Непоєднувані кольори

Його редактори — письменники Михайло Каменюк та Леонід Пастушенко планують випускати часопис раз на два місяці. До цього з літературними виданнями Вінниці якось не таланило. 1927-го року з'явився журнал «Струмінь», але перше його число виявилося також і останнім. У шістдесяті було започатковано альманах «Ранок», та його «прикрили» після суворої вказівки обкому партії. На початку дев'яностих так і не побачив світу вже скомпонований часопис «Заграва» — забракло коштів.

Звичайно, поки що рано прогнозувати, яким буде видання в майбутньому, але на сьогодні «Два кольори» дуже нагадує за структурою і тематикою «грубi» часописи кінця вісімдесятих: розлога новела-есе Леоніда Пастушенка «Владика Йосиф», спогади Василя Білоуса про події 1929–1930 років на східному Поділлі, повість Анатолія Звірика «Однієї ночі після війни».

Потуги на високу поліграфію не здатнi приховати концептуальної невизначеності: з одного боку, осяжні прозовий, поетичний та публіцистичний розділи показують, що журнал справді задуманий як літературно-художній, з другого ж — карикатури й гуморески «перчанського» типу, кросворди, кулінарні рецепти тощо. Бажання привабити якомога ширшу аудиторію зрозуміле, проте «Двом кольорам» у розмаїтій палітрі жанрів журнальних публікацій варто пошукати вишуканішого поєднання кольорів.