Недешева місія

Способи порятунку пропонуються різні. Однією зі спроб зрозуміти, що ж усе-таки відбувається і як із цієї ями вибратися, був нещодавній семінар «Шляхи розвитку й удосконалення кінообслуговування населення». Цей захід проводився спільно столичним кінотеатром «Кінопалац» і Міністерством культури. Три дні начальники обласних кінопрокатів і директори кінотеатрів думали-гадали про свою нелегку долю, а також вислуховували лекції офіційних представників фірми «Долбі» в Україні.

Від самої назви семінару, відверто сказати, віє казенним оптимізмом. Паралізованого й сліпоглухонімого пацієнта неможливо «удосконалити» — його треба серйозно лікувати. Схоже, столиця знайшла імпортну мікстуру. Принаймні «Кінопалац» — це той варіант дивного «шикарного виживання», який прищеплюється в СНД-івських столицях. «Долбі» згадано недаремно. Адже до неодмінних атрибутів модного дорогого кінотеатру (таким, як «поп-корн», «кока-кола» і крісла, у яких можна, при бажанні, навіть зайнятися сексом непомітно для навколишніх) тут додається головне — яскрава якісна картинка на величезному екрані та об’ємний, всеохоплюючий звук. Останнє справляє серйозне враження: чутно найдрібніші нюанси мови героїв, вся панорама шумів — загалом, ефект присутності стовідсотковий. З одного боку, діяльність «Долбі» реально сприяє відродженню інтересу глядачів до кінематографа: люди знову потягнулися до кінозалів. У тій же Москві від бажаючих потрапити в технічно обладнану «Росію» або «Кодак-кіносвіт» немає відбою. Таких кінотеатрів у російській столиці вже добрий десяток. У нас у Києві є «Кінопалац», і народ його також увагою не обминає. У рекламі деяких київських кінотеатрів також стверджується, що вони обладнані системою «Долбі», однак офіційний представник фірми Тім Петрідж у розмові з кореспондентом «Дня» висловив сумнів щодо достовірності цієї інформації: на його думку, цілком можливо, що в цих залах — апаратура далеко не новітньої модифікації, а може, й узагалі так поширений у нас китайсько-турецко-польський сурогат. За «Кінопалац» чиновники «Долбі» принаймні можуть поручитися. З таким могутнім забезпеченням навіть середнього рівня кінострічка перетворюється тут на майже шедевр. Ось тут і криється проблема. Репертуар кінотеатрів «від «Долбі» — безумовні новинки, але це новинки виключно голлівудські, тут рідко зустрінеш стрічки навіть таких лідерів американської незалежної кіношколи, як «Мірамакс», не кажучи вже про далеко не слабкий європейський кінематограф. Тут можна подивитися свіжу, тільки-но з вогню, продукцію Спілберга, але складнувато поки що розраховувати на появу останніх призерів Берліна чи Венеції. Проте, на думку все того ж пана Петріджа, така інтенсивна американська присутність є позитивним чинником: «У багатьох країнах збори від комерційно успішних показів виділяються на розвиток місцевого виробництва». Спробуй пояснити це нашим урядовцям і бізнесменам. На перспективи фірми в нашій країні її офіційний представник дивиться досить тверезо: «Практика показує, що за один день багато не зміниш. Пройде багато часу, поки глядач оцінить систему. Дорога система — це непросто». А й справді, досвід свідчить: що добре, те й дороге. Наші кіноглядачі, схоже, з цим вже змирилися: дивляться на екран та «поп-корном» хрумтять.