Олександр Сокуров: Я вражений абсолютною закоханістю у війну...

Відомий кінорежисер, заслужений діяч мистецтв РФ, народний артист Росії, володар «Золотого лева» Олександр Сокуров, вражений тим, з яким одностайним спокоєм на екстреному засіданні Ради Федерації його члени схвалили використання російських збройних сил на території України. Про це і багато чого іншого — в інтерв’ю «АН-онлайн».

— Не знаю, звідки така зарозумілість, чому настільки серйозні рішення не викликали драматичного обговорення. Таке враження, що всі так закохалися у військове розв’язання питання. Всім це так подобається, всі вважають це якоюсь красивою і цікавою історією, ніби це велика патріотична подія. Ви знаєте, я вчора дивився як Рада Федерації ухвалювала рішення, і мені здавалося, що бачу якийсь страшний сон. Я говорю зараз не про суть ухваленого рішення, тому що я багато чого не знаю. Це дуже складне рішення, яке може стосуватися і тактичних, і політичних дій, і військових обставин. Однак я вражений цією абсолютною закоханістю у війну. Неначе йдеться не про російський народ, не про честь, не про життя, а про участь у якійсь грі. Ми зіграли в Олімпійські ігри, вийшло добре, це якесь сп’яніння, наче своєрідна наркотична зараза, немовби ми скоїли різні злочини і нам це сподобалося, і нам вже нічого не страшно.

— На Ваш погляд, Росія взагалі повинна була втручатися в конфлікт в Україні, чи потрібно було дати можливість іншій державі самій розібратися у своєму внутрішньому конфлікті?

— Росія не повинна підходити до таких ситуацій з погляду військового питання. Без жодних сумнівів, все, що відбувається на Україні, це внутрішні справи їхньої держави.

— Але ж ми начебто стоїмо на захисті своїх співвітчизників, які проживають там?

— Є держави, які включають етнічно різні складові. Ми з цього погляду — дуже різноманітна країна. І російськомовні люди на Україні — це громадяни України. Вони мають передусім відстоювати інтереси своєї держави, якщо вони там живуть. Або навпаки, прямо сказати, що вони виходять зі складу України і хочуть приєднатися до   Росії. Я вважаю, що це внутрішня справа України, і треба допомогти їм розібратися самим. Зрозуміло, що нам багато речей можуть не подобатися. У мене тільки відео, які я бачу в інтернеті, викликають шок, коли, наприклад, лідери з автоматами вриваються до кабінетів прокурорів тощо. Мене охоплює жах.

— Але, як кажуть, ми ж з українцями один народ?

— Ми не один народ з українцями, ми різні. У нас внутрішньо різні культури. Не даремно українці завжди хотіли жити окремою державою. Так, ми близькі, у нас є багато схожого, проте це не означає, що ми один народ. Це зовсім не так.

Ми різні і нам цю різницю потрібно поважати й цінувати. Мені здається, що якесь страшне затьмарення зійшло на багатьох російських людей. А це означає що, всі ті проблеми, всі ті гріхи народу, які були здійснені в сталінські часи, ті страшні репресії, нерозв’язані гріхи, гріхи без покаяння, все це зараз спливло на поверхню і починається знову.

Ми й тоді, як народ, вчинили погано, підтримуючи репресивний сталінський режим, прославляючи все те зло. Ми не покаялися, ми не визнали все це помилкою. Не можна вирішувати військовою силою настільки делікатну проблему української держави. Я сподіваюся, що врешті-решт цього не станеться. Тому що, якщо це станеться, то нам на довгі роки про нашу державність доведеться забути. Тому що будуть незворотні наслідки. Україна все одно виживе, і буде тією державою, якою вона хотіла бути. А ми завдамо удару по нашій країні абсолютно деградуючого характеру. Жодна армія нас не врятує від остаточного внутрішнього розпаду нашої країни. Наша держава зараз не в тому стані, щоб припускатися таких помилок...

«АН-online», Валентина Карєлова,

3 березня 2014 р.

(друкується зі скороченням)