Невеселий цирк

Фільм «Шпигуне, вийди геть» (переклад англійської назви «Tinker Tailor Soldier Spy», яка обіграє лічилку, відому у нас як «Король, королевич, чоботар, кравець») став одним із кращих британських фільмів за останні роки.

Режисер, швед Томас Альфредсон, став відомим завдяки вдалому поєднанню трилера про вампірів і підліткової мелодрами в повнометражній роботі 2008 року «Впусти мене». Автор роману, що ліг в основу сценарію «Tinker Tailor Soldier Spy», Джон Ле Карре — живий класик шпигунського детективу, який зажив слави ще 1970-х років, у розпал холодної війни.

Зовнішня канва сюжету — пошуки «крота», що засів у керівництві британської розвідки, яке англійською називається Circus. Розпочинається таємне розслідування, очолюване відставним співкерівником «контори» Джорджем Смайлі (Гаррі Олдмен). Вірити нікому не можна, старі друзі можуть виявитися ворогами вмить, звичний світ руйнується.

Романи Ле Карре завжди були своєрідною альтернативою легковажній бондіані Яна Флемінга. В описі Девіда Джона Мура Корнуелла (це справжнє ім’я письменника), колишнього кадрового розвідника, життя спецслужб постає доволі монотонним і буденним, проте напруга в цих неекзотичних історіях не менша, а навіть більша, ніж у пригодах агента 007. Як наслідок — твори Ле Карре запитані кінематографом: навіть «Шпигун...» уже екранізовано 1979 року у форматі міні-серіалу, котрий страшенно обурив радянську пропаганду.

У фільмі, утім, параноя холодної війни — лише нагода розповісти геть інакшу історію. Слово «circus» можна перекласти і як «коло», і як «цирк» — у Альфредсона це, радше, друге. Людей Цирку дібрано за принципом типажності, причому типажності шаржованої, з навмисним посиленням характерних рис. Клоунів можна боятися, але самі клоуни бояться опинитися поза колом обраних. Немає гіршого цирку, ніж той, де клоуни дурять не публіку, а один одного. Ця дивна подвійна гра — цирк у Цирку — робить фільм особливо цікавим.

«Шпигуне, вийди геть» справді починається як детектив про розвідників, але якоїсь миті стає драмою про людей, котрі, утілюючи сумнівний афоризм про добро з кулаками, живуть у постійному пошуку ворогів. Шпигуни Ле Карре — повноцінні учасники людської комедії, лицарі зі своїми страхами, докорами, пристрастями і зазвичай із гострою внутрішньою кризою. Альфредсон передає цей надлам повною мірою, часто ускладнюючи композицію кадру, показуючи персонажів у віддзеркаленні або крізь скло — вони нібито перебувають на видноті й заразом у постійній ізоляції, кожен сам по собі.

Основні ролі у «Шпигуні» виконує блискучий ансамбль британських акторів (немає жодного пересічного виконавця), а для Гаррі Олдмена роль Смайлі стала другим народженням у професії. Власне, Смайлі-Олдмен формально виходить переможцем, проте фінальний тріумф правди нікому радості не дає. Невеселий цирк триває.