Нове покоління вибирає...

Появу екранізації бестселера московського письменника Сергія Мінаєва «ДухLess» чекали давно. Роман, виданий 2006 року, влучив просто в серце життя країни, що за кілька років стрімко розвернулася на сто вісімдесят градусів — від ідеології «розвиненого соціалізму» до цінностей печерного капіталізму.

Популярність книжки Мінаєва, за якою режисер Роман Пригунов зняв фільм ще минулого року, схоже, перевершила очікування навіть самого автора. Загальний наклад книжки, що розповідає про нове покоління пострадянських людей, які, увірувавши в непереможну силу грошей, відкинули всі моральні упередження, залишив позаду таку шановану цифру, як 1 млн екземплярів. Книжка була видана не лише в багатьох європейських країнах, а й навіть у В’єтнамі.

Про те, як тепер живуть у Росії ті, кого ліфт Долі блискавично підніс на вершину соціальної піраміди, хочуть знати не лише співвітчизники «нових росіян», а й закордонні читачі, які з подивом спостерігають за соціальними метаморфозами, що відбуваються на одній шостій суходолу.

Утім потрібні уточнення. По-перше, поняття «живуть» не зовсім підходить до того способу існування, який веде в офісах і на клубних вечірках нинішня «золота молодь», показана у фільмі. Форма їхнього буття найточніше виражена їхньою ж мовою — вони тусуються, що означає, контактують один з одним лише тілами, намагаючись увірвати з цієї тусні, тобто механічного тертя тіл, максимум задоволення.

По-друге, героїв, показаних у фільмі, вже не можна віднести до тих «нових росіян» у малинових піджаках і з золотими ланцюгами на шиї, антиінтелектуалізм яких народ «прославив» у чисельних анекдотах. Тут, мабуть, є лише один персонаж з покоління піонерів пострадянського бізнесу — керівник банком Кондратов, зіграний Михайлом Єфремовим. Головний же герой Макс (Данило Козловський, який багато в чому забезпечив успіх стрічки) увібрав у себе ті якості молодих людей, які народилися під кінець радянської імперії, що дозволяють їм ставати новими «господарями життя». Гострий, заточений на пошук ділової вигоди розум, напористість, віра в свій успіх, воля до перемоги й, головне, відсутність будь-яких етичних орієнтирів і цинізм, що походить звідси, — без цього джентльменського набору в наш час великих грошей і гарантованих ними задоволень не побачиш.

Макс — закономірний продукт нинішньої епохи, що проголосила гроші новим богом, а сенсом життя — пошук гострих відчуттів. Заклики насолоджуватися, насолоджуватися й іще раз насолоджуватися, тепер завдяки рекламі, що захопила весь простір життя, зустрічаються набагато частіше, ніж колись траплялися на очі гасла радянської епохи, що закликали «вчитися справі комунізму». Герої «ДухLess» з усім азартом молодості вчаться справі капіталізму, що не встигла ще в нових умовах одягнути маску пристойності. Біда цього покоління в тому, що воно, вивчаючи в юності підручники з економіки англійською мовою, якщо при цьому й читало Достоєвського, Чехова, Толстого, то лише для того, щоб блиснути своєю ерудованістю, а не зрозуміти, «що таке добре, а що таке погано». Підмінивши знання інформованістю, більшість цього покоління, яке виросло на уламках знищених етичних ідеалів, не розуміє, що не просто погано, а жахливо, підло зраджувати й грабувати друзів. Погано вступати у інтимні стосунки лише для того, для чого п’ють горілку й вживають наркотики, — щоб просто зняти стрес. Погано, в принципі, жити лише для себе, для того, щоб дедалі більше й гостріше лоскотати рецептори свого тіла, чи то язик, чи то шлунок, чи то геніталії.

Те, що таке життя перетворює людину на ідіота, на рафіновану тварину, пояснює головному героєві Авдій (Артур Смольянинов) — ватажок радикально налаштованої молоді, з тих, хто сьогодні виходить на вулиці Москви, щоб вимагати від влади змін. «Такі, як ти, працюють на очко, прос...ють життя» (це ще м’яко сказано, якщо врахувати використану у фільмі ненормативну лексику) — ухвалює свій вирок офісним клеркам молодий бунтар. Але протверезити від гламурного життя Макса, який вважає себе різновидом «дорогої повії», зумів не він, а, звісно ж, дівчина — лише кохання здатне творити дива. Студентка МДУ Юля (Марія Андрєєва) теж бачить сенс життя в боротьбі з «комахами», якими протестуючі проти зажерливих товстосумів радикали вважають завсідників дорогих ресторанів і престижних нічних клубів.

Наскільки початок духовного відродження героя сюжетно виправданий у даному випадку? На це запитання на присвяченій фестивальній прем’єрі фільму прес-конференції Данило Козловський відповів позитивно («Духless» удостоївся честі стати фільмом-відкриттям 34-го Московського кінофестивалю). За спостереженнями актора в житті вистачає найнесподіваніших поворотів, «але коли сповнені несподіванок життєві перипетії стають сюжетом фільму, ми вважаємо це плодом уяви митця».

Проте хепі-енд у «Духless» (а без нього не можна, бо до створення й прокату стрічки причетна й голлівудська кінокомпанія) виглядає не дуже органічно. Надто шумно й на надто великій швидкості мчать по життю герої, щоб зупинитися й розчути його, життя, правду, щоб побачити істину. Пригунов і молодий оператор Федір Лясс, який спеціалізується на кліпах російських поп-зірок, застосовуючи рекламні технології, зробили дуже динамічний фільм, який з головою занурює публіку в утомливе для нормальної людини існування столичної світської тусовки. Це існування на рівні інстинктів, що нехтує всіма культурними табу, подібне до гонки на швидкісному автомобілі, лякає й вабить одночасно.

Чи стане життя «негероя нашого часу», як відрекомендував у книжці свого персонажа автор, уроком для глядача? Чому, вийшовши з кінотеатру, віддадуть перевагу принаймні молоді люди: зв’язаному з алкоголем, наркотиками й сумбурним сексом життю «золотої молоді» чи тим ризикам, яким піддають себе молоді революціонери, які у фіналі стрічки вийшли на барикади, щоб боротися з системою? На ці запитання немає однозначних відповідей (глядачі старшого покоління небезпідставно схильні вважати, що, незважаючи на весь свій критичний пафос, фільм рекламує життя нічних клубів). Протиставляючи «господарям життя» революціонерів, творці «ДухLess» інших, окрім бунту й руйнування, шляхів і способів гідно прожити життя нам не пропонують.