрішнє вміння упізнавати, де справжнє, а де несправжнє.  Що казати музикою, яку ми виконуємо, що відшукувати, що бачити. Дещо, мені здається, я бачу інтуїтивно. Але ця інтуїція — це якраз те, що передав мені тато.

Суть проєкту — продовження традицій. Це не може бути так, як робив тато. Для мене тато робив це досконало, неперевершено. Але те, що я звертаю погляд в сторону його досконалості, ніби з’єднує часи: минулий, теперішній і майбутній. Ті, хто шанує свої традиції, таким чином закладає традицію шанувати традицію. І це відлуння може бути безкінечним. Я би дуже хотіла, щоб спогади про мого тата жили, щоб світло від його виконання, від його серця і зараз було відчутним. І мені здається, що такими проєктами ми це робимо і примножуємо. Тому що додається вже і світло мого серця.

Те, що наш концерт буде нічним — теж особлива подія. Свого часу тато започаткував у Києві традицію «Нічних серенад», вони відбувалися в Маріїнському парку.

Звичайно, це буде діалог, це буде подяка моєму батькові за його життя, за його творчість, за те, що він був моїм батьком.

ПРО ВЧИТЕЛІВ І ВДЯЧНІСТЬ

—  Прикраса нашого концерту — Сусанна Чахоян — знамените сопрано, діва, яка співає не тільки в Україні, а й за кордоном. Але окрім дивовижного тембру, у неї ще й дуже глибоке мислення. Сусанна за освітою ще й піаністка, яка мислить не просто своєю партією, а й абсолютно всією фактурою звучання.

Ми з моїм молодим колективом «АРТЕХАТТА» будемо їй акомпанувати. Колективу сім років, я його створила, бо цей фонтан вже мусив вирватися на волю. У той момент у мене не було іншої можливості проявити себе у камерному ансамблі, ніж створити його самій. Запропонувала своїм студентам, надихнула — і ось вже восьмий рік частина з них досі зі мною, частина — була лише в якийсь період. І цей коловорот породив дуже багато цікавих проєктів, які базувалися на якихось особистих історіях, переживаннях, асоціаціях. І потім вони резонували з більш об’ємними історіями. Це так цікаво, як з маленького зернятка може народитися щось велике, що резонуватиме зі справді масштабними подіями людства.

Ми з Сусанною виконуватимемо виключно вокалізи. Це пісні, мелодії та музика без слів. Коли голос наближається до інструменту, а інструмент намагається стати «подушкою» для голосу й підтримати його. Мереживо між голосом й інструментальним звучанням. Ця програма надзвичайно красива, вона заспокоює душі людей і, можливо, перенесе їх в дитинство, в стан спокою і затишку. І все це в оточенні безперечної краси «Софії Київської».

ПРО ПОШУК ГАРМОНІЇ

— Головне для мене — ідея. Якщо вона є, якщо вона справжня і кришталева, то до неї, як до магніту, притягнеться і репертуар, і вільний час для репетицій. Для мене взагалі репетиції — найцінніший час для самовираження, для вирування творчої енергії. Найцікавіше, певне, відбувається саме на репетиціях, під час пошуків гармонії, під час пошуків головної думки виступу. 

З цим концертом було так само —  спочатку в нас викристалізувалася ідея, а потім до неї підтягнулися твори. Деякі з них я вже виконую то в одному концерті, то в іншому — по одному-два ми їх ніби показуємо слухачеві. Адже одна справа грати вдома, й зовсім інша — грати на публіці. У другому випадку можуть бути одкровення. Бо коли перші рази виконуєш твір, то ніби спостерігаєш за ним зі сторони, ставиш себе у роль слухача. І це дуже складно. Тому я поступово пробую то один, то інший твір — як він житиме на людях, як почуватиме себе на свободі.

ПРО ВІБРАЦІЇ МІСЦЯ

— Це моя особливість — тонко відчувати вібрації місця. Колись ми виступали у парку міста Брацлав і я прямо на сцені відчула надзвичайну акустику. Я не розуміла, звідки і чому скрипка стає такою об’ємною. Я тоді сказала слухачам: «Я вам просто заздрю, що у вас є таке місце, в якому інструмент так розкривається, і я дуже щаслива тут грати». Згодом до мене підійшла одна з організаторок концерту й каже: «А ви знаєте, що тут колись була церква і ви граєте на місці вівтаря?». Як я могла це відчути? Я не знаю. Але мені складно грати, якщо концерт десь у підвалі. Я буквально відчуваю, що мені важко пробити цей простір, що інструмент ніби задихається. Або в місцях, де відбулися тяжкі події. А є місця, які дивовижно розкривають інструмент.

Звичайно, ми можемо формувати програму або гармонізувати її відповідно до місця. Або місце нам може допомогти розкрити весь інформаційний потенціал, закладений в музиці. Бо в музиці закладено справді багато інформації. Як правило, талановиті, обдаровані композитори отримують її у концентрованому вигляді вже як сформовану думку. І ця думка, звичайно, розкриється краще в намоленому місці. Йдеться не лише про молитви. Місце може бути намоленим мистецькими проєктами, які у ньому відбуваються, тоді простір стає ніби живим. «Софія Київська» — саме таке місце.

ПРО МІСТО МАЙСТРІВ

— Для мене слово «майстер» асоціюється з трудягою. І цей кропіткий труд, який люди щодня роблять, щоб стати майстрами, є, мабуть, одночасно й нагородою. Бо коли людина у захваті від чогось, у неї немає бажань заглиблюватися в якісь сумнівні речі, брати участь у метушні. Коли її кропітка справа помножується на Божу благодать і дає результат, тоді людина може називатися майстром.

Мені здається, в цьому випадку майстри — це люди, які живуть у місті або  приїхали спеціально творити у цьому місті і для цього міста. І тут місто стає майданчиком, де перетинаються таланти та вібрації митців. Усі разом ми творимо єдиний «вібраційний килим».

Я була минулого літа на Сардинії. На головній площі одного з містечок відбувалося свято, танцювали традиційні колективи. А по всій площі, просто на бруківці, були розкладені килими ручної роботи, які принесли жителі міста. Люди з’єднали на площі не просто килими, а символи своїх домівок. Цей спільний килим простягався вулицею і об’єднував людей. І це, мені здається, дуже гарна метафора до того, що відбуватиметься  під час Bouquet Kyiv Stage — килим з творчих вібрацій сплететься в одному місці.

Найцінніше, що робить Дім «Майстер Клас», — це збирає в одному просторі таланти, які тут живуть і творять. І провокує їх творити. Організатори пропонують конкретні концерти, конкретні дати, — і людина сяє. Бо в неї вже є строки, коли треба розквітнути. І те, що «Майстер Клас» робить це не раз на рік, а весь час — вже місія. А Bouquet Kyiv Stage — це результати їхньої щоденної роботи, подарунок якісного концентрованого контенту. Музиканти на цей час стають єдиним букетом, єдиним колективом.

ДОВІДКА  «Дня»

Мирослава Которович — українська скрипалька, заслужена артистка України, доцент кафедри скрипки Національної  музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Народилася в Києві в родині видатного скрипаля Богодара Которовича і арфістки Наталії Кметь. Закінчила Національну музичну академію України ім. П. І. Чайковського. Багато років співпрацює з колективом Гідона Кремера «KremerataBaltica».Виступає з Національним ансамблем солістів «Київська камерата», Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України, Національним заслуженим симфонічним оркестром телерадіокомпанії України та іншими провідними колективами. Організаторка і член журі І Всеукраїнського конкурсу скрипалів ім. Б. А. Которовича (м. Київ). У 2013 році об’єднала молодих музикантів, студентів і випускників Національної музичної академії,Творчу майстерню — камерний ансамбль «АРТЕХАТТА».